Оповідки

Кажуть рай знаходиться в наших гарних спогадах. Може бути. Бо моя стара пам'ять раз у раз запопадливо викидає мене на залиту сонцем сільську дорогу, по якій біжу малим назустріч діду.

Мій найкращий у світі дід Костик зі своїм конем Броником неквапно везуть додому меншого брата і я прожогом заскакую на підводу. Яка так неповторно пахне свіжим сіном і теплим, тільки видоєним, молоком від корівки баби Антосі.

Зручно вмощуюсь на лавочці поряд з дідом і кажу як сильно скучив за своїм братиком. Кінь з дідом на мить ошелешено завмирають, куценька цигарка скочується діловою губою справа наліво і дід безкінечно дивується. «За ким?!!! За цим антихристом???». Я озираюсь назад на братика, який грається бадилиною свіжого сіна, вдаючи що, це його не стосується і заливисто сміюся. Я знаю свого братика, який точно може залляти сала за шкіру.

Дід теж розуміє, що я розумію, весело, тільки очима, посміхається та починає вдавано строго нарікати.

Що брат вистриг Мурчику спину і той кудись дременув з хати, налякавши сусіда Франика який так боїться лишайних котів.

Що брата попросили пригнати додому бабину корову Маню, а він переплутав і якось приволік сусідську, яка, бісова тварина, впиралась як могла. «Всі городи своїми скачками потовкли, в хліві двері тоже виламали».

І що, нарешті, увирвитель вибив відро цвяхів, де їх тепер взять, у колоду, на якій рубають дрова, а дід не знав і врубав дровиняку на розпал. Іскри, канєшно, були красіві, але твій батько, Сірожа, за сокиру заплатить.

Побачиш, точно заплатить, не сумнівайся.

Я киваю головою на ці нескінченні нарікання, охкаю в кульмінаційні моменти, серйозними бровима піддакую діду, але ми обоє так сильно любимо мого братика. Якось висковзне і з цієї шкоди-халепи.

Але це буде потім, іншим разом на моїй, такій люб’язній, пам'яті…

А зараз ми їдемо вчотирьох з Броником по залитій сонцем сільській дорозі, молоді, веселі. Нам так добре разом, ми всі ще живі і мені здається, що я в раю....