В.З.П.

— Не можу повірити...

— Здогадуюсь, чиїх це рук справа.

— Не можна підозрювати людину просто так, Тео. Потрібні докази, інакше можеш накликати біду на невинного.

— Це висновки на основі моїх припущень і спостережень, Евелін. Я не кваплюся ділитися ім'ям з Паркером. Спочатку переконаюся сам.

— Кого ти маєш на увазі? — спитав Саймон, відвівши погляд від Кассіана.

— Я думаю, що між останніми подіями та Алленом є зв'язок. Зважаючи на його славу... Це здається мені цілком правдоподібним.

— Тримай свої думки при собі.

— Вибач, Саймоне, але...

— Славу? — вигнув брову хлопець, ледве стримуючи голос на рівні шепотіння. — Що тобі, бляха, відомо про його минуле? Припини копати для нього яму, Тео, бо навіть не встигнеш помітити, а сам у неї втрапиш.

— Хлопці, припиніть, — сказала Евелін, шкодуючи, що не сіла між ними.

— Так, ти маєш рацію, — погодився Тео, торкнувшись коліна Саймона. — Я не можу стверджувати, що він винуватий. Триматиму думки при собі.

Саймон проігнорував його жест, зосередившись на сцені.

Паркер напустив на обличчя виразу жалоби. Його артистизму можна було позаздрити.

— Кілька годин тому ми знайшли понівечене тіло Сесіль Голл. Хтось завдав їй серйозних тілесних ушкоджень, зґвалтував і знекровив, після чого залишив тіло у фотолабораторії... не просто залишив!

Вуд люто стиснув кулак, демонструючи своє обурення.

— Я не можу вдаватися в деталі, але мушу сказати про те, що зобов'язало мене зібрати збори й прийняти наступні рішення. Вбивця Сесіль Голл вчинив найвищу наругу. Не просто відібрав роки. Він викрав її браслет! За всі роки успішного існування корпорації В.З.П. ніхто не наважувався чинити подібного. Ми не маємо права заплющувати очі й наражати на небезпеку всіх тут присутніх.

Паркер витримав коротку паузу. Його проникливий погляд, здавалося, обійшов кожного мешканця.

— Ми впевнені, що вбивство сталося ввечері, саме тому я оголошую про введення комендантської години. З десятої вечора до шостої ранку на вулицях має бути порожньо. Ні душі. Кожного, хто наважиться ігнорувати цю настанову, буде суворо покарано. Також маю нагадати, що ви зобов'язані повідомляти мене про дивну поведінку тих, хто вас оточує. Байдужість тут неприпустима! Будьте обережні й уважні. Корпорація розраховує на вашу лояльність. Кожного, хто поділиться інформацією, що допоможе з пошуками особливо небезпечного елемента, буде щедро винагороджено. Ніколи не сумнівайтеся в щедрості В.З.П.

Зал огорнули оплески й вигуки схвалення. Паркер запросив тишу, виставив руку.

— Хочу висловити щирі співчуття з приводу непоправної втрати всім близьким друзям Сесіль. І Генрі Ріду. Я призначив Сесіль його наставницею.

Генрі підвівся, вдячно кивнув і залишився стояти, поки Паркер закінчував свою думку:

— Чув, що між вами дуже швидко зародилася дружба. Нехай цей біль не змушує тебе втрачати віру в справедливість. Присягаюся, винного буде покарано!

— Покладаюся на вас, — сказав Генрі. Його голос здавався надзвичайно тихим після голосу Паркера, що гримів на увесь зал.

Нагадавши про нові обмеження, Вуд оголосив загальні збори завершеними.

— Після таких новин зовсім не хочеться працювати, — сказав Тео, разом з Евелін і Саймоном виходячи з адмінбудівлі.

— Паркер про відпустку не згадував.

— І те правда.

Саймон вишукував поглядом Кассіана, не зауваживши питання Тео. Напружився, відчувши його дотик.

— Я питав, чи ти йдеш в кафе?

— Звісно йду.

— Проведу тебе.

— Навіщо? Бібліотека в іншому боці.

— Так, але...

— Ранку! — привітався Кассіан, підійшовши до трійці достатньо близько.

— Привіт, — всміхнулася Евелін. — Як твої справи?

— Боюся, мене неправильно зрозуміють якщо скажу, що чудово. В такий то ранок, пташечко, сама розумієш.

Кассіан перевів свою увагу до Саймона.

— А я тебе шукав.

— Я тебе теж. Треба поговорити.

— І мені. Оце збіг, скажи?

— Чому шукав? — втрутився Тео.

— Це особиста й дуже делікатна справа, мій юний розумнику.

— Пора розходитися. Побачимось після роботи, — сказав Саймон, урвавши всі можливі питання від Тео.

— Що ж, гаразд. Саймоне, будь ласка, тримайся якомога далі від неприємностей.

Він лиш кивнув, відійшов, уникаючи прощальних обіймів і цілунків.

— Аллен! Зачекай хвилину, прошу, — загукав Генрі, кваплячись сходами вниз.

— Але й сука безсоромна, — стиха мовив Кассіан. Став попереду, злегка затуливши Саймона своїм плечем.

Генрі попрощався з Іларією і підійшов до Кассіана, не надавши присутності Тео й Саймона жодного значення.

