В.З.П.

11 років тому.

Фіолетове світло не робило обличчя впізнаваними. Музика залишала розмови недоступними для загалу. Лиш чулися захоплені вигуки та сміх.

Кассіан зупинився через кілька метрів від заґратованих вхідних дверей, з певними сумнівами позираючи на доступну очам частину зали.

За одним зі столиків цілувалися дві жінки. Дзвінко сміялися, зупиняючись для перевірки браслетів. Кассіан відвернувся, коли брюнетка припала до шиї своєї рудоволосої подруги з явними намірами зробити щось більше, ніж просто цілувати.

— Не знаю, Люціане... Це все якось дуже дивно.

— А от і ні, — сказав Люціан, підштовхуючи його далі. — Ти спершу спробуй.

— А ти вже пробував?

— Так. Це неймовірно!

— Як ти взагалі здогадався сюди влізти?

— Люблю досліджувати...

Вони оминули столик з жінками. Люціан вправно маневрував між розслабленими, переповнених радощів тілами, ведучи Кассіана за собою.

— Навіть не сподівайся, що після всього я сидітиму на одному місці. У моїй голові ніби якийсь клятий гад влаштувався! Я втрачав зір, самого себе. Тепер грьобаної аденоми¹ немає! Я не буду гаяти час на нудне життя.

— Та я розумію, — сказав Кассіан, переступивши через чоловіка. Той тулився спиною до дивана, то сміючись, то шепчучи незрозумілі слова. — Просто це місце, всі ці люди...

— Нагадують твоє старе наркокубло.

— Типу того. Я не хочу повертатися до того життя.

— Не повернешся! Ця штука на героїн не схожа.

— Наче ти знаєш, що воно таке.

Люціан хихотнув, посадив Кассіана за столик і подався ближче, кажучи на вухо:

— Тепер тобі не потрібні речовини, аби гамувати біль від спондиліту. Ти зможеш зупинитися коли схочеш.

До них підійшов низенький чоловік, тримаючи в руках коробку.

— Реєсе, ти щось швидко назад вернувся.

— Фред! — Він засяяв своєю найкращою усмішкою, запрошуючи чоловіка сісти навпроти них. — Це Кассіан Аллен, мій найкращий друг! А це Фред, місцевий азартник.

— Який з мене азартник? Я так... любитель, — сказав Фред, всідаючись до хлопців. — Приємно познайомитися, Кассіане.

— І мені...

Люціан склав руки на столі, кивнув на коробку:

— Зіграєш з ним?

— Не впевнений, що хочу, — мовив Кассіан.

— Не слухай його, Фреде! Він соромиться.

— Облиш! Ми тут не до смерті бавимося, — сказав чоловік, приязно посміюючись. — Нічого складного, суцільне задоволення.

— Які правила?

— Робимо ставки. Той, хто виграє, забирає собі роки того, хто програв.

— А що в коробці?

— Нарди. Колись грав?

Кассіан похитав головою. Люціан обійняв його за плечі.

— Не хвилюйся. Новачкам щастить.

— Ай, іди ти.

— Все просто, — заговорив Фред, дістаючи дошку. — Це гонитва. Маємо фішки, кидаємо кубики. Все, що тобі треба, це швидше за мене пройти всю дошку і вивести свої фішки назовні. Легко, еге ж?

— Ніби так.

— Скільки ставиш? — поцікавився Люціан.

— П'ятдесят.

— Жартуєш? З чого така щедрість?

Фред підкинув кубики, втішений цікавістю Реєса та збентеженням Аллена.

— Ну ти ж знаєш, я поки єдиний, кому пощастило з колесом. Днями ще й бонус отримав. Багато років, а я не планую жити вічно.

— Божевільний!

Кассіан почекав, поки вони перестануть реготати, а тоді спитав:

— Мені хтось пояснить, про що мова?

— Друже, ти не чув про Фреда? Він з'явився в містечку з наступною після Елайзи групою, — сказав Люціан, зосередившись на Кассіанові. — Він єдиний, кому пощастило отримати дев'яносто років на колесі фортуни.

— Круто... Фреде, ти впевнений, що хочеш поставити п'ятдесят прямо зараз?

— Абсолютно. Твоя ставка?

Кассіан глянув на свій браслет. Люціан докладав зусиль, аби приховати хвилювання. Непокоївся, що хлопець відмовиться і схоче піти геть.

— Ставлю тридцять, — сказав Кассіан, вирвавши з Люціана задоволений вигук.

— Приймаю!

  Фред лишався попереду, не жаліючи насмішок для кожної невдалої цифри Кассіана. Люціан незмигно стежив за дошкою. Дивувався, як за всю гру з хлопця не вилетіло жодного лайливого слова.

Через пів години гра підходила до кінця. Фред зітхнув, дивлячись, як остання фішка Кассіана опинилася назовні.

— Новачкам таки щастить...

— Не хнюпся! У тебе лишиться майже стільки ж, скільки зараз віддаси моєму другові.

— Чекайте. Можемо розійтися без транзакції, — сказав Аллен, привернувши до себе два здивовані погляди.

— Ні!

— Це не так працює, — засміявся Фред. — Ти виграв ці роки чесно. Гра вийшла цікавою.

— Фред добре каже. Давай свою руку, Аллене, і не лякай мене такими заявами.

