Глава 1. Битва на пустинній землі

Велике спустошене поле миттєво опинилося під тиском багатотисячної армії скелетів. Великому лічу вдалось за один раз створити неймовірне заклинання. Свята група лицарів знаходилась в шоці від подібної магії, але відступати нема куди. За спиною батьківщина. Кому, як не величному Ордену Паладинів знищувати нечисть… Командир Грегор оголив сяючий меч та одним махом зумів знести три-чотири десятка ворожих солдат.

- Не треба боятися якоїсь нечисті, ми – славний Орден Паладинів його Величності ніколи не відступимо. Оголяйте свою зброю, бийтеся до останнього подиху. Ні краплі жалю до ворога.

- Таааааааак, - відчули піднесення інші воїни.

Це була елітна група воїнів королівства. Кожен мав особливу зброю, яка поглинала життєву енергію власника та перетворювала на магії власного елемента. Грегор ще раз зарядив клинок та магією світла змусив землю тремтіти від удару по площі. Містичний ліч знаходився далеко за межами радіусу атак хоробрих воїнів. Гниюча шкіра, чорні зуби й блиск в очах лякали не на жарт простих людей. До прибуття воїнів королівства нечисть вже встигла знищити кілька селищ, тому життєвої енергії в некроманта хоч відбавляй. На одного знищеного скелета, він призиває два.

- Нікчеми, - хрипів ліч. – Мій владика все одно перетворить мене в пісок після поразки. Якщо горіти в пеклі, то з вами усіма! Призов нечисті…

Десятки тисяч озброєних, безмозгих скелетів непереривним потоком почали тиснути священний орден. Грегору та іншим легендарним воїнам вдавалось утримувати полчище на цій рівнині. Поки паладини ближнього бою стримували слабких скелетів, чародії дальніх дистанцій накопичували магію для масового удару по площині. Концентрована сила трьох десятків професіональних магів не дасть й шансу настільки слабкій нечисті устояти.

Останні півтори сотні зі зброєю ближнього бою знищували нечисть пачками. Здавалося, що план спрацює і їм вдасться за один удар знищити тисячі воїнів ліча. Відкат заклинання достатній, щоб в добратися до лідера армії нечисті та заблокувати черговий призов.

- Тримайтесь, якщо ми не зможемо втримати оборону, то які з нас лицарі священного ордену, - продовжував Грегор підвищувати мораль команди.

Відчайдушні удари відбирали в прекрасного командира та стратега багато сил, тому вся надія залишалась на масову атаку чародіїв. Кожна хвилина відчувалась, як найзапекліша година мук. Паладини один за одним почали відчувати втому, тому пропускали банальні атаки від скелетів. Один, три… десять неймовірних та сильних воїнів королівства пали під натиском численного агресора.

- Нехай чиста священна енергія проткне заплямовану війною землю, - почав проговорювати посилюючі слова архимаг Світоч.

- От і добре, слухай мою команду! – знову перетягнув лідерство на себе Грегор. – Відкидаємо ворога назад, щоб мати запасну відстань для відступу.

Залишки ордену миттю стали в фалангу та могутніми поштовхами почали відкидати нерозумну нечисть назад. Сили скоро закінчяться, тому треба зробити все за планом.

- І раз, - поштовх. – І два, і три… Світоче, давай, - закричав в весь голос Грегор.

- Священне посилання нехай зійде на землю грішну. Божественна пелена!

Грегор з мечоносцями миттєво відступили то початкової точки і величезна біла енергія з небес огорнула всю площу. Кілька секунд і нічого не залишилося. Тиша… жодного скелета чи іншої потвори. Коли Божественна пелена перестала діяти на полі битви, то Грегор дістав з кармана сяючий синій осколок та розбив біля себе. Не встигли його підлеглі кліпнути очима, як він опинився біля ліча та одним сильним ударом відрубав одну руку.

- О, славний лицар до мене дібрався. Хвалю, але я тобі не по зубах! – прошипів та долонею ударив по землі.

З-під землі різко почали вилазити скелети. На цей раз вони були набагато сильнішими, від удару меча їх захищала броня. Грегор опинився в кільці огидної нечисті, що трясла власними кістками, створюючи характерний моторошний звук. Використовувати могутні сили світла йому вже не вдасться, тому прийдеться перемагати старим добрим стилем фізичного фехтування. Ліч не залишився осторонь та почав готувати черговий масовий призов.

