Оповідки

Не бійтесь, ця моя розповідь, як і всі інші, заснована виключно на реальних подіях.

Таксиста люб’язно надала 17 жовтня 2019 року о 14.45 інформаційно-диспетчерська служба таксі «Анкор», м. Київ.

Поїхали!

Філософське поняття «переїзд» містить в собі безліч небезпек. Я навіть зрозумів, що переїзд насамперед означає, що переїжджають тебе, а не ти. І порівняння переїзду з пожежею просто легенька алегорія, яка зовсім не передає всієї моторошності процесу.

По-справжньому страшно було багато разів, але «цвєти»…Квіти, тобто вазони, це точно витвір диявола у похміллі. З одного боку їх не спакуєш, а з другого, ти тільки спробуй рота відкрити, я тебе швидше викину. І не дай вам бог, листочок вломити, чи горщечок дряпнути. Жінки не знають пощади…

Для розкішного величезного заміокулькаса (О боги! ну і назвочка…) замовили таксі, щоб відвезти племінниці. Таксист зразу остовпів два рази: перший коли його побачив, вдруге, коли почув що це. Я на колінах вмолив поставити це чудо на перше сидіння, бо інакше щось трапиться і жінка відрубає голову. Подіяла згадка про дружину, чоловіча солідарність щодо неземних істот понад усе.

Таксист в кущах заміокулькаса перших десять хвилин мовчав і тому виглядав просто прекрасно. Я з дружиною закляк на задньому сидінні, щосили тримаючи на поворотах клятий горщок. Добрий таксист глянув на мої побілілі пальці та під незмигним поглядом коханої вирішив розрядити обстановку:

- Цвєти вони гарно заспокоюють, але мені більше болгарська віагра помагає!

Я шарпнувся зразу в двері на вихід, але жінка схопила за руку – не спіши, це інтересно! І потім медово ввічливо до водія:

– Вашій дружині це, мабуть, також подобається?

- Ну, канєшно, я ж тепер спокійний став, - кивнув таксист.

Від почутого заболіло-затерпло у скронях. Нещасна уява лихоманкою малювала страшні картини такого спокою. А також неспокою.

- А головне, - нарощував таксист, - зовсім недорого. Всього 60 гривень за триста таблеток.

- Ні хріна собі!!!, - я зопалу спалився вщент, - де це така Віагра за такі гроші??? Та й помертвів увесь під уважним поглядом дружини, яка не в курсі цінових тенденцій.

Запало складне мовчання і було тільки чути, як таксист щось важко обдумує. Я замишляв про вічність.

- Я що, Віагра сказав? – знагла розірвав завісу тиші воділа, винувато повернувшись до нас. Я ствердно ковтнув, а дружина мовчки хитнула головою.

- Та нєєє, не Віагра – валер’янка, - таксист знову втупився в горбату київську дорогу, - я чогось постійно їх путаю. Я валер’янку болгарську п’ю…

Я видихнув і почав переживати за адресу, але працівник транспорту в цьому чогось не плутався. Жахіття було ще попереду.

Перед під’їздом я тицьнув гроші і кинувся за речами в багажник. Добра дружина пішла тримати двері з домофоном, злочинно залишивши заміокулькас одного на сидінні. Дуже дарма, бо таксист з дитинства був пильною людиною і моментально заволав навздогін:

- Женшина!!! Ви забули кунілінгус в машині!!!

Мікрорайон зацьковано замовк від почутого, кохана впустила двері, а земля вихором полетіла з під моїх колін.

Епілог.

Таксист продовжує безборонно їздити вулицями Києва.

Я боюсь називати заміокулькас по імені.