В.З.П.

Іларія одягнула білизну й повернулася на ліжко до Генрі.

— Хто наступний?

— Ніякого наступного, — сказав Генрі, неохоче притуляючи Іларію до себе. — Немає потреби поспішати. Краще мовчи про все, що сталося цього вечора.

— І про нас теж...?

— Ага. Особливо про нас. Буде добре, якщо нас не бачитимуть разом занадто часто. Зайві розмови можуть зіпсувати мій план.

— Мені доведеться якось розважатися... Не люблю нудьгувати. У містечку має бути чимало цікавих людей.

Іларія зойкнула, коли Генрі притис її руки до узголів'я і навис зверху. Він важко дихав, і дівчина знала, що від люті, а не збудження.

— Старанно працюй і дуже уважно слухай, що кажуть місцеві. У тебе нема права проґавити щось важливе через довбану залежність від сексу, зрозуміла?

— Генрі... чого ти так злишся? Я пожартувала.

— Ти мене зрозуміла?

— Зрозуміла, любий. Може відпустиш?

Він похитав головою і схилився до її шиї.

— Якщо побачу тебе з кимось іншим, то вб'ю на місці.

— Я тобі настільки небайдужа?

Замість відповіді вона відчула, як його зуби прокусили гарячу, ніжну шкіру.

— Ти мене зрозуміла, правда ж? Твоє тіло тремтітиме від задоволення лише коли я захочу.

Іларія покірно кивнула, потягнувшись до його закривавлених уст з жадібним поцілунком.

Саймон зайшов у кафе, хоч його справжнім бажанням було провести цілий день за зачиненими дверима квартири. За ніч слабкість, здавалося, посилилася. Усвідомлення того, що його років не вистачає навіть на сплату штрафу за найменше порушення, грало на нервах, посилювало втому й сум'яття.

З кухні вийшов Кассіан. В зубах, як завше, тліла цигарка. Він зібрався підійти до Саймона, але зупинився. Позаду з'явилася Елайза, торкнулася його плеча й покликала назад на кухню.

— Саймоне!

Він обернувся на знайомий голос. Евелін махала рукою, запрошуючи до себе за стійкою.

— Ранку, Ев. Думав всі вже розійшлися по робочих місцях.

— Так і є. Я вирішила зайти за кавою, а тоді назад у салон.

Вона заправила волосся за вуха, помітно нервуючи.

— Тобі не подобається в салоні? — поцікавився Саймон, виглядаючи Кассіана.

— Подобається, але все це трохи... бентежно.

— Що саме?

— Люди. Те, як вони розважаються.

Евелін підсунулася ближче й заговорила тихіше:

— Вчора власник салону грав з клієнтом на роки, ніби це звичайна гра в карти на гроші. Вони розводили віскі своєю кров'ю, збільшували ставки й після передачі років стали схожими на людину, якій вдалося досягти найвищого рівня ейфорії, чи пізнати клятий дзен!

— Тут це абсолютно звичні речі, моя наївна юна товаришко, — сказав Кассіан, поклавши каву на стійку.

Евелін глянула на нього з недовірою.

— Звичні?

— Як гра в карти на гроші.

— І ти таким займаєшся?

— Ні, але свого часу... — Кассіан похитав рукою, всміхаючись. Перевів погляд на Саймона. — А з тобою що? Виглядаєш так, ніби в тебе роки відібрали.

Хлопець впав на стілець, уникаючи їхніх поглядів.

— Та ну... — прошепотів Кассіан.

Евелін роззявила рота, не одразу сформулювавши питання.

— Боже мій, Саймоне. Він правду каже чи що?

— Нікому не кажіть, будь ласка. Я вже й так у повній сраці.

Дівчина мовчки кивнула, помітивши, що й Кассіан зробив те саме.

Шепотіння інших відвідувачів і раптова цікавість до дійства за вікном змусила їх призупинити розмову.

Кассіан вийшов з-за стійки. Його зріст дозволяв залишатися за спинами інших і бачити все, що відбувалося попереду.

Саймон з Евелін зупинилися по обидва боки від чоловіка, розгублені й збентежені, немов шукали його захисту.

Перед кафе стояв Паркер. Його беземоційне обличчя лишалося зверненим до чоловіка, який опустився перед ним навколішки. Сльози й благання ніяк не змінювали сувору маску наглядача.

— Ти можеш отримати кредит. Знаєш наші правила.

— Навіщо мені твої тисячі в кредит, якщо в мене залишилося три дні? — ридав чоловік, тримаючи долоні міцно зчепленими, як в молитві. — Благаю тебе, Паркере. Зглянься! Один-єдиний бонус. Я більше ніколи й нізащо не стану просити чогось подібного.

