В.З.П.

Голоси з вулиці змусили Саймона розплющити очі. Залу заливало м'яке світло світанку. Ніч на диванчику змусила шию протестувати, але псувався настрій через інше. Кассіана в залі не було.

Саймон підвівся, потягнувся і рушив нагору.

Евелін сиділа біля Тео, обережними рухами обтираючи його біле, ніби мертве, обличчя.

— Ранку, Ев.

Вона кивнула, не обертаючись.

Саймон утримався спитати про те, що справді цікавило. Стиха почав з іншого:

— Як ти?

— Краще, ніж він.

— Вибач, що не прийшов підмінити. Ти, певно, за ніч очей не зімкнула.

— Ні, все добре. Кассіан наглядав за ним замість мене майже до ранку.

— Он як... А ти не знаєш, де він зараз?

— Не знаю. Пішов одразу після закінчення комендантської.

— Ну звісно...

— Що таке, Саймоне?

— Нічого. Приготую тобі чогось поїсти, а тоді посиджу біля Тео.

Евелін підійшла до Саймона, витираючи руки чистою ганчіркою.

— Я піду в салон, швидко закінчу справи й постараюся повернутися сюди до початку загальних зборів.

— Сьогодні будуть збори?

— Схоже, що ти проспав оголошення. Не хочеш помінятися?

— Тобто?

— Я лишуся біля Тео, а ти підеш на збори. Згоден? Я не... — вона глибоко вдихнула, заспокоюючись. — Я не можу піти. Мені страшно. Серед тих людей є чудовисько, що зробило таке з Тео. Є той, хто вбив Сесіль Голл і полює на когось із нас. Я починаю підозрювати всіх. Можу довіряти лише тобі, Саймоне.

— Гаразд, — сказав хлопець після короткої паузи. — Мені все одно треба побачити Паркера.

— Навіщо?

— З'явилося важливе питання.

Евелін більше не допитувалася. Саймон спустився на кухню. Поганий настрій охопив його повністю.

В кишені штанів наштовхнувся на річ, якої ще ввечері там не було. Дістав складений аркуш:

Не залишився на прощальну вечірку, бо тоді йти було б важче, тож не злися, і не звинувачуй Тео. Він телепень, я згоден, але за свою тупість заплатив сповна. Вже й не заперечиш, як думаєш?

Щодо Тео: краще не випускай його на вулицю. Щось мені підказує, що над ним попрацював Паркер. Вогнепальна зброя є у нього та кількох охоронців. Можеш переконатися у правдивості моїх слів через файли. Я впевнений, там вказано, що і кому видали. І про свою причетність до його порятунку не говори. Евелін також.

За кафе можеш забути. Його замкнуть, поки мене не буде.

Не роби нічого, що спровокує Паркера на агресію і жорстокість до тебе. Це небезпечніше, ніж ти думаєш.

Через два тижні я хочу бачити тебе на місці, цілим, а не почути, що тобі відстрелили голову, Саймоне!

Він усміхнувся, повернув записку назад в кишеню.

— Вибач, Кассіане, але ці два тижні стануть для Вуда пеклом.

Після сніданку Евелін пішла на роботу. Її страх нікуди не зник, але Саймон сумнівався, що хтось зверне на це увагу. В місті кожен третій поводився як вона.

Тео все ще спав. Саймон зайняв уже звичне місце на підвіконні. Тримав ноутбук на колінах, дивився на хлопця. Шукав всередині себе жаль і співчуття. Порожньо.

Зітхнув, увімкнув ноутбук і хитнув головою.

— Не я маю почуватися лайном, Тео. Сподіваюсь ти зробиш із цього висновок, інакше Кассіан завдав собі шкоди даремно.

Він швидко глянув на карту транзакцій. Нічого цікавого й нового не відбулося. За сьогодні жоден пристрій з пояса Паркера активованим не був. Карта-ключ для дверей в адмінбудівлі хвилювання не викликала.

Саймон здогадувався, які двері та відчиняла.

Він не втримався, взявся переглядати файли місцевих у теці «А». Вечірнє зізнання його думки не змінило. Нове хвилювання породжувало гнів.

Мерфі розгорнув справу Кассіана. Відчув полегшення — чоловік значився як живий учасник корпораційного дослідження.

— Корпораційного дослідження... Назва так собі, — стиха мовив Саймон сам до себе.

Двічі клацнув на прикріплений нижче файл. На екрані з'явилася таблиця.

Ім'я: Кассіан

Прізвище: Аллен

Назва: УЕ1.14.5

Вік: двадцять вісім (28)

Діагноз: засекречено

Тип сироватки: В.З.П.N03.