Помітивши це, Грегор зціпив сильніше зуби. В бою він поступово почав скидати всю броню, яка обмежувала його дії. Коли ноги та руки повністю вільні, чоловік почав демонструвати неймовірні акробатичні прийоми.

Краєм ока він помітив, як до нього поступово наближається орден. Але все йшло за планом великого некроманта. Він спустив зелений пар з рота та голосно на незрозумілій мові проговорив якісь слова, а потім долонею вдарив по землі. Весь орден за лічені секунди опинився посеред величезного війська нечисті. Ніхто не очікував, що в одного ліча буде так багато сил. Грегор з відчаєм подивився назад, але серед великої кількості скелетів, жодного воїна королівства не вдалось побачити.

Несподівано на землю спустився невеличкий стовп світла, завдяки якому воїнам ордену вдалось на кілька секунд відкинути ворога та зайняти більш вдалу позицію. Тут над полем бою різко піднявся Світоч та друїдським посохом перетворив в попіл з десяток нечисті.

- Не хвилюйтесь за нам мілорде, знищіть заклинателя, і магія сама розвіється. Ми впораємося!

- Ага, - усміхнувся Грегор..

Він прийняв найбільш комфортне положення та наситив меч неймовірною кількістю магії. Він почав палати білим вогнем. Здавалося, що сосуд не втримає такої могутньої концентрації світлої магії, але Грегор все контролював. Він приготувався до випаду та одним могутнім стрибком розрубав половину скелетів навколо. Тим часом ліч готував чергове заклинання. Здавалося, що зараз він знову призова чергову тисячу скелетів. Несподівано він виставляє руку вперед та запускає фіолетовий згусток енергії в Грегора. Завдяки реакції, лицарю вдалось ухилитися від небезпечної магічної атаки та ще й одночасно з тим, знищити ще двох посилених скелетів. Але ця дивна злісна посмішка ліча не дала йому шансів відчути хоч якесь полегшення.

Несподівано він розвертається та бачить, як один з призваних воїнів знаходиться в незрозумілій фіолетовій аурі. З кожної кісточки того скелета починає випаровуватися фіолетовій пар. За секунду всі інші скелети рухнули на землю, немов груда кісток, за виключенням того самого, що почав переливатися відтінками фіолетового. Він перестав вести себе, як безмозге створіння, яке призвали на війну. Він повільно видихнув. Їдкий сморід почав переповнювати місце, тому Грегор вирішив перестрахуватися та дістав з кармана ще один осколок, але на цей раз він червоного кольору. Чолов’яга без роздумів підкинув його над собою та одним змахом меча знищив осколок. Миттєво навколо Грегора сформувалась особлива аура, в радіусі якої вся нечисть перетворюється в попіл. Це особлива магія. Яка здатна усилити живе створіння на півхвилини.

Грегор зціпив зуби, да так, що з ясен потекла кров і широко замахнув клинок над фіолетовим скелетом. Мечі схрестилися на потіху лічу, який на цей раз відновлював свою руку. Щоб створити магію призову, недостатньо однієї руки. Фіолетовий лицар Смерті неприродньо рухався. Здавалося, що ним керували за допомогою ниток. Дивні рухи змушували стривожено наносити та відбивати удари Грегору.

- Якого чорта? – дивувався тому, що священна червона аура не перетворила цього скелета в попіл.

Він зі всієї сили відштовхує від себе скелета та різко робить випад вперед. Протягнувши долоню, Грегор торкається тазової кістки нечисті та ставить на неї загадкову мітку. Після цього з болем відриває руку, яка за ці секунди встигла покритися червонили гнійними ранами. Він миттю прийняв необхідну стійку та наніс клинком черговий удар.

- Да ладно? – з відчаєм подивився на заблокований удар. – Навіть Воскресіння не діє? Що це за магія така? Залишається лише одне – знищити заклинателя.

Грегор ігнорував біль та миттю зробив різкий стрибок в сторону ліча. Дія аури ще не закінчилась. В ближньому поєдинку всі некроманти та чародії слабкі. Гучні крики лицарів ордену пронизували серце Грегора, немов кинджали. Він прекрасно розумів, що життя його групи залежать від швидкості його атак. Якщо він зараз зуміє перемогти ліча, то вся армія миттєво перестане існувати та перетвориться на попіл.

«Якщо зараз зупинюсь, то тіло почне стогнати. Рухайся, тільки вперед, від тебе залежать життя підлеглих. Не здавайся, ще два метри до цілі. Останні сили в цей удар. На ньому нема ніякої аури чи захисних ефектів, як на тому скелеті, значить він отримає урон від аури! Ти зможеш, Грегоре!»

Ліч подібного не очікував, тому не відразу відреагував. Здавалося. Що зараз йому вдасться призвати ще кількох скелетів, але було пізно! Він вже знаходився в зоні дії аури та на відстані нанесення святого розсічення закаляною сталлю. Грегор прийняв широку хвостату стійку та провів атаку після якої некромант завмер на місці. Із зачиненими очима він ховає меч в піхви та розвертається до величезної армії скелетів.

Ліч повільно починає розвалюватися на дві рівні частини. Тільки-но він упав замертво, як його прикладу наслідувала вся армія, яку він призвав. Навіть той скелет, що світився загадковим незрозумілим світлом теж упав. Повільно призвані скелети почали перетворюватися в попіл разом з лічем. Ігноруючи все навколо, Грегор поспішив до своєї групи.

- Так мало, вас залишилося так мало.

- Ми не очікували, що цей злидень зможе створити такий масовий призов так рано, - з соромом виправдовувався Світоч.

- Скільки залишилось в живих? – оглянув всю площу, де відбувався бій.

- Третина від загальної кількості, мілорде, - похиливши голову промовила Едріана.

- Т-третина, о боже, - і впав на коліна. – Це все через мою зухвалість.

- Мілорде, ми самі винні, що не зуміли передбачити черговий призов, - намагався заспокоїти лідера ще один лицар.

- Мілорде… мілорде… - повторював Світоч. – Грегоре! Встань рівно та прийми правду. Не думай про тих, хто загинув.

Грегор різко підняв голову та став на ноги. Він розумів, що треба бути сильним, не показувати слабкість, інакше не бувати їм великим Священним орденом Королівства. Він поклав руку на устя піхов та промовив.

- Ми… ми перемогли!

За мить залишки великого ордену почали через смуток та сльози посміхатися. Його орден дійсно виявився не збродом слабаків та п’яниць, яких в королівстві хоч відбавляй.

- Так мало повернулося, - тихо промовив на вухо товаришу пересічний житель столиці.

Через величезну браму, яка століттями захищала це неймовірне місто, повільно проходили залишки Священного ордену Королівства. Ніхто не промовив і слова. Повільно, широкими кроками йшли лицарі та чародії, а на чолі був Грегор. Він дивився вперед, незважаючи на перешіптування та погляди простих людей. Вони злетілися до центральної вулиці, що була викладена з граніту, як ту мухи. Величний, найсильніший орден королівства лишився більшої половини своїх людей. це натяк на те, що скоро знову може розпочатися війна з сусідськими державами?

З наближенням до королівського двору, настрій людей змінювався зі страху на зневагу. Якщо ближче до крайніх стін жили більш-менш прості люди, то поблизу королівського замку знаходилися одні аристократи та політики. Саме їхні погляди змушували Грегора нервувати ще сильніше. Якби не Світоч, то відважний паладин почав різню прямо на центральній вулиці. Великі кам’яні будинки змінювали один одного, здавалося, що ця огидна вулиця ніколи не закінчиться. Нарешті вдалось дібратися до королівського палацу. Грегор зліз з коня та зробив два кроки до королівської варти.

- Я – Грегор, командир Священного ордену Королівства, прошу дозволу ввійти до палацу, - і показав печатку на вказівному пальці правої руки.

Через кілька секунд величезні дерев’яні ворота відчинилися і близько шістдесяти воїнів зайшли до невеликої площі, де посеред розташувався здоровий фонтан. Грегор та його орден пройшли повз нього та зупинилися біля дверей. Чоловік розвернувся до підлеглих.

- Наїстися та напитися досита. Розійтися. Світоче, ти зі мною до короля.

Це було найбільш складним в його роботі. Грегор всією душею болів за королівство, за власного владику, але не любив відчитуватися за втрати. Це було болісно, адже після цього ніхто більше ніколи не згадував їх імена в межах королівського замку.

- Не переживай. Ми з силою в двісті душ зуміли знищити некроманта. Небагато в королівстві здатні похвастатися таким досягненням, - поклавши на плече руку, заспокоював Світоч командира.

- Я не про це думаю.

- А про що? – здивовано.

- Мені не перед королем соромно за свою недосвідченість та слабкість. Владиці достатньо того, що ми перемогли. Складно дивитися в очі тим людям, які випадково потрапляться в межах столиці. Знаєш як складно говорити матері, що її син більше не повернеться додому, або хлопцеві про те, що його гарна дружина-чарівниця загинула на полі бою…

- Кріпись, командире мій, така тяжка доля командира. Знай я завжди тебе підтримаю, незалежно від того, що подумає король чи хтось серед цих мерзотних політиків.