— Бонус? Система бонусів працює інакше, Фреде, — посміхнувся Паркер, ліниво скуйовдивши його волосся. — Ти не заслужив. Спробуй подовжити собі життя якось інакше.

— Я не буду вести ці брудні ігри...

— Тоді дочекайся нуля на рахунку.

— Не хочу марнувати останні дні на очікування неминучого...

Фред похилив голову, склавши руки на колінах.

Паркер завів руки за спину, повернув голову в один бік, тоді в інший. Затріщала товста шия.

— Мене не обходить, як спливуть твої останні дні. Є купа роботи. Прибери свій сопливий зад із центру вулиці.

— Зараз звідси забиратимуть інший зад!

Чоловік зірвався на ноги, кинувся на Паркера, хапаючи руками його пояс.

— Ай, Евелін, пташечко, — заговорив Кассіан, долонею затуляючи дівчині очі. — Краще не дивися.

— Про що ти...

Вона замовкла. Постріл, який урвав життя Фреда на три дні раніше, розігнав усіх витріщак назад до столиків.

— Хіба він не розумів, що проти Паркера жодних шансів...? — прошепотів Саймон, розвернувшись до вікна спиною.

— Вчіться на чужих помилках, — Кассіан притягнув їх до себе, стиха звернувся до обох, але дивився на Саймона: — А тепер обоє зникніть. Паркер йде сюди.

— Кассіане, ні, не можна! Особливо коли це стосується...

— На кухню, — урвав його чоловік. Всміхаючись кивнув на двері, злегка підштовхнув їх вперед.

— Аллене!

В кафе запанувала тиша. Всі звернули погляди на Вуда.

— Ти сьогодні рано, Паркере, — сказав Кассіан, не звертаючи уваги на двох охоронців. — Міг винести мізки тому бідоласі деінде, а то зовсім клієнтам апетит відіб'єш.

— Я тут не для того, аби обговорювати непорозуміння, як у випадку з Фредом.

— То кажи, нащо прийшов?

— Вчора з браслетом Саймона Мерфі відбувалися дивні речі.

— Саймон Мерфі... Це ти про того новенького?

— Кассіане, не дурій. Проблем з пам'яттю у тебе ніколи не було. Він вліз туди, куди за правилами корпорації влазити заборонено. Особливого дозволу хлопцеві не надавали. Вдома його нема. З'явився на роботу?

Кассіан кивнув, вдаючи задуму.

— Завдав шкоди системі?

— Це конфіденційна інформація.

Паркер озирнувся на присутніх в залі.

— Поклич хлопця, Кассіане.

— Не можу.

— Не можеш?

— Ти ж добре чуєш. Навіщо зайвий раз перепитуєш?

Вуд зітхнув.

— Клич Мерфі, інакше за його помилку заплатиш сам.

— А його помилки, як такої, зовсім не було, — сказав Кассіан, стенувши плечима. — Я хотів розважитися. Шкода було проґавити таку нагоду.

— Скористався наївністю новачка, аби повеселитися і додати мені роботи?

Кассіан розсміявся.

— Який же ти кмітливий!

Паркер похитав головою, знявши з пояса сканер.

— Ти надто довго випробовуєш удачу, Аллене.

— Облиш, Паркере. Ми знаємо один одного надто довго, — він підійшов до чоловіка впритул. — Справа не в удачі. Ти насолоджуєшся моїми стражданнями.

Паркер відповів зверхньою посмішкою.

— Кассіан Аллен, за порушення правила корпорації В.З.П. з твого рахунку негайно буде списано десять років. Заперечення?

— Жодного, — відповів Кассіан, вперто дивлячись йому в очі.

Пристрій видав коротке пищання, коли Паркер притулив його до шиї чоловіка.

Кассіан лишався незворушним, суттєво зменшуючи задоволення наглядача.

Саймон притулився до стіни, приклавши долоні до скронь.

— Що відбувається? За що Паркер Вуд збирався тебе карати? — пошепки спитала Евелін.

— Це неважливо. Має значення лиш те, що Кассіан щойно врятував мені життя.

Посмішка з обличчя наглядача зійшла остаточно, коли відбирання років закінчилося.

— Як крапля в океані.

Він вказав на вихід. Охоронці слухняно покинули кафе.

Кассіан поспішно витер останні краплі смолянистої крові, не приховуючи огиди.

— Як крапля в океані... — повторив Паркер, кивнувши йому на прощання.