Початковий рахунок: сорок дев'ять (49)

Поточний стан: засекречено

Поточний рахунок: засекречено

Статус: Унікальний елемент

Примітки: 1.1. спостерігаються особливо сильні спалахи агресії на момент індукованих симптомів початкового захворювання.

1.2. об'єкт УЕ1.14.5 демонструє активну боротьбу проти самого себе.

1.3. збільшення кількості років на одну транзакцію не змінює результату. Об'єкт УЕ1.14.5 залишається невразливим до мозкових змін. Ознаки божевілля відсутні.

1.4. попередні припущення підтверджено: організм об'єкта УЕ1.14.5 пережив екстремальні хімічні залежності та випробування волі на міцність у боротьбі з «ломкою», що стало ключем до унікальності та хімічної стійкості.

Відповідальні за об'єкт: Паркер Вуд. Кроулі Торрес. «Батько».

— «Батько»?

Пошук результатів не дав. Файл з ім'ям Кроулі Торреса виявився засекреченим, але чоловік значився живим учасником корпораційного дослідження.

Саймон відкрив файл Паркера.

Ім'я: Паркер

Прізвище: Вуд

Назва: ОКД1.08.1

Тип сироватки: В.З.П.N10.

Поточний рахунок: необмежено

Статус: відповідальний за житлові блоки, введення сироватки, порядок у місті, охорону кордонів/воріт.

Примітки: 1.1. видано пояс.

1.2. видано службовий револьвер.

1.3. об'єкт ОКД1.08.1 схильний до порушення правил. Після спроби знищити об'єкт УЕ1.14.5 поніс відповідне покарання.

Призначив/виконав: «Батько». Кроулі Торрес.

— Сучий ти син, — сказав Саймон, відвівши погляд від екрана.

Питань ставало тільки більше. Він не уявляв, як розшифрувати «назви», чому сироватки Кассіана та Паркера були різними, чому в таблиці Паркера не було відомостей про діагноз.

Швидко знайшов власний файл, сподіваючись зрозуміти щось, що допоможе розібратися з усім іншим.

Ім'я: Саймон

Прізвище: Мерфі

Назва: УД2.25.2

Вік: двадцять три (23)

Діагноз: засекречено

Тип сироватки: В.З.П.N03.

Початковий рахунок: тридцять (30)

Поточний стан: засекречено

Поточний рахунок: тридцять п'ять (35)

Статус: учасник дослідження*

Примітки: відсутні

Відповідальні за об'єкт: Паркер Вуд. Кроулі Торрес. «Батько».

Він переглянув ще один файл випадкового учасника. Зосередився на рядку «статус». Зірочки біля опису не було.

Вийшов на головний екран і звівся на ноги. Тео спав, не видаючи жодного звуку. Саймон пішов до кабінету Кассіана. Знайшов недочитаний блокнот, відклав на край столу й переглянув відірвані аркуші, що ховалися під рахунками й чеками.

Кілька сторінок списані чимось, що нагадувало формули. Наступні з текстом, закреслені маркером рядки. Далі щось, що віддалено було схожим на ампулу з сироваткою В.З.П., яку Саймон бачив у руках Паркера в перший день. Через риску обведений колом знак питання.

— Так, Кассіане, у мене теж чимало запитань...

Склав аркуші рівною купкою, вклав до блокнота.

На кухні заварив собі кави, притулився до одвірка між службовим приміщенням і виходом у зал. Спостерігав за вулицею. Люди квапилися у своїх справах. Хтось поспішав надто явно, хтось тримався звичного для себе темпу.

Над дахами будинків на протилежному боці вулиці височіло вічне нагадування про їхнє ув'язнення. Розтягнутий по периметру колючий дріт, ніби жалюгідна пародія на корону, що прикрашала бетонні стіни.

Саймон згадав, як затріскотіла електрика, коли Паркер скористався пультом і відчинив вхід у місто.

— Зміна плану на день, наглядачу, — прошепотів він, усміхнувшись.

Зала для загальних зборів була майже заповненою, коли Генрі крокував до вільного місця в ряду під стіною. Його не полишало відчуття, що всі витріщаються, знають правду. Ховав браслет долонею, тоді прибирав її геть. Дії повторювалися, немов надокучливе свербіння.

Паркер перевірив мікрофон, прокашлявся і заговорив:

— Вітаю кожного! Загальні збори відривають вас від важливих занять, але я зобов'язаний тримати всіх у курсі подій.

