Пісня серця мого

У Лагон родина Нуїгард прибула через три тижні, однак дорога минула не так уже й тяжко. Приготувати необхідний відвар було простіше простого, та й на землі темних ельфів дитина не завдавала стільки клопоту, як в Імперії. Мардок вручив їм із Венделлою кілька закритих костюмів, і тепер лише в них вони могли виходити на вулицю — на що ніхто не нарікав, бо ельфи під час війни просто ненавиділи людей.

Зайвих запитань їм не ставили — усі знали, що асасин із Ліги винайняв будинок на околиці міста для жінки та двох дітей, які могли бути його родичами, родиною або частиною якоїсь справи, а лізти в справи ради луназіра — не найкраща ідея. Особливо ні з ким не розмовляючи (життя в Саксарі навчило, що слова народжують зайві плітки), барда могла піти на ринок і купити собі їжі, та від того, що більше не могла співати, відчувала смуток.

До передбачуваного народження дитини залишалося близько двох місяців — потрібно було придбати деякі речі й знайти повитуху. З першим проблем не було взагалі — за тиждень походів на ринок поступово зібрали колиску, одяг, навіть кілька іграшок. Із другим усе було складніше — зрештою, приймаючи пологи, повитуха побачить, що шкіра породіллі людська, та й яким буде малюк — незрозуміло. А раптом змішана кров залишить на ньому якесь лихе знамення — і що тоді робити?

У Мардока на це не було відповіді. Він обіцяв щось вигадати, однак нічого до голови не приходило. Можливо, можна було б знайти якусь жінку в околицях столиці, та так само, як вона виконає наказ одного асасина, може й іншому проговоритися.

Несподівано цю проблему вирішили діти. У Лагоні працювала найбільша школа темної магії, куди приймали з п’ятнадцяти років — але це не заважало допитливим маленьким створінням спостерігати з боку. У цьому закладі були не лише викладачі й дослідники, а й прибиральники, серед яких знайшлася ельфійка Тірія. Її зеленкувата шкіра натякала, що колись вона займалася питаннями родючості — можливо, фермерством, а можливо, й приймала пологи. На вигляд доволі симпатична дама віку близько ста років — та насправді вже пережила три століття.

У Тірії були чоловік і син — обидва люди й обидва давно померли від старості, не залишивши ні онуків, ні всиновлених дітей. Вона більше не прагнула зав’язувати якісь стосунки, однак добре розуміла родичів, які лишалися з людьми попри різну природу душ. Важко сказати, як дітям вдалося розговорити її й отримати обіцянку, що барда і її нащадки не постраждають — напевно, тут якось були замішані уроки Мардока.

Замислившись про це, Лірія згадала один старий фестиваль. Якось через Мередімах проходив бродячий цирк. Дружина стража була неймовірно засмучена, бо вже давно не могла стати матір’ю, і чоловік запросив її на прогулянку, аби вона трохи розвіялася.

— Ти ж любиш артистів усіляких мастей, тож розслабся й ні про що не турбуйся — говорив Варден, тримаючи її за руку — Не важливо, скільки у тебе дітей і скільки ми разом, ти заслужила відпочинок

Звісно, вона скептично ставилася до всіляких співаків та ораторів, зате акробати припали до душі. Спостерігати за стрибками й жонглюванням можна було годинами — тіло наповнювалося енергією, хотілося разом із ними здійснити подвійне сальто, навіть не маючи жодних навичок. Стражник купив для дружини місячний пиріг і кухоль сидру — у той день він зовсім не дбав про гроші. І ось, коли вони сиділи за столом під відкритим небом, обговорюючи побачене шоу, до них підійшла ворожка.

Важко було сказати, чи була вона ельфійкою — вуха спотворені чимось, тіло вкрите шрамами чи татуюваннями, обличчя викликало водночас відразу й дивне зачарування. Дзеленчачи численними браслетами й шелестячи спідницями, вона бігала від відвідувача до відвідувача, пропонуючи показати долю за п’ять мідяків.

— Було б цікаво її послухати, та якось дорого за незрозуміле передбачення — висловилася рудоволоса сирена, спостерігаючи, як жінка читає її роботодавцю по руці

— Я б узагалі її затримав — це підпадає під закон про псевдомагію — тільки жерці можуть передбачати майбутнє  До речі, не завжди монахи, але по таких, як вона, видно, що вони лише бавляться у пророків — справжні не дзеленчать браслетами й не танцюють із циркачами. Та раз вона частина шоу, стражники не чіпатимуть

Їхня розмова губилася в гаморі натовпу — половину слів барда доповнювала, читаючи з міміки партнера та виходячи з уривків почутого. Та адресат свої образи отримав, і вже за хвилину постать у спідницях з’явилася за спиною Вардена.

— Дурно судити про пророків, нічого не тямлячи в магії — склавши руки на грудях заявила вона — Якби ви знали, яке майбутнє я справді бачу, шукали б мене по всьому світу, щоб обдарувати золотом за точні слова — Так, до речі, робив один ельф...

— Мене не обходять твої марення — краще тримайся подалі від порядних громадян, а то арештують — відмахнувся від неї стражник

— А ви, леді, повірите йому на слово чи спробуєте перевірити самі? — у два кроки опинившись біля Лірії, спитала ворожка

— Хіба що за три мідяки — усе ж зараз у нас не найкраща фінансова ситуація...

— Нехай буде так!

Нахабно сівши між ними, жінка почала погладжувати руку барди, шепочучи щось нерозбірливе. Рудоволосій навіть здалося, що це була мова чудовиськ, але вона не дуже її пам’ятала, тож залишила свої підозри при собі.

