В.З.П.

— Привіт.

Саймон кивнув худорлявій жінці, яка завзято змивала жирні плями з білих тарілок. Жорстке чорне волосся закривало майже все обличчя. Гумові зелені рукавиці здавалися надто великими для її тонких, мов гілки, рук. Вона ніяк не відреагувала на привітання.

— Вей...

— Це Елайза, і вона не може тобі відповісти, — сказав Кассіан, зупинившись. — Відкусила собі язика, коли Паркер зі своїми людьми допитували, куди подівся її чоловік.

— Дідько...

Він не заперечував, коли Кассіан відвернув від жінки, скеровуючи до ще меншого приміщення, що слугувало кабінетом.

— А що з чоловіком? Знайшли?

— Наче крізь землю провалився.

— Елайза погодилася залишитися тут після всього, що сталося?

Кассіан посміхнувся, тримаючи цигарку зубами.

— Невже ти серйозно думаєш, що її хтось запитував?

— Та щось не дуже.

— Сідай в моє крісло.

Саймон побачив, що значну частину стола займали списані аркуші й блокноти. Прикритий ноутбук здавався пошарпаним, нагадуючи про його власний, такий самий.

— А співбесіди хіба не інакше проводять?

— Обійдемося без співбесіди. Давай, сідай вже, будь ласка.

Хлопець сів, підсунувся до столу. Кассіан нахилився до ноутбука, вводячи пароль.

Окрім тютюну, Саймон вирізнив запах бергамоту, що тягнувся від шкіри Кассіана з кожним незначним порухом.

— Ви називали одне одному цифру, що випала на колесі? — Він відвернувся від ноутбука, коли зрозумів, що Саймон мовчить надто довго. — Куди ж ти думками подався, а?

— Вибач, що?

— Цифра, Саймоне.

— Цифра... Ми зібралися на спільну вечерю через кілька годин після введення сироватки. Там озвучили свої роки.

Хлопець глянув на екран, сплів докупи пальці, повільно покручуючи крісло.

— І ти сказав правду.

— Ти ж не запитуєш. Констатуєш факт.

— Не варто так сліпо довіряти навіть тим, хто почав цей шлях разом з тобою. Це місце змінює, і майже завжди на гірше.

— Ти й себе маєш на увазі, коли говориш про зміни на гірше?

— Кращим я точно не став. — Кассіан усміхнувся, погасив недопалок. — Помітив, що дехто з групи дивиться на тебе як на можливість подовжити собі життя, а не як на людину?

Саймон похитав головою, вважаючи подібні припущення дурницею:

— Ти нагадуєш мені Теренса.

— Це твій брат, друг, можливо, хлопець?

— Голос з минулого... — він відвернувся від Кассіана, намагаючись не думати про почуте. — То що я маю робити?

— В.З.П. обмежує доступ до зовнішнього світу й через пристрої теж.

— Хочеш завантажити собі новий фільм, який не покажуть у В.З.П.?

— Хочу увійти в систему безпеки.

Саймон засміявся, але змусив себе заспокоїтися, коли побачив серйозне обличчя Кассіана.

— Це не прикол?

— Сумніваюся, що я схожий на жартівника.

— Чекай... Я не знаю всіх правил цього місця, але й без того розумію, що за подібне буде покарання.

— Так, якщо зловлять.

— І що зроблять?

— Відберуть роки. Тут все до цього зводиться, я ж казав.

Кассіан сперся на стіл, задивившись у стіну.

— Робиш щось корисне для міста — отримуєш бонуси у вигляді десятка або кількох. Порушуєш правила, не схиляєш голови — позбуваєшся років. Зазвичай починають з десяти.

— Спроба входу в систему безпеки десяткою не обійдеться.

— Твоя правда. Можеш подумати. Якщо схочеш мені допомогти, то повернешся сюди завтра.

— Який же ти дивак!

Саймон звівся на ноги, рушив до вікна. Втупився в жалюзі, не рухаючись, хоч і розумів, що може піти звідси будь-якої миті.

Кассіан всівся в крісло. Розвернувся до Саймона, коли той заговорив:

— Я хочу подумати. Впевнись, що матимеш слова, які остаточно переконають мене так ризикнути своїми роками.