Прокляття Лади

Там, у степу, схрестилися дороги,

Немов у герці дикому мечі,

І час неспинний, стиснувши остроги,

Над ними чвалить вранці і вночі.

Мовчать над ними голубі хорали,

У травах стежка свище, мов батіг.

О, скільки доль навіки розрубали

Мечі прадавніх схрещених доріг!

Ми ще йдемо. Ти щось мені говориш.

Твоя краса цвіте в моїх очах.

Але скажи: чи ти зі мною поруч

Пройдеш безтрепетно по схрещених мечах?

Василь Симоненко

Мабуть, усі чули про міфи народів світу: грецькі, китайські, скандинавські, індійські… Але чи цікавився хто-небудь з вас віруваннями наших предків (праукраїнців, трипільців, оріян)?

Цей текст у жодному разі не претендує на науковість. Хай сивочолі академіки і молоді дослідники їдять свій чесно зароблений хліб, а ми з вами поринемо у світ одночасно і вигаданий, і реальний.

У романі немає жодної дати, окрім березня 2013 року, — тоді було неймовірно сніжно. Чому? Можливо, у Вирії зникли Ключі від тепла і ластівки не змогли принести їх, щоб відімкнути землю?..

Так виникла ідея твору, який зараз перед вами.

Отож, він — повністю вигаданий. Водночас його невідворотна достовірність полягає в тому, що все на світі: початок і кінець, народження і смерть, шлюби й розлучення, порядок і хаос, міфологію й релігію, дружбу й ворожнечу, вигадку й реальність — можна пояснити крізь призму Любові.

Між чоловіками та жінками нічого не змінилося від правічних часів до сьогодні, і не мінятиметься, мабуть, від нині й до віку. Отож, читайте про Любов, яку предки українців колись вважали хто Даром, а хто — Прокляттям богині Лади.

Я свідома того, що не всі читачі детально знають слов’янську міфологію. Саме тому після тексту роману розміщено невеличкий словничок з іменами богів та їхніми характеристиками. Якщо забудете, хто є хто, — ласкаво прошу, зазирайте!

Автор

Величезний і багатогранний наш світ. Він сотворений за тягучої давнини, коли не було нічого, лише існував незаповнений простір — велике Ніщо. І летіло в ньому Яйце. Долало воно довгий шлях від старих світів, аби створити новий.

І ось Яйце тріснуло, і з нього вилетів бог-творець — Сокіл-Род. Так розпочався відлік часу.

Сотворив Род любов — Ладу-матінку. Її силою було створено світ. Єдність трьох частин у ньому: Яви, Нави і Прави.

Ява — усе видиме, матеріальне. Тому ми й кажемо «явне». У ньому є космос, світила та планети, є наша Земля, де живуть люди й інші істоти.

Нава — світ потойбічний. Там перебувають боги і духи, усі ненароджені та померлі.

Права — закон, що керує всім та утримує наш світ у цілісності й рівновазі. Її силами Сокіл-Род наділив богів, тому вони опікуються всіма іншими істотами, стежачи, щоб ті жили по правді й не чинили кривди.

У центрі світу росте могутній Прадуб, Дерево Життя. Його корені містяться в таємничій Темній Наві, місці, де живуть незрілі та грішні душі. Керує Темною Навою бог Велес, який стереже Двері між Явою та потойбіччям.

Стовбур Прадуба — вісь світу. Навколо нього обертається наша галактика — Чумацький Шлях. І, звісно, ми з вами. То Ява.

До Нави належить і крона Дерева Життя, де живуть боги й пращури. Вирій, Ірій, Ирій, Ірай, Луки Сварожі — так називають те місце. Там дзвенять на гілках Прадуба молодильні яблука. Там розлилося озеро Живої Води. Там перебуває творець світу — Сокіл-Род, який стежить звідти, щоб боги і люди не порушували законів Прави, і призначає кару відступникам. Там стоїть перший камінь Алатир, під ним — насіння й зародки всього живого, а на ньому — Ключі від тепла, без яких Земля замерзне. І, звісно, звідти дивляться на нас зорями душі наших праведних предків, оберігаючи й застерігаючи.