— Так, я бачу справді важку долю й безустанну працю над життям. Ти дуже багато трудишся, щоб вижити, й ніяк не отримуєш нагороди за свої старання. Часом тобі прикро, що деякі люди нічого не роблять, а отримують усе, що захочуть, але ця несправедливість якраз почала вирівнюватися! Я бачу поруч із тобою стража, великого воїна, але не оце от непорозуміння, він звичайний солдат, люба, твій воїн володіє магією, він не сидить у місті, а постійно в дорозі: полює на небезпечних злочинців, захищає тебе й ще багатьох людей.

— Крім мого чоловіка Варденa ніхто за мене не заступиться, — уже сумніваючись у її пророцтві, заявила Лірія.

— А, ти ще не знайома з цим воїтелем, щоб таке казати! Але не будемо заглядати так далеко в майбутнє, я бачу дещо ближче. Велике щастя, твоя заповітна мрія на цей момент, скоро здійсниться.

Не витримуючи цих погладжувань, різкого запаху парфумів ворожки та загальної уваги до себе, барда відчула слабкість і мало не впала зі лавки. Чоловік одразу покликав цілителя, прогнавши відьму геть, і як же вони здивувалися, коли той, оглянувши жінку, сказав, що дружина стража вагітна!

Слухаючи прохання партнерки, усе ще незадоволений, Варден побіг назад на площу, де виступали циркачі, щоб знайти ту жінку й заплатити їй. На диво, вона не глузувала, а спокійно прийняла плату. Тоді скептичний Варден все ж запитав:

— А хто той страж, якого ви побачили? Невже моя дружина знайде собі пару кращу?

— Він уже поряд із нею, але не переймайтеся, — усміхнулася дивакувата жінка. — Будьте певні, його ви полюбите навіть більше, ніж свою супутницю життя.

І ось зараз Лірія дивилася на того стража, що допитував повитуху, хоча та навіть не встигла глянути на майбутню матір. Було видно, що Тирію дратують запитання Венделли, тим більше, що в акушерстві дівчина нічого не тямила, проте старша ельфійка виявляла терпіння, розуміючи, які підстави можуть бути в хвилювань.

Вирок цілительки заспокоював: у Нічному лісі ризики невдалих пологів були зведені до мінімуму, та й взагалі, після стількох місяців недоїдання й нестачі нічного метелика плід відновлювався, набираючи сил, яких не встиг набрати до терміну.

А тоді почалося обіцяне некромантами втручання. Як і казав Таунур, коли нежить стала на стежку війни, переможців більше не було. Гелена просто навела купу хвороб на кордони людей та ельфів, так що з обох боків повимирало близько третини населення. Стратегія мерців була набагато швидшою за плани імперців: кілька днів — і немає цілого села.

О, мабуть, тоді в палаці було дуже гаряче! Важко уявити, які погрози та пропозиції сипалися на адресу молодої держави, що так нахабно втрутилася у розбірки, виступаючи за свій бік — Вічності та Порядку. Казали, ельфи здебільшого пообіцяли відступити, залишившись на своїй землі, а от люди ще цілий тиждень намагалися щось зробити, щоб переманити пошесть на свій бік, а тоді взялися за Серце Світла.

Те саме, що Люксиліна залишила своїм нащадкам. Тільки правитель і його діти могли його взяти, але в долонях Юстиніана воно зовсім не працювало! Намагаючись вийти переможцем, нащадок ангелів упав ще нижче, бо тепер і люди стали дивитися на нього з ненавистю, вважаючи не гідним божественного предка.

Так війна закінчилася до кінця літа, але дипломатія ще довго залишатиметься на рівні німої ворожнечі. Зрештою, першочергова задача правителів зараз — розібрати трупи й поховати їх якнайдалі, а потім уже розбиратися з іншими проблемами. Навіть тіні тепер стали не такими страшними — з ними навчилися боротися ельфи — як образ лицаря, що прийшов за залишками острова з мечем і сокирою.

Восени вони святкували ювілей Венделли, але в Лірії тоді дуже боліли ноги, тож за приготування взявся Сунжі. На диво, хлопець виявився дуже талановитим кухарем, набагато кращим, ніж воїном, якого з нього намагався виростити батько. Навіть Мардок знайшов час, щоб навідати своїх підопічних. Вони з сином подарували дівчинці книги, та не прості, а копії тих, що були в бібліотеці при столиці! Діти влаштували тренувальний бій, що не дуже сподобалося барді, та все ж це було свято доньки, а їй хотілося показати, чого навчилася.

— Сунжі, ти що, піддаєшся? — спостерігаючи, запитав їхній охоронець.

— Несмішно, тату, вона мене з ніг збила! Я не вчив такого, і в столиці теж ніхто навчити не міг, це ти таємно від мене розповів?! — трохи засмучено, але не критично, бо все ж свято.

— Венделла займається цим мистецтвом не так давно, як ти, і давати їй те, що з тобою ще не відпрацьовано, було б нерозумно, — зауважив старший.

— Ну, так було в книзі, я просто згадала й вирішила спробувати, — винувато глянувши, сказала іменинниця. — Само вийшло.

— Виглядало так, ніби ти спеціально тренувалася, і то дуже давно. Мабуть... для мене честь битися з таким хорошим воїном?

— Ого, навчився етиці тренувальних боїв, ця дівчинка творить з тобою дива, — не приховуючи усмішки, зробив висновок Мардок.