— Після цього ми йдемо додому. Я, взагалі-то, втомився після роботи.

— Як скажеш, мій любий друже.

Він підтягнув рукав, оголив передпліччя. Відчув повернення сорому. За місяць шкіра кращого вигляду не набула.

Фред активував дисплей браслета, ввів число й торкнувся його руки. Підтвердив транзакцію, заплющив очі.

— Ти ніколи не забудеш цю мить. Насолоджуйся!

Замість насолоди Кассіан відчув холод голки, що занурилася в його зап'ястя. Огиду швидко замінило здивування. Під шкірою збільшувалася, пульсувала чорна вена. Його браслет спалахнув зеленим, зараховуючи роки.

— Чорт забирай...

Він чув сміх Люціана, але здавалося, ніби той віддалився до протилежного боку зали. Найгучнішим був звук власного серця. Зір затуманило, дихання збилося. Шкіру зволожило потом, що нагадував окріп. Він балансував між вже знайомим кайфом і новим, потужним відчуттям блаженства, що скидалося на шторм, охочий поглинути тебе з головою.

Після завершення транзакції Фред спокійно прибрав руку, не виказуючи втоми, що була рівносильною піднесенню Аллена.

— Ну як, Кассіане? — спитав Люціан, сховавши його передпліччя рукавом сорочки.

Хлопець прихилився до спинки дивана. Для відповіді бракувало зосередженості.

— Курва! Що з твоїми очима?!

Люціан звівся на ноги, збентежений, але не менш захоплений чорними очима, що дивилися на нього, та разом з тим крізь нього.

— Кассіане, ти мене чуєш?

Він потрусив його за плечі, злегка поплескав по щоках.

— Дай йому спокій... — прошепотів Фред, зсунувшись на дивані.

— Що ти з ним зробив?

— Це не я. Це кров. Твій друг отримав максимальну дозу на одну транзакцію...

— А його очі? Він повернеться до тями?

— Повернеться. Та я чув, що після такого дехто клепку втратив...

— Про таке попереджають заздалегідь!

  Кассіан прокинувся від стуку. Яскраве денне світло посилило головний біль. Він намагався пригадати, що сталося, але стукіт заважав зосередитися.

— Та вже, трясця, досить!

— Нарешті прокинувся, — сказав Люціан, припинивши кидати м'ячик. Пересів на ліжко, з цікавістю вдивляючись в обличчя Кассіана.

— Чого витріщаєшся?

— Та от хотів знати, чи твої очі досі чорні.

— Чорні...?

— А ти нічого не пам'ятаєш? Це було неймовірно!

Кассіан активував дисплей. Легке тремтіння рук заважало перевірити рахунок так швидко, як хотілося б.

— Дев'яносто дев'ять...

— Так! Ти зробив того Фреда з першого разу.

— Скільки я спав?

— Два дні, — сказав Люціан, влігшись біля нього. — До речі, я вже думав кликати Луї. Ти лежав як труп. Я тільки слухав, чи ще дихаєш.

— То я не з'являвся в місті вже два дні? Як ти взагалі повернув мене додому?

— Не хвилюйся. Я сказав, що ти погано себе почуваєш. Ніхто не здивувався.

Люціан підкинув м'ячик, хихотнув:

— Тягнув тебе на спині. Будеш винен.

— Мені щось геть не смішно.

— Чому? Ми так добре провели час. Згоден, трохи лячно з цими чорними очима й відключкою, але з іншого боку...

Він глянув на Кассіана, перейшовши до серйозного тону:

— З іншого боку це прекрасно. Ти б тільки бачив! Я хочу вмовити когось на гру зі ставкою п'ятдесят років. Мені необхідно відчути це на власній шкірі.

— Це погана ідея, Люціане.

— Ні, Кассіане, аж ніяк. Ця тема з іграми потребує розповсюдження.

— З такими ідеями ти матимеш неприємності з Паркером.

— До сраки Паркера з усіма правилами корпорації!

Кассіан заплющив очі, розтираючи скроні. Його бентежило зростання нав'язливого бажання.

— Що ти зібрався робити?

— Я перетягну ігри сюди.

— Як ти це зробиш? Хтось погодиться ризикнути й піти проти Паркера? Сумніваюся, що комусь кортить позбутися своїх років у такий спосіб.

— Відчайдухів буде більш ніж достатньо. Повір мені.

— Яка тут вигода для тебе?

— Я хочу підкорити, а не підкорятися.

Кассіан сів, забравши в Люціана м'ячик:

— Це божевілля.

— Я подбаю, аби ти був поруч. Не бійся, просто довірся мені.

— Чорт забирай, Люціане, не лише це лякає!

— А що тоді?

— Нестримне бажання отримати більше крові...

¹Гіпофізарна аденома — це доброякісна пухлина гіпофіза, яка може призводити до серйозних ендокринних та неврологічних порушень. Може здавлювати навколишні структури мозку, особливо зорові нерви, а також порушувати гормональний баланс організму, що проявляється різноманітними симптомами, такими як погіршення зору, головний біль та гормональні розлади. Без лікування аденома може призвести до інвалідності, а в окремих випадках – до летального результату.

Можливі наслідки включають сліпоту, епілептичні напади, інсульт.

Аденома може порушити роботу всієї ендокринної системи.