Любов, город і жізнь растєній.
Я вам не можу передати словами, як моя теща любить бути на городі. Просто слів таких ще не видумали. Якщо життя це спосіб існування білкових тіл, то теща це спосіб існування білкового тіла на городі. В принципі нічого страшного, коли це не ваша персональна теща.
На світанні мого великого кохання, мене призвали посадити картопельку і заодно оцінити в кого вляпалась дочка, яка ще геть дитина. Я споконвіку саджав картоплю під плуг коня, це не важко, а тому безстрашно прийняв пропозицію від якої не можна було відмовитися.
Вийшовши на моторошно неозорий ранковий лан, спитав, а де кінчається город. Теща якось так махнула рукою, що я моментально поняв: за обрієм. Крім нас утрьох на полі нікого не було, тому з острахом задав сакраментальне - а де КОНІ?!!!
Майбутнє подружнє щастя з такою жалістю глянула на мене з-під хустинки, що я зразу відчув себе конякою.
Пізніше, аж до печінок не скоро, мені усміхнулася доля - теща зимою, між перебиранням насіння, знайшла собі кавалєра. Да не простого, а цілого письменника. Диво та й годі, мене на філософську писанину після городу тягне, а тут навпаки получилося.
Письменник на городі це реально страшно. Для початку він взяв сапку як ручку - трьома пальцями і не тим боком. Що там теща, горобці на полі затихли. Потім, як справжній безсмертний, старанно виполов бурячки з пирію. «Ета травка похожая на пшеніцу і я думал, что ето культурноє растєніє». Моя кохана теща озимо позеленіла і мені на мить здалося, що я вже бачу голову письменника, яка безжурно котиться в струмочок.
Але знаєте, нє, вона таки його любила. Бо замість відрубати голову, побілілими вустами попросила принести води для огірочків. Ба більше. Він залишився жити навіть після того, як вполовину мокрий приніс піввідра води, витолочивши при цьому дорогоцінну цибулю-сорокозубку, мать її в дихало. Любов воістину творить чудеса.
Письменник чесно і до останнього подиху намагався зрозуміти сільське господарство. Коли побачив в мене 7 томів «Жизни растений» спочатку завмер, як осяяний небесним світлом, а далі богомільно прошепотів «Прочитаю! Богом клянусь!».
Б’є мене підозра, що знання життєвого циклу ранункулідів і гамемелідів не дуже допомогло, бо ближче 50 метрів до городу його так і не підпускали. Бовванів ото серед поля цілісінькими днями, спрагло дивлячись на тещу в закличній позі зю. Любов.
П.С. Витяг з розмови з письменником:
«- Господи, Йосиповичу, що вже трапилося? Чого такі нещасні? Книжка не йде?
- Тася прогнала мєня с огорода...
- От як це Вам вдається? Це ж моя солодка мрія..
- Я растоптал какіє-то культурниє растєнія…»
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!