В.З.П.

Спогади про вчорашній день лишалися туманними, але Саймон тішився, що вранці на запаморочення не було найменшого натяку.

Носу торкнувся солодкуватий аромат парфумів, коли поруч хтось заворушився. Саймон посунувся вище, придивляючись до спини. Вона здавалася меншою, ніж мала бути. Сум'яття значно посилилося, коли він побачив обличчя.

— Тео...

— Доброго ранку, — сказав хлопець сонним, але веселим голосом.

— Що ти тут робиш?

Саймон звівся на ноги, зібрав з підлоги речі й почав одягатися.

Тео зіперся на лікті, спостерігаючи за його діями.

— Я залишився з тобою, як ти й просив.

— Я просив?

— Ти нічого не пам'ятаєш?

— Все дуже... розмито.

Він натягнув футболку, зустрівшись з поглядом Тео. Радість покидала його обличчя. Саймон відчув укол провини.

— Послухай, Тео... Я погано пам'ятаю, як опинився вдома. Думав, що мене привів...

— Кассіан, — закінчив Тео, сівши. — Знаю. Ти його кликав.

Саймон сів на край, обсмикуючи кінець простирадла.

— Між нами щось було, правда?

Тео кивнув, подався до нього, перебираючи неспокійні руки у свої долоні.

— Саймоне, хіба так не краще? Через Кассіана у тебе з'явилися проблеми. Він небезпечний. Навіщо тобі з ним зближуватися?

— Він врятував мені життя.

— Як? Вчора ти був не в тому стані, аби пояснити.

— Взяв провину на себе, сплатив штраф.

— За що?

— Немає значення, Тео.

Саймон акуратно звільнився від його рук, але Тео не дозволив відсунутися, обійняв.

— Нам було так добре разом... Не роби цієї помилки, Саймоне, благаю. Я хочу захистити тебе від шкоди, якої може завдати Аллен, бо ти мені небайдужий.

— Тео, я не можу тебе дурити.

— Дай нам обом трохи часу.

— Гадаєш, щось зміниться?

— Так! Ти єдиний, кому я можу довіряти. Не відштовхуй мене, будь ласка.

Він обвив руками голу спину Тео, сподіваючись заспокоїти тремтіння, що обіцяло закінчитися слізьми.

— Вибач, що все почалося ось так. Це неправильно.

— Почнімо спочатку, інакше.

Тео дивився на Саймона з благанням. З трепетом погладив щоки, навмисне зачіпаючи кутики вуст.

— Я більше не хочу квапитися. Сподіваюсь ти розумієш...

— Розумію! Все буде так, як ти того хочеш, — сказав Тео значно веселіше, повертаючи Саймона в обійми.

  Паркер спостерігав за Кассіаном, щосили стримуючи посмішку. Охоронці відтіснили витріщак, охочих рознести новини по місту.

— Жахлива ситуація, — сказав Вуд, позираючи на свої коротко підстрижені нігті. — Послав по тебе одразу, як її знайшли. Ти ж був її опікуном. Взяв під своє крило, коли я наполягав на переведенні. Казав, що подбаєш, аби Елайза більше не втрапила в халепу.

— Ти б краще починав шукати вбивцю.

— Вбивцю? Я збирався списати все на невдалу транзакцію. Ти ж знаєш, за день таких відбувається чимало.

— Не пам'ятаю, аби звичайні транзакції зобов'язували до цього, — сказав Кассіан, ледь стримуючи роздратування. Він вказав на укуси, що вкривали шию Елайзи, ніби моторошне намисто.

— Мг... — Паркер схилився, розглядаючи ушкодження. — У неї не було ревнивого коханця?

— Може мені одразу знайти вбивцю і привести до тебе?

— Було б добре, але краще виконуй свою роботу і не створюй мені проблем.

— Я ж навіть не починав.

— Тобі пощастило, що ти такий цінний для корпорації, інакше я б...

— Що? Інакше зробив би зі мною те саме, що зробив з Люціаном і Луї?

