В.З.П.

— Аллене, знову розважаєш новачків розмовами? — сказав Паркер, усміхаючись до Кассіана.

— Хтось же ж мусить це робити.

Він простягнув до Паркера руку, чекаючи.

Компанія уважно стежила за ними, не наважуючись навіть на привітання.

Паркер віддав Кассіану пачку цигарок.

— Страшенно вдячний.

— Тобі б не завадило частіше виходити за межі цього кафе.

— Обійдуся.

Вуд важко зітхнув, ніби втомився від витівок неслухняної дитини. На обличчя швидко повернулася ввічлива посмішка, коли розмова перейшла до новачків.

— Ви маєте гарний вигляд. А почуваєтеся як?

— Незвично, — сказав Генрі.

— Але краще, ніж сьогодні, мені ще ніколи не було, — сказала Іларія, забувши про зіпсований Кассіаном настрій.

— І я чудово почуваюсь, — мовив Тео.

— Наче нова людина, — сказала Евелін з усмішкою, намагаючись не думати про неприємний осад, що зостався після нової інформації.

— Добре, дякую, — коротко докинув Саймон, не поділяючи ентузіазму товаришів.

Паркер з розумінням кивав на кожну репліку, проґавивши, як Кассіан кудись зник.

— Сьогодні для вас великий день! Я розповім, як працює механізм передачі років, а після цього відведу вас на робочі місця.

— Містере Вуд, прошу вас, не тягніть! — припросила Іларія, подавшись вперед.

— Розумію ваше нетерпіння.

Паркер випростав руку, демонструючи браслет.

— Він містить мініатюрний механізм для ін'єкції, забору й передачі. Коли двоє людей погоджуються на транзакцію, браслет того, хто готовий поділитися роками, впорскує сироватку, що дестабілізує життєву енергію, тобто змушує її текти. Після цього активується портал, в якому накопичується, а тоді передається, відповідна кількість крові для одержувача. Під час транзакції браслети повинні бути близько один до одного.

— Нам за руки триматися?

— Так, Іларіє. Це проблема?

— За таку винагороду можна потерпіти кілька секунд незручностей.

— А ця... транзакція має поганий вплив на того, хто віддає свої роки? — поцікавилася Евелін.

— Транзакція може бути смертельною лиш тоді, коли з рахунку вичерпалися роки.

— Чи існують якісь обмеження? — спитав Генрі, не виказуючи такого активного зацікавлення, як дівчата.

Паркер зустрівся з його проникливими очима, почуваючись незатишно.

— Жодних. Ви можете ділитися роками з ким завгодно і навпаки.

— Цигарки тут заборонені? — раптом почувся голос Тео.

— Аж ніяк, — усміхнувся Паркер. — Це лише дивацтво Кассіана. Він рідко виходить з кафе, тому й просить мене приносити пачку цигарок щоразу, як маю тут зустріч.

— Я ж казала, що цей чоловік типовий місцевий божевільний.

— Не можу сказати, що Кассіан божевільний. Він просто...особливий. Унікальний елемент корпорації, — сказав чоловік з чутним захопленням. Глибоко вдихнув, не даючи раптовому збудженню відхилятися від встановленого курсу. — Тепер про роботу: Евелін, для тебе є місце в тату-салоні. Місцеві полюбляють залишати там чималі суми, тож зарплатня буде більш ніж достатньою, аби тобі було тут комфортно.

— Це чудові новини. Дякую, містере Вуд.

— Дрібниці, — відмахнувся чоловік, перейшовши до Іларії. — Є місце в магазині одягу. Було конче необхідно знайти адміністратора, тож прийняли рішення, що ти згодишся на цю роль.

— Я дуже вправна... Ніхто не залишиться розчарованим.

З погляду Паркеру було зрозуміло, що сама Іларія дещо розчарована, але ніхто б у це не заглиблювався.

— Тео, для тебе є робота в бібліотеці. Ти наймолодший, тож місце тимчасове, поки не визначишся, з чим бажаєш пов'язати своє життя. Незалежно від того, яку професію ти обереш, корпорація забезпечить тобі гідне навчання.

— Це дуже щедро, містере Вуд, — сказав Тео, усміхаючись, але погляд його лишався прикутим до Саймона. Такої ж цікавості до себе він не бачив.

— Генрі, — продовжив Паркер. — В анкеті ти вказував, що вправний у фотографії. Влаштуємо тебе в фотоательє. Воно з'явилося зовсім нещодавно. Саме встигнеш запропонувати деталі для покращення його функціонування.

— З радістю! Не робота, а суцільне задоволення.

— Ти чудово налаштований. Це тішить.

Вуд повернувся до стійки, гукаючи Кассіана. Саймон виринув із задуми, не почувши, куди його влаштували.

— А як щодо мене?

— Я не забув про тебе, Саймоне.

Кассіан підійшов до столика, мовчки вигнув брову, дивлячись на Паркера. Питання не потребувало озвучення.

— На жаль, зараз немає місця, куди б я міг влаштувати Саймона, зважаючи на його неймовірні навички в IT.

— А колись В.З.П. не дозволила б собі так нехтувати IT-шниками, — похитав головою Кассіан. Глянув на Саймона й усміхнувся, неквапом знімаючи плівку з пачки цигарок.

— Саймоне, дозволь мені пояснити це не такими грубими, як у Кассіана, словами.

— Та, будь ласка, кеп.

— Корпорація забезпечить тебе коштами, аби вистачало на їжу, одяг та інші потреби, адже тимчасова відсутність відповідної роботи — наша провина.

— Вибачте, але чи правильно я розумію, Саймон отримуватиме гроші просто так?

— Є якісь заперечення, Іларіє?

— Жодних! Хто я така, аби щось заперечувати?

— Кассіане, я прошу тебе подбати про Саймона до наступних розпоряджень верхівки, — сказав Паркер діловито, не надаючи значення обуренню Іларії та пильному, хитрому погляду Генрі.

— Подбаю, не хвилюйся.

Тео вкололи ревнощі. Він відвернувся, аби не бачити усмішки й очей, які з відвертою цікавістю блукали обличчям Саймона.

Паркер задоволено поплескав у долоні.

— Бачу, що хлопці дадуть собі ради. Вставайте, нам час йти в місто.

Саймон встав з-за столу, пропускаючи Тео й Іларію. Генрі був єдиним з групи, хто кивнув Аллену на прощання.

— Мити посуд теж непогана робота, я не проти, — сказав Саймон, порівнявшись з чоловіком.

Кассіан вийняв з пачки цигарку, кивнув на кухню:

— Я маю для тебе дещо краще.