Місцеві кивали, незмигно дивлячись на Вуда.

— Введення комендантської години — правильне рішення. Від її початку на вулицях стало спокійніше, але нам не вдалося вберегти одне життя. Мені прикро це казати, але підозрюю, що Іларія Міллер стала жертвою цього покидька. Ми не знайшли тіла, та це не дає марних надій. Дівчина не з'являлася на роботі, біля дому чи інших місць. Браслет вимкнувся, тому я маю всі підстави вважати її мертвою.

Паркер опустив мікрофон, нахилив голову. Здавалося, він запрошував до вшанування пам'яті мовчанням.

— Розслідування триває. На жаль, теперішній небезпечний елемент діє дуже обережно, вдається до маніпуляцій і робить все, аби заплутати нас.

— Один... — стиха почав відлік Саймон, притулившись до дверей.

— Йому не вдасться! Я знайду винного за будь-яку ціну.

Люди зустріли слова наглядача оплесками.

— Два...

Паркер отримав бажану хвилину слави, тоді запросив тиші й продовжив промову:

— Хочу повідомити, що мої підозри стосовно одного з місцевих не виправдалися. Ця людина здалася добровільно, аби довести усім нам, що до випадку з Сесіль Голл ніяк не причетна. Ця людина буде під моїм пильним наглядом два тижні. Прошу вас дотримуватися правил, повідомляти про дивні випадки та співпрацювати з моїми людьми.

— Три...

— Це допоможе нам повернути спокій у чарівний, утопічний куточок. В.З.П. належить нам, а не збоченому покидькові!

У залі згасло світло. Замість оплесків Паркер отримав схвильовані вигуки.

На сцену поквапився дебелий охоронець, відвів мікрофон геть і щось зашепотів на вухо Вуда.

— Ворота, недоумок! Охороняти ворота!

Чоловік відкланявся, пробіг між рядів, минув Саймона й залишив залу.

Паркер швидко розпрямив плечі, змахнув з чола піт і взявся заспокоювати місцевих. Зала нагадувала неспокійний вулик.

— Прошу тиші! Не час для паніки!

Він крикнув ще двічі. Досягнув бажаної уваги. Денного світла, що пробивалося крізь високі круглі вікна, було достатньо, аби Саймон бачив неспокій на обличчі Вуда.

— Причини для хвилювання відсутні. Вимкнення електрики заплановане системою. Через дії небезпечного елемента виникла потреба оновити протоколи. Система в стані перезавантаження.

— Як довго це триватиме? — вигукнув хтось із присутніх.

— Кілька годин, не більше. Ви вільні. Повертайтеся до своїх справ!

Люди залишили місця, намагаючись крокувати до виходу спокійно, не кидаючись одне одному на спину.

— Містере Вуд, є хвилинка?

Він обернувся до Саймона, розуміючи, що гамувати злість нема потреби.

— Чого тобі, Мерфі?

— Хотів дещо спитати, та якщо ви не в настрої чи надто заклопотані зміною протоколів — я знайду вас пізніше.

— Кажи, що треба? Потім я буду дуже зайнятий.

— Я б хотів побачитися з Кассіаном.

Паркер реготнув, заклавши великі пальці за пояс.

— Забудь. Це неможливо.

— Ви боїтеся, що я допоможу йому втекти?

— Ц... не випробовуй мого терпіння, Мерфі. По-перше, втекти звідти неможливо, по-друге, на час перебування у «витверезнику» будь-які зустрічі заборонені. Особливо для Аллена. Він зовсім дурний, коли вколотися хоче.

Паркер вказав на двері.

— Я не маю часу наглядати, аби він не відірвав тобі руку, чи в горлянку не вчепився, поки ти базікатимеш. Іди додому, насолоджуйся тишею.

— Розумію ваше занепокоєння. А вдома справді тихо. Не знаєте, куди всі поділися?

— Уявлення не маю. Шкода щодо Іларії. Співчуваю тобі.

— Дякую! Та я, мабуть, піду пошукаю Тео.

— А він зник?

Саймон зауважив, як смикнулося адамове яблуко наглядача.

— Не з'являвся вдома з учорашнього обіду. Хвилююся, ви розумієте.

— Чув, що ти йому небайдужий.

— Ну це так.

Паркер затнувся, помітивши, що Генрі досі на своєму місці. Нездоровий вигляд хлопця пробудив його цікавість.

— Іди, Мерфі. Нехай щастить з пошуками Тео.

— Дуже вам дякую!

Саймон розвернувся і покрокував на вихід. Тепер він мав кілька годин на дослідження північної частини міста.