Зміст
  • Любов, город і жізнь растєній.
  • Дудочка моєї мрії
  • Магія народної прикмети
  • Важке мистецтво спокуси
  • Семінарист
  • Носороги і кенгуру
  • Всеперемагаюча любов
  • Методологія сільського виховання
  • Знайомство з батьками
  • Камо грядеши, Гаврило?
  • Поштова дорога
  • Екзорцист
  • Крим мій
  • Грибофілія
  • Голуб у поміч.
  • Омовіння
  • Хронологія польоту кота
  • Англійська мова
  • Педагогічні джерела
  • Заміокулькас
  • Амур
  • Зоопарк
  • Історія вина
  • Бізнес-пропозиція
  • Просто Марія
  • Рай
  • Асоціація
  • Нова пошта
  • Пригоди лопати
  • Лекції з котознавства.
  • Морозко
  • Французькі равлики
  • Зайти як свої
  • Українізація
  • Спогад про бізнес
  • Вампіри
  • Брати Грімм
  • Біруші навпаки
  • Секс-інструктор
  • Іваничук
  • Ізумруд
  • Цок в лобок
  • Щасливе дитинство
  • Принцеса
  • Галушка
  • Методика англійської
  • Собака мордою вниз
  • Баня
  • Сором
  • Мистецтво перспективи
  • Діточки
  • Таксист
  • Дзвінок мамі.
  • Щось мені робиться.
  • Руки змії
  • Літні мрії
  • Котячі роздуми
  • Дід
  • Котики
  • Стратегія матраца
  • Обсесивна компульсія
  • Синдбад
  • Поцілунок
  • Рукавичка з кота
  • Д’Артаньян
  • Новорічна ініціація
  • Уроки читання
  • Дрозд
  • Тест
  • Галя
  • Барахолка
  • Дракон
  • Нелюба
  • Мушкетер
  • Зайчик в намисті
  • Сільські церемонії
  • Ми йдемо на футбол
  • Доктор
  • Цап
  • Аналогія
  • Мистецтво родити
  • Житомирські ласощі
  • Космонавт
  • Зайнятість населення
  • Сільські зустрічі
  • Мопассан
  • Чемпіон АТБ
  • Полювання
  • Грабіжники
  • Дорога додому
  • Симптоми коронавіруса
  • Співи
  • Шахта
  • Ковток мартіні
  • Нон
  • Зайти як свої

    Студентські роки дарують друзів на все життя. Якщо школа це випадковий набір однакових за віком створінь, то інститут за визначенням передбачає якусь спільність нахилів і збочень. В моєму щасливому випадку, це не тільки класичні погляди в одному напрямку, але і якнайтонше почуття гумору. Настрою на все життя.

    Студентом я не міг запізнюватися, бо запізнення означало пропуск пари, а три пропуски означали тю-тю стипендії. А це вже було питання фізичного виживання на Землі. Відповідно на заняття збирався шпарко, а просинався вже в метро. Добрий співмешканець Саша цинічно скористався нагодою і всунув мені до нагрудної кишені ложку замість ручки.

    На першій парі була контрольна у професора, грози факультету, який свято вірив, що ми здичавіли. Він наказав швиденько дістати ручки. Будучи на першій парті, я дістав ложку і остовпілий почав крутити її в руках, опухнувши від несподіванки. Ручки не було. Професор отямився першим і сказав, що він знає, що студенти вічноголодні істоти. Але щоб в аудиторію придиратися з ложкою, то це вперше в його педагогічній практиці. Не надійся мене розчулити, Волошин! Ану ж бо йди до дошки, ненагодований ти мій!

    Гнав додому з гострим бажанням засунути Саші кляту ложку в непристойне місце. Він передбачливо забарикадувався в туалеті і волав «Докажи!». Я навіть охолов, бо був об’єктивною людиною і доказів не мав. Тільки ложку.

    В якості компенсації за мої перенесені страждання все-таки совісний Саша запропонував за його рахунок сходити до дівчат. До його брата в торгово-економічний. Це була пропозиція від якої неможливо відмовитися. По-перше, хто не знає, чужі дівчата завжди солодші. По-друге, в торгово-економічний, що дуже пахло їжею. І, по-третє, за його рахунок. Для мене просто джек-пот якийсь….

    Саша на останні придбав бублики і ми кинулися до дівчат. Муляло питання проникнення в храм наших богинь, який охороняв злий вахтер. Навіть зблизька схожий на собаку. Цербер, одним словом. Я обережно поцікавився, а як ми зайдемо. Як свої, впевнено парирував Саша. Не звертаючи увагу на всