Літні мрії
Щоб я не виробляв напередодні, а ранок першого січня завжди наступає. Про це неодмінно сповіщають діточки, яким постійно щось треба. І саме тоді, коли так хочеться ще трішечки побути мертвим.
Благальні погляди в бік коханої не помагають бажаного, бо даже не думай. Недовго катувань з дитячою одежею і чорти виносять мене на новорічну вулицю.
Пейзаж не міняється ні разу. Тиша. Рештки вчорашніх феєрверків. Істоти, зовні схожі на людей, але із зеленими обличчями. Радісні дітки і похмурі продавчині у вчора гарячково пограбованих супермаркетах. Їстівне викликає відразу, холодна кава не лізе. Новорічні цяцьки та історії стирчать кілками у висхлій горлянці. Хочеться літа...
Запопадлива пам'ять закидає в кримський гарячий липень. Південний берег побіля Ласпі. Сліпучий, аж дзвенить, ранок. Нема хліба і мене спроваджують в магазин за кілька кілометрів. В якогось біса на горі.
Видираючись на гору, млію від розпечених лаврово-кипарисних запахів і безкінечного тріщання цикад. Хватаю останню хлібину кірпічиком і щасливою собакою кочусь до низу. До темно-синього Чорного моря.
Назустріч піднімається богиня з торбинками в обох руках. Ліс, нікого нема і вона топлес. Такі груди бувають у казці. Як намальовані.
Я вилітаю вигином стежки і потрапляю до казки. Богиня рефлекторно намагається прикритися руками. Але обидві руки зайняті і вона лише сильніше стискає по боках й без того округло чарівні перса. Вони стрибають на мене. Мої розпухлі очі залипають на цих небесних грудях і не можуть відірватися. І не хочуть. Боже, як вони не хочуть! Зате відриваються осліплі ноги, зачепившись за коріння кримської сосни. Богиня шелестить ой, а я влітаю ясним соколом в кримський підлісок. Де на мене з нетерпінням чекає якась низькоросла вічнозелена і безбожно колюча зараза. ЇЇ ще чогось в букети добавляють…
На березі моря дотепний свояк Сірожа розказує, що це мене подерло від хліба і видовищ. Надивився собака до крові на цицьки. Мене аж вивертає від такого вульгарного опису моєї літньої благодаті. Пильна дружина прискіпливо уважно вивчає моє вщент роздерте обличчя. І задає підступне питання - а ти точно тільки дивився? Ловлю її думку і серце солодко зажмурюється. Якби ж то.
Здригаюсь від раптового холоду і безтямно озираюсь довкола. Мужчина, платить будете? Холод суне від каси і жорстоко розправляється з промінчиками літа в моїй зимній душі. Продавчиня Сільпо першого січня так не схожа на богиню. Але платить треба. За все треба платить...
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!