Морозко
Сканував книжки і, роздумуючи на страшними сюжетами народних казочок мого дитинства, зрозумів, що в мене не було улюбленої кіноказки.
Натомість я обходився улюбленими днями – п’ятницею, суботою та неділею. Саме в ці дні з’являвся щасливий шанс на кіноказку взагалі, а не те, щоб улюбленою марудити. З двома каналами телебачення особливо не налюбишся. Передача «В гостях у сказки» була вершиною сподівань. Екстаз, не при дітях кажучи.
Сину повезло куди більше. Кількість каналів заскочила бозна-куди і він почав перебирати харчами. Мої поради я засунув собі зразу назад. Бо дитя самостійно (мужик росте) зупинилося на двох, не побоюсь цього слова, витворах. Мистецтва.
В мультиплікації його увагу привернув серіал «Кітпес». Про двоголового покруча з двома головами (собачою та котячою) на протилежних, прости господи, кінцях одного тулуба. Загартований видінням Тянитолкая, особисто я не сильно здригнувся від побаченого. Більше переживав за психіку сина, якого не можна було віддерти від телевізора під час показу цього мультика. До сих пір пам’ятаю, що жахіття починалося близько тринадцятої години. Примітно, що і через двадцять років син напам’ять декламує вступну пісеньку цього шедевру.
А в кіноіндустрії ми впали на «Морозко». Це була якась психотропна зброя масового ураження. Дитина відразу потрапляла в кому на одну годину і двадцять п’ять хвилин. Причому скільки «Морозко» показували, стільки він і дивився. Як укопаний. Каналів, повторюсь, було повно і перед Новим роком було нереально страшно. Якраз на цей час приходився пік показів казочки. На кілька годин поспіль випадав із життя.
Особливо гнітило, що нічого не можна було вдіяти. І до врача не поведеш, бо що там скажеш. На що жалієтеся? Дитя «Морозко» дивиться… Отож картина була така: нас нудить, а він дивиться. А там же ще такі діалоги, що серце вискакує.
Нам особливо одна кульмінація подобалась. Це коли головна казкова героїня Настя дідуся Морозка зустрічає. Поясню, щоб було зрозуміло.
Диспозиція, значить, така. Дитина дивиться «Морозко», а ми сховалися від казки на кухні. В хаті холодно, зима, перший поверх. Жінка замерзла і від того дуже лиха. Кухнею вихорем носиться. Зігрітись хоче, чи що? Я сиджу тихесенько-тихесенько, щоб навіть зайвим звуком не визвати праведний гнів коханої.
А в цей час в телевізорі Морозко побачив замерзаючу Настю під ялиночкою. І задає дідусь прекрасне в своїй незайманій простоті питання «Откуда, такая чуда-юда?» Я й не знав , що такі симпатичні дівчатка чудо-юдами називаються. Кохана зупиняється як об стіну лобом та люто хмикає від почутого. І далі прислухається. Наче не чула вже разів тридцять. Я аж зажмурився і тільки голову рукою підпер.
Тим часом закоцюбла в смерть від холоду Настя насилу відповідає. Стукаючи зубами: «Іііііііііззззззз дддддоооомммму». І тут добрий дідусь в кожусі вирішує добити контрольним в голову. «А тєпло лі тєбє, дєвіца?». Наче йому повилазило.
Тьху ти!!!! Це як з цепу криком зривається моя кохана. Канєшно, глядь, тєпло! Жара така в грудні, понімаєш, вокруг стоїть!!! І театрально обводить навколо себе рукою по кухні.
Через крик безбожно смикаюсь коліном об стіл, в очах запалюються зірки і це комусь треба. Далі вже сичу від болю: да тихше ти, блін, красна дєвіца!!!
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!