Грегор зціпив зуби та зробив крок вперед. Перед ним особлива королівська варта відчинила величезні королівські двері прямо в зал. Пишні, насичені штори, розписані колони та єдиний трон на протилежній стороні. Здавалося, що це кімната велетнів з Північного королівства. Грегор розправив плечі, щоб не показувати перед королев страх та почав без зупинок йти. Відразу ж за ним прямував до трону Світоч. Через вік, він іноді використовував посох, як опору. І взагалі, Світоч нагадував тих самих Туманних мандрівників, що століттями блукають по планеті.

Зблизька трон здавався ще більшим. Золотисті відблиски іноді заважали без рухів стояти та чекати слова Його величності. Обпершись на поручні, на Грегора суровим поглядом дивився сивий чолов’яга з густою щетиною. Він ні разу не поворухнувся з того моменту, як в зал зайшов командир Священного ордену. Хоч в королівській варті не прийнято відпускати бороду, та й в армії загалом старалися бритися регулярно, королю такий аксесуар був необхідним. Густі вуса, що повільно зливалися з бородою показували мудрість та здатність в критичних ситуаціях приймати важкі рішення.

- Мій Король, - і став на коліно Грегор. – Група Священного ордену відбила несподівану атаку нечисті на Заході. Потенційне джерело небезпеки, а саме ліч, якому вдавалось призивати орди скелетів був успішно знищений.

- Вітаю тебе, мій друже, - поправив вогняно-червоний стяг на спинці трону. – Добрі новини ти приніс, але скажи мені от що… Чому відділ магів, що контролює територію нашої славної держави під час утримання загального бар’єру вказує на те, що хтось з нечисті зумів уникнути знищення?

- Уникнути? Не може бути, ваше Величносте, я власноруч священним світлом розполовинив могутнього ліча. Згодом за ним пали і всі скелети.

- Повелителю, я можу підтвердити слова командира Грегора, - різко ззаду пролунали слова Світоча.

- А? Навіть Світоч без сумнівів заступається за тебе, командире Грегоре.

- Вибачте за мою зухвалість та за те, що вліз без дозволу, повелителю. Але наш орден знищив всю нечисть на тому полі, - з коліна вимовив Світоч.

- Головне, щоб це не стало проблемою для столиці. Мені, як Королю, треба тримати рівень. Якщо я завтра оголосю про повну перемогу ордену перед народом, то наважитесь покласти за це голови? – і презирливо подивився на схилених перед ним воїнів.

- Так, Ваше Величносте, - підвівся Грегор та став струнко, приклавши руку до серця. – Я готовий віддати голову на відсіч. Я впевнений в силі власних воїнів, і кожному довіряю. Якщо комусь вдалось би втекти з поля бою, то ми це знали. Тим паче, мій повелителю, ми говоримо про нечисть. Якщо знищується ліч, некромант, то всі призвані ним воїни також гинуть.

- Ти гадаєш, я не знаю особливості знищення нечисті? – спокійно, як казку на ніч маленькій дитині.

- Н-ні, я не сумніваюсь у вашій компетентності. Просто хочу сказати… - і на мить замнувся. – Священний орден виконав поставлену задачу відмінно, мій Королю.

- Добре, - приклав до бороди руку. – Командир Грегор, я вірю тобі, можеш йти відпочивати. П’ять днів та п’ять ночей тобі та твоєму ордену дозволено відпочивати.

- Дякую за такий подарунок, - і глибоко вклонився.

- Світоче, а ти залишся. В мене до тебе є одне питання, - махнув рукою на Грегора король, натякаючи, що розмова не для його вух.

- Так, - і нахилив голову глибше Світоч.

Грегор стривожено покинув зал й зник за вхідними дверима. Він тривав свою зброю, а в очах горів незрозумілий гнів. Він прекрасно розумів, кого бар’єром вдалось помітити чаклунам. Той самий скелет, на якому знаходиться заповітна мітка благословення. Він згадав, як повертався до ордену й пройшов повз ту незрозумілу нечисть. Він рухався навіть після знищення ліча. В ту хвилину Грегор просто подумав, що це видіння через втомленість. В тій битві він використав занадто багато життєвих сил для наповнення клинка.

- Світоче, як показав себе новий командир Священного ордену в битві? Це ж була його перша повноцінна битва.

