В.З.П.

— Ну, Кассіане?

Саймон зупинився перед столом, відірвавши увагу чоловіка від тарілки супу.

— Що?

— У тебе є щось, що переконає мене?

— Ймовірно. Та не думаю, що мої слова відіграють важливу роль. Помітно, що ти вже сумніваєшся в системі.

— Не без твоєї допомоги.

— Потім подякуєш.

Вони зайшли до кабінету. Саймон сів перед ноутбуком, дивлячись у вимкнений екран.

— Ти бачив свою кров?

— Ні. А що з нею?

Кассіан взяв з шухляди шпильку. Саймон зрозумів, що й до чого, лиш тоді, коли гострий бік проколов його палець.

— Що ти, в біса, робиш?

Він відсмикнув руку, але завмер, побачивши густу й чорну, мов смола, намистину крові, що збільшувалася на пучці пальця.

— Сироватка не лише лікує хвороби, — сказав Кассіан, кинувши шпильку назад в шухляду. — Вона змінює кров, робить людину покірнішою. Якщо сили волі для опору недостатньо — стаєш маріонеткою в руках верхівки.

— Кров — єдиний ресурс для передачі років...

— Так, Саймоне. Від неї дуріють, як від наркотиків...

Він висмикнув з кишені пачку цигарок, сів на край столу й задивився на свій браслет. Чорний матеріал ретельно ховав під собою численні побілілі сліди від голок, що лишилися на його зап'ястку вічним гнітючим нагадуванням.

— За неї можуть вбити?

— За кров? — перепитав Кассіан.

Саймон кивнув, помітивши легке тремтіння, що вчепилося в руки чоловіка.

— Можуть, і вбивають. Тому я й казав, що не варто сліпо довіряти та вільно говорити про те, скільки років отримав.

— Чому В.З.П. не захищає людей від особливо небезпечних... залежних від крові, чи як інакше?

— А який сенс? У зовнішньому світі люди готові платити страшні гроші, аби тільки стати свідком якогось мерзенного видовища, а тут на подібне можна дивитися безплатно, щодня.

Кассіан підкурив, розвернувся до ноутбука й почав вводити пароль.

— За особливо небезпечними елементами наглядають, але не для того, аби зупинити.

— А для того, аби підштовхнути до краю, — закінчив Саймон.

— Так. То що, ти мені допоможеш?

— А що, власне, ти збираєшся робити після того, як отримаєш доступ?

— Вони розкидали камери майже на кожному кроці. Я хочу знати про всі сліпі зони.

— Хочеш все вимкнути?

— Ні, лиш хочу бути в курсі всіх подій.

— Тільки не треба обманювати. Ти збираєшся тікати, Кассіане, правда ж?

— Це не так просто, як ти собі уявляєш. Ворота під напругою, довкола завжди повно охорони, до того ж камери. Я завжди встигну звідси вийти, але навіщо робити все аж так просто?

— Тобто?

Кассіан усміхнувся, глибоко затягуючись:

— Ми знищимо цю діру зсередини.

Саймон підсунувся до столу, опустивши руки на клавіатуру.

— Ну так. Це ж, курва, простіше, ніж просто втекти.

— Якщо ти справді крутий IT-шник, то так, трохи простіше.

— Не сумнівайся в моїх навичках.

Він кілька хвилин клацав мовчки, навіть трохи радіючи з того, що повернувся до улюбленої роботи.

— Що в тобі такого, що я погодився на це божевілля?

— Справа зовсім не в мені.

— А в чому тоді?

— Ти сам розумієш, що все не так просто й гарно, як говорить Паркер. Вже відчуваєш себе мішенню. Знаєш, що колись тебе схоплять за руку...

— Та все, досить!

Кассіан усміхнувся, але сказав серйозно:

— Як хочеш, але постарайся вижити.

— Це ти про місцевих, чи когось конкретного?

— Про твою групу.

— Евелін боятися, чи може Тео захоче кілька років витягнути? Чи Іларію з Генрі, бо вирішать, що я забагато знаю? — віджартувався Саймон, туплячись в екран. Ноутбук дедалі частіше підвисав.

— Особливо блондинчиків-близнюків.

— Не нагнітай, добре? Я і без цього почуваюся не дуже.

— Що ж тебе непокоїть?

— Ну ні. Досить з мене цих питань. Тепер твоя черга відповідати.

— Хочеш знати мій знак зодіаку й улюблений колір?

Кассіан поклав недопалок у попільничку, але за своїми рухами зовсім не стежив. Погляд лишався на зосередженому профілі Саймона.

Хлопець зустрівся з його очима. Палець завис над кнопкою.

— Аякже. Коли ти сюди прийшов?

— Коли був молодшим за твого Тео.

— Мого? Уявлення не маю, до чого ти хилиш.

Він натис кнопку, чекаючи.

— Зараз тобі скільки?

— Двадцять вісім.

Саймон кивнув, порахував і повів далі:

— Хтось з твоєї групи досі в місті?

На обличчі Кассіана з'явилася дивна усмішка. Саймон відвернувся від екрана, вигнув брову, без слів нагадуючи про питання. У відповідь мовчання. Темні очі Кассіана, попри усміх, про веселощі жодним чином не свідчили.

Ноутбук видав дивне пищання. На екрані з'явилися чорні смуги.

— Що за...

Пальці Саймона забігали клавіатурою, але ніяких змін не відбувалося.

Кассіан відштовхнув крісло разом зі збентеженим хлопцем.

Ноутбук вибухнув. По центру екрана красувалася наскрізна дірка.

— Сука! — крикнув Саймон, дивлячись то на стіл, то на свій браслет. Він гудів, раз по раз блимаючи червоним. — Що з ним таке?

Чоловік взяв його за руку, роздивляючись браслет. Саймон нетерпляче підштовхував до відповіді:

— Ну кажи вже! Мене засікли, так?

— Так, але заспокойся. Я все владнаю.

— Як? — поцікавився він спокійніше.

— Залиш це мені. Якщо Паркер, або хтось інший з охорони, спитає, чи робив ти щось з ноутбуками, то кажи, що виконував моє доручення.

— Тоді тебе покарають.

— Ти чув, що маєш сказати?

Саймон кивнув. Знав, що як прийде час, зважитися на цю брехню буде важче, ніж мало бути.

Кассіан відпустив його руку й додав:

— Сам подбай про те, аби ніхто не побачив миготіння твого браслета.

— Добре...

Потроху поверталася впевненість. Він звівся на ноги, завів руку за спину, обхопивши браслет іншою долонею.

— Слухай, ми якось спробуємо знову?

— Після того, що тут сталося, хочеш продовжити?

— Вже ж почав... — він стенув плечима, не знаючи, що казати далі.

Кассіан знову всміхнувся, переконавшись, що обрав правильно.

За дверима розбилася тарілка. Почувся дівочий зойк, а за ним звуки поспішних кроків.

Обоє втупилися у вихід.

— За нами хтось стежив, — зрештою сказав Кассіан.