— Дуже кортіло переконатися, що ти в порядку.

— Ти переймаєшся моєю безпекою? Як люб'язно.

— Ми всі дрібні деталі однієї великої системи. Маємо дбати одне про одного.

— Щось мені підказує, що твоя турбота може бути смертельною, Генрі.

— Ти надто веселий. Це дивно, зважаючи на новини цього ранку.

— Та ну, я не наважуся плакати. Ненароком зменшу до тебе цікавість місцевих, потік співчуттів припиниться. Ще від браку уваги вб'єш когось іншого.

Генрі важко зітхнув, хитаючи головою.

— Тобі зовсім не страшно? Навіть Паркер не знає, на кому зосереджений цей особливо небезпечний елемент. А що якщо він і чоловіків вбивати захоче?

— Це ти так завуальовано кажеш, що я твоя наступна ціль?

— Не моя, Аллене. Та чи міг ти зацікавити вбивцю? Цілком. На твоєму місці я б так і продовжував сидіти в кафе.

— Але ти не на моєму місці, Генрі, — сказав Кассіан, підійшовши до нього впритул. Притулив до себе, постукуючи по спині. — Черговий піддослідний з майже відсутньою волею і надлишком найгірших людських якостей, що посилилися після введення сироватки. Знаєш, мені тебе майже шкода. Корпорація дозволила тобі почуватися богом в людській подобі. Захотіла, аби ти вважав себе невразливим. Та зовсім скоро ця ж корпорація руками Паркера занулить твій рахунок, влаштувавши показове шоу для містечка.

Генрі відповів на обійми, а голос звучав тихо, люто:

— Що ти, в біса, можеш знати?

— Ти дуже на нього схожий. Показова холоднокровність — єдина відмінність.

— Кажи прямо, що це все означає?

— Я ж тобі не ходячий довідник В.З.П.

Кассіан відступив, затримавши долоню на його плечі:

— Співчуваю щодо Сесіль. Їй було лише якихось двадцять шість. Своїми внесками в це місто вона заробила чимало років. Прикро, що вони дісталися якомусь жадібному покидькові.

Він залишив блідого Генрі позаду. Саймон мовчки кивнув Тео й поквапився слідом за Кассіаном.

— Звідки ти знав, що саме скаже Паркер? — поцікавився Саймон, вмикаючи ноутбук.

— Я вже був свідком такої вистави, — сказав Кассіан, підкурюючи. — Небезпечний елемент, комендантська година. Ще два-три трупи, а тоді Паркер увесь щасливий повідомить, що винного знайшли, справу закрито.

— То цей вбивця не якийсь феномен?

— Авжеж ні, Саймоне. Такий «феномен» з'являється кожні п'ять-шість років.

Хлопець хитнув головою, беручись до роботи. Позирав на браслет, чи той не спалахне червоним.

— У твоїй групі такий був, так?

Кассіан мовчки затягнувся. Дивився на хлопця так, ніби зважував, як багато може сказати.

— Був, — зрештою мовив чоловік. — І в групі Елайзи був, і тепер є у твоїй. Життя тут циклічне. Ми всі ніби ходимо колом, а з якою метою, — розвів він руками, — ніхто не розуміє, і не намагається зрозуміти.

— Божевільний світ.

— Божевільний світ, — погодився Кассіан. Відхилився від столу, махнувши на двері. — Буду працювати в залі. Не треба привертати до себе увагу Паркера. Ми й без того майже що мурахи під збільшувальним склом.

— А я тут спробую виконати твою забаганку. Не хочу забігати наперед, але, видається, шанси є.

— Ти вже постарайся.

— Кассіане...

Він зупинився в прочинених дверях:

— Так?

— Я знаю, що то був не ти, — сказав Саймон.

Від усмішки Кассіана його пройняло теплом.

Паркер зайшов до бібліотеки, ввічливо киваючи на вітання місцевих.

Пішов у залу, вгледівши зайнятого роботою Тео.

— Тобі личить тут бути.

— Містере Вуд, ви прийшли.

Хлопець повернув книги на візок, поспішно озираючись, чи немає когось поруч.

— Ти хотів поговорити, а я не можу відмовити.

— Дякую. Це справді важливо.

— Давай до суті, Джексоне.

— Поява вбивці додала вам роботи, чи не так?

— Немає проблеми, яку б я не міг усунути.

— Я не сумніваюся. Тому й звернувся до вас. Треба усунути одну проблему, але сам я ради не дам.

— Продовжуй.

— Укладемо угоду. Я вам інформацію, а ви гарантуєте мені та Саймону безпеку.

— Саймону? Ви такі близькі?

— Достатньо близькі, містере Вуд.

Паркер підчепив великими пальцями краї пояса. Зацікавлений словами Тео він не помітив, як пояс деактивували, а за секунду активували знову.

— Ця твоя проблема має ім'я, як я розумію.

— Має. Його дивна поведінка та бажання можуть завдати Саймону шкоди, віддалити від мене... Я хочу уникнути подібного за будь-яку ціну.

— Про кого ж ми балакаємо, Тео? — стиха спитав Паркер, знаючи ім'я, що зараз почує.

— Про Кассіана Аллена. Я дізнаюся, що він планує і для чого використовує Саймона. Тоді ви матимете більш ніж достатньо причин для його ліквідації.