Оповідки

Динамо Київ зараз грає недобре і я перестав ходити на стадіон. Стидно сказать - жінка не пускає. Бо виносив з хати скажені гроші, а вертався в час ночі, злий і тверезий. Тепер сиджу ось в першому ряду перед телевізором, дивлюсь, сумую, адже були часи...

Часи, коли в нас була компанія і все починалося зранку.

Один замовляв столика в нагрітому місці і казав там дівчаткам, що все як завжди - відбивна і картопля по-селянські.

Другий заскакував на базар і брав тонесенької, тане в роті, підчеревинки плюс солоних огірочків унікального посолу в спеціальної бабки.

Третій закуплявся біленькою із розрахунку нуль три на брата і ще дві по нуль п'ять на коня на всіх.

Все готово, горілка мерзне і якось треба діждатись вечора. Рятував фан-сайт «Динамо від Шурика».

Нарешті б’ють куранти і можна боком-боком до начальника повідомити, що вже всьо, треба йти. Начальник виразно дивиться на годинника, який тварина холодно фіксує ще купу робочого часу, кривиться, але бажає перемоги. Я починаю його любити.

А далі - соколом ясним до точки розігріву. Поки при пам'яті розраховуємося між собою за білети, біленьку, сальце, огірочки і Україна вперед.

Перша стопочка, як годиться, йде за перемогу, друга за друга, третю встаєм за коханих, які нас відпускають. Ми вміємо бути вдячними.

Приблизно до п’ятнадцятої стопочки, перекрикуючи вулицю, проходить детальний розбір гравців, тренерів, суперників і прийнятної тактики гри.

Потім кілька разів на коня і бігом на стадіон. В храм. Де дев'яносто хвилин щастя невідомо як зникає зірваним голосом і лавиноподібним тверезінням.

Якщо програли - то зразу по хатам, нічия означає стопочку і по хатам, перемога означає, що вечір не буде млосним, хлопці…

Динамо колись зазвичай вигравало і ранок був важким.

Оплакуючи передчасно вмерлу заначку, торопіючи від рістрето (а це що ще за матня в три години ночі?) за 50 гривень в чеку, прикриваю колєгу, який раптом не прийшов на роботу. Трохи переживаю за нього, він завжди мушки не зобидить, але подробиці ночі неясні.

Раптово несподіваний звук телефону ріже голову на шматки. Дзвонить дружина ангелоподібного колєги: «Он еще в ванной, во льду».

І, після моторошної паузи, стишено: «Знаете, Сергей Николаевич, я никогда не думала, что быть женой это так опасно...»

Були часи. І ми були козаками.

А ось і літературна аналогія:

«- И главное, Уильям, не вздумайте под тем предлогом, будто вам нужно отпраздновать победу или утешиться после поражения, прийти домой пьяным как свинья! Я этого не потерплю! В пьяном виде вы ведете себя по-хамски даже со мной! Можно подумать, вы совершенно забываете, что я ваша законная жена!

- Будь это так, Элизабет, я бы не трезвел ни на минуту!»

Шарль Ексбрайя.