— Не йму віри, що ти маєш на увазі, — посміхнувся Вуд, підчепивши великими пальцями краї пояса.

— Клей дурня скільки завгодно, Паркере.

Кассіан сів на землю поруч з Елайзою, загорнутою в чорний мішок для тіл.

— Моє слово проти твого, Аллене. Подивися, що сталося з бідолашною жінкою. Може вона поплатилася за твою помилку?

До Паркера підійшов охоронець. Його слова повернули на обличчя наглядача посмішку.

— Пропусти. Нехай подивиться.

Він нахилився до Кассіана, стежачи, як той вибирав з волосся Елайзи сухі травинки й гілочки.

— Добре подумай, перш ніж щось робити, поки через тебе не помер хтось іще. Саймон Мерфі, наприклад...

— На моїй совісті лиш ті, кого я вбив своїми руками, Паркере.

— Ну-ну. Я за тобою уважно стежу, Кассіане.

— Дивись, як би від надмірної зосередженості не помер.

Паркер похитав головою, поплескав Кассіана по плечі й підвівся, вчувши наближення Саймона.

— Дуже співчуваю твоїй втраті. Повір, я зроблю все можливе, щоб знайти винного. Тоді неодмінно покараю, аби Елайза змогла віднайти спокій.

— Проклятий лицемір... — прошепотів Кассіан. Про людське око кивнув, не бажаючи додавати місцевим тем для обговорення.

— Добридень, містере Вуд.

Саймон зупинився біля наглядача, не наважуючись одразу дивитися на тіло.

— Вітаю, Мерфі. Добре, що ти тут.

— Чому ж?

— Наглянеш за своїм другом. Кассіан схильний робити погані речі, коли сердиться. Втратив подругу, сам розумієш, вагома причина для роздратування.

— Я подбаю, аби він нічого не накоїв.

— Паркере, у тебе багато вільного часу? — заговорив Кассіан, втрачаючи терпіння.

— Бачиш, — насупився Вуд, звертаючись до Саймона.

Хлопець стенув плечима й пішов до Кассіана, радий зникнути від пильного ока Паркера.

  Саймон усвідомив, якими крихітними були його ранішні хвилювання, побачивши обличчя Елайзи, що здавалося вилитим із воску.

Опустив руку на плече чоловіка, шукаючи підхожі слова.

— Хто сказав, що я тут?

Від несподіванки рука Саймона стиснулася, зім'явши сорочку Кассіана.

— Дівчина з кафе сказала, що ти пішов сюди, бо Елайза... Кассіане, мені дуже шкода.

— Мені теж.

Він відгорнув з її шиї сплутане волосся, акуратно вклавши на плечі. Склав худі холодні руки на животі, шепчучи:

— Пробач мені, Елайзо... Я зроблю все, аби твоя смерть не була марною.

Кассіан застібнув мішок, повільно підвівся і затих, переводячи подих. Саймон стояв поруч, дивлячись, як чоловіки понесли тіло до автомобіля корпорації.

Коли вулиця перетворилася на майже безлюдну, Кассіан порушив тишу:

— До мене тебе привело щось більше, ніж новина про Елайзу.

— Дещо сталося, але ми можемо поговорити про це пізніше.

— Кажи. Кращого часу може й не настати.

Вони рушили до основної дороги. Кассіан не квапив, поки Саймон зважувався озвучити свої думки.

— Я погано пам'ятаю, що було вчора після того, як ти передав мені роки.

— Це нормально. Чим більше років отримуєш, тим більше «п'янієш».

— Так, але... Я переспав з Тео. Думав, що це ти, розумієш?

— Насправді ти хотів переспати зі мною?

— Кассіане, це зовсім, курва, не смішно!

— Та ну. Я ж не сміюся.

Він сповільнив крок, заховав руки в кишені. Саймон зупинився, зрозумівши, що вирвався вперед.

— То хотів чи ні?

— Хотів! Маю до тебе дивний потяг, розумієш?