- Мій повелителю, командир Грегор, справжній лідер. Якби не він, то загинуло ще більше воїнів.

- Загинуло? В битві є загиблі? – здивовано оживився на троні король.

- Так. На жаль загиблих більше, аніж можна собі уявити. Зі всього ордену вдалось вижити третині.

- Третині? – розгнівано. – І ти зараз кажеш, що новий командир ордену прекрасно проявив себе?

- Так, мій повелителю. В цій битві майже всі смерті знаходяться на моїй совісті. Я не зумів раціонально провести аналіз здібностей ліча, тому в непідходящий момент повів за собою орден, який потім потрапив в кільце ворога.

- Ти? – трохи заспокоївся.

- Мій Королю, це була моя помилка. Коли командир Грегор в соло боровся проти ліча, останній використав масовий призов набагато раніше, ніж можна було представити. Я цього не передбачив. Прийміть мої щирі співчуття, - і ще глибше вклонився Світоч.

- Тобі вже який десяток йде? Скільки ти знаходишся на службі Його Величності, - спитав король Мелот.

- Четвертий десяток, повелителю.

- Що ж… перша помилка за чотири десятки років. Сподіваюсь, що це був твій останній промах, - було видно, що король хотів ще щось дізнатися в Світоча.

- Так, повелителю. Більше такого не повториться.

- А тепер скажи правду… Що це за нечисть така, що до сих пір видає на бар’єрі активність. Я не дурень, я все бачу. Я не показав свого гніву перед молодим командиром, тому що ти патріотично служиш мені, не менш відчайдушно, ніж служив моєму батьку.

- Так, повелителю. Чесно кажучи, сам не маю ніяких здогадок.

- Тоді отримуй від мене надважливе завдання, - і знову обперся на поручень. – Щоб ти власноруч розібрався з цією огидною нечистю. Якщо ти заступився за нового командира, то не варто йому знати про нашу домовленість.

- Я все виконаю.

Світоч вклонився ще раз та повільно пішов до виходу. Мелот дивився мовчки в спину вірному служителю, без емоцій. Навіть не рухався. Здавалося, що на троні знаходилась справжня лялька. Світоч відчував спиною, як неймовірний тиск пробивав кістки грудної клітки. Він дивився вперед та рухався з постійною швидкістю. Тільки-но він вийшов за двері, і королівська варта їх зачинила, як відразу ж упав на прохолодний камінь.

Вартові неодноразово бачили подібні моменти, тому не дивуються. Вони мовчки завмерли в одній позі поруч з входом. Блискавичні списи світилися ледве помітним фіолетовим світлом. Така особливість королівської варти кілька поколінь виділяла найсильніших та найвірніших солдат. Всі воїни намагалися пробитися до королівських рядів. Адже це не лише прекрасна зарплата, але й можливість отримати статус справжнього Герцога з відповідними територіями та поселеннями для збору дані.

За першим поворотом стояв Грегор. Його видав довгий палаш, що кінчиком виглядав із-за стіни.

- Не стій там. ти все чув? – стукнув посохом.

- Ага, до останнього слова.

- Тому ти розумієш, що ця справа тепер не твоя.

- Світоче, не треба. Хоч я недавно знаходжусь в статусі командира Священного ордену, досвіду мені не займати. Я не можу залишити свою помилку на твоїх плечах. Що б там не казав повелитель, але з проблемою хочу розібратися сам. Благаю, не втручайся, - поклав руку на рукоятку меча.

- Добре, Грегоре. Це прямий приказ короля, тому чекати довго я не зможу. Три дні, - і Світоч пройшов повз Грегора до дерев’яних дверей, які виводять до казарм.

Грегор сильніше зціпив зуби та також ввійшов в той прохід. Йому здавалося, що через недосвідченість король ледве не покарав Світоча. Його не переставала мучити думка про те, що всі ті слова повинні адресуватися йому, як командиру. Після того він дістав з кармана невеличкий магічний кристал зеленого кольору, що дозволяє перенести одну людину в місце, де вона раніше була. Та зжав міцно в руках.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
М. М. Безрук
19.08.2022 16:57
До частини "Глава 1. Битва на пустинній землі"
По-дитячому простецький стиль, місцями кричуще некоректні формулювання, але текст з шармом. Читати весело. Хочу подякувати Вам як воякові ЗСУ. На плечах українських солдатів зараз тримається держава, спокійне життя простого народу і взагалі все майбуття України. Великий уклін!
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше