Педагогічні джерела
Важко не помітити, що у нас всі люблять творити дітей і всі знають як їх навчати. Тільки вчителі не в курсі діла і постійно встромляють щось у колеса.
В цьому плані мені повезло. З одного боку я батько (а кому це не подобається?), а з іншого гриз педагогічну освіту. Тобто зараз зручно в розкарячку між двох стихій.
Тут повезло сину, бо поки я професійно вибирав батогом чи бубликом, він щасливо уникнув покарання. Вже пізно, а треба було батогом.
Дружині завезло менше — тридцять років тягла розумне, добре та вічне по нескошеній педагогічній ниві і нівроку задовбалась. З огляду на цю прикрість я на стороні знедолених, хоча, як і всюди, є цінні кадри, яких треба на торпедний постріл від дітей.
Тим не менше, я пропоную спробувати зрозуміти цих навіжених педагогинь, які, заходячи в вагон метро, завжди кажуть: добрий день, сідайте. І метро сідає. Не було такого, щоб не сіло.
Для розуміння їх тонкої душі можете попробувать натовкти собі в кімнату 35-36 лебедиків та піснями-танцями пояснити горлом будову і функції ядерного матриксу. П'ять днів по шість годин без права на переписку. Якщо виживете в перший тиждень, можна буде доповнити процедуру спілкуванням з якоюсь сотнею, другою батьків...
Але я не прихильник людиноненависницьких методів і в якості розумної альтернативи пропоную читнути книжечку Бел Кауфман, внучки Шолом Алейхема. Вона ріже про американську школу шістдесятих, але різниця в дрібницях.
Зате присутній ефект повного занурення на дно, яке дозволяє осягнути
тремтливі педагогічні мрії:
“я автоматически стираю с доски «Учительница – дерьмо».А ведь я собиралась заняться настоящим преподаванием”;
патріотичне виховання:
“Забыла о равнении на флаг. Это серьезное нарушение?”;
трудове виховання:
“Учителям, у которых останется свободное время, явиться в канцелярию для получения новых поручений”;
поняття дисципліни та порядку:
“Он ведает дисциплиной и инвентарем. Расстаться со скрепкой – для него трагедия. Попросите у него красный карандаш, и он позеленеет”,
“Сохранять полную тишину. Не облокачиваться на коней.”
“Прошу не обращать внимания на звонки. Ученикам оставаться в классах до тех пор, пока не прозвонит пожарный колокол”;
справжню любов до дітей:
“В пятнадцать лет,– сказал он мне,– их надо пинком в зад вышвыривать из школы, а девчонок – стерилизовать, чтобы не производили себе подобных”
любов до читання:
“Ходят в школу почти десять лет и даже не знают, что такое предложение”,
“Не разрешайте ученикам покупать дешевые издания Шекспира и других писателей”,
і просто любов:
“Писатель, которого не печатают. Выпивает. Берегитесь – станет искушать Вас рифмами”,
“страшно отстает в учебе, но преуспевает у мальчиков”;
і в кінці кінців, мету шкільної освіти:
“Все мешается в голове, в одном классе учитель говорит одно, в другом – совсем другое, не знаешь, кому верить. Лучше уйти”.
Якщо вам здасться замало, то можете з розгону припасти до рідних джерел і напитися трішки старого доброго Сухомлинського, який переконає, що “якщо тобі йти до школи два-три кілометри, і дорога пролягає луками, - це твоє щастя”.
І дасть сто порад як не стати “жовчною, дратівливою, похмурою істотою, [бо] праця перетвориться для вас у каторгу, у вас з'явиться сто виразок і сто пороків”. І як при цьому “обачно витрачати нервові сили в процесі повсякденної праці”, щоб “великі істини марксистсько-ленінської науки ввійшли в юну душу і поселилися в ній навічно”.
Амінь.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!