— Заспокойся, все нормально.

— Тобто?

— Тобто, насправді ти хочеш не мене, а моєї крові. Через змінений хімічний склад ця кров викликає залежність, щось схоже до алкогольної чи наркотичної. В окремих випадках ця залежність надто сильна. Зазвичай закінчується тим, що залежного вбивають, аби убезпечити мешканців міста. Бувають випадки, коли сила волі залежного достатньо сильна для того, аби контролювати жагу до крові. Це складно, болісно, але можливо.

Кассіан підійшов до Саймона, пояснюючи далі:

— Після транзакції між донором і реципієнтом виникає зв'язок, що може перерости в залежність. Нестримне бажання отримати бодай краплю крові може призвести до вбивства, або ж, як у твоєму випадку, змушує думати, що ти закохався, тому й жадаєш близькості.

— Цей зв'язок між донором і реципієнтом виникає в усіх?

— Ні. Іноді справа в чомусь більшому, ніж хімії чорної крові.

— Отже, потяг не обов'язково має бути наслідком транзакції. Навпаки, транзакція могла стати його кнопкою спуску, адже так?

— Ймовірно, — погодився Кассіан, попрямувавши вперед.

Саймон рушив слідом.

— Звідки ти так багато про все це знаєш?

— Я ж казав, що живу тут дуже довго.

— А колись стикався з подібним?

— Ти про зв'язок чи залежність?

— Про те й інше.

Кассіан гірко всміхнувся, повільно втягнувши повітря носом.

— Скажімо так, моя історія з чорною кров'ю і зв'язками довга та заплутана. Мабуть, колись розповім тобі про це більше, але нічого не можу обіцяти.

Саймон боровся з бажанням торкнутися його плеча ще раз. Зчепив руки за спиною, штовхнувши черевиком камінець.

— Тео сказав, що місцеві говорять про тебе дещо.

— Що я вбив людей зі своєї групи?

— Так. Але я в це не вірю.

— Чому?

Він одразу згадав про Елайзу й Евелін. Вголос сказав:

— Не знаю. Просто не вірю і все.

— Добре, Саймоне, проте не шукай тут безгрішних лише тому, що став свідком проблисків людяності. Люди коять жахливі речі, коли потрапляють до рук страху.

Кассіан взявся за цигарки, мовчки проминув групу людей, пройшов достатньо вперед і заговорив далі:

— Зміна плану.

— Що?

— Поки облишмо систему. Нам потрібен доступ до пояса Паркера. Зможеш зламати?

— Я спробую. Що на тому поясі?

— Легше сказати, чого там нема. Якщо отримаєш до нього доступ, вважай, отримаєш ключі від кожного закутка цієї діри.

— Твоє бажання вирватися в зовнішній світ дуже заразне.

— А хто казав, що я хочу повернутися у зовнішній світ?

— Кассіане...?

Чоловік випустив дим і засміявся. Від цього позбавленого веселощів сміху Саймону стало боляче. Почервонілі очі Кассіана лиш підтвердили, що відчував він те саме.

— Сьогодні в тебе вихідний, Саймоне, — сказав він, опанувавши себе.

— Тобі не потрібна допомога в кафе?

— Ні, я його зачиню.

— Ти ж не наробиш дурниць? Нам непотрібні нові проблеми з Паркером.

— Не бійся. Я не збираюся тебе підставляти.

Саймон зітхнув, вказав на протилежний бік вулиці.

— Я, мабуть, буду вдома. Приходь, якщо захочеш поговорити, чи помовчати не сам з собою.

— Матиму на увазі, дякую.

Хлопець постояв ще кілька секунд, тоді неохоче перейшов дорогу й попрямував додому.

Кассіан перевів погляд на свій міцно стиснутий кулак. Рука дрижала. З-під втиснутих в долоню нігтів на зап'ясток заструменіли густі краплі чорної крові. Він поквапився до кафе. Вчорашня транзакція, врешті-решт, мала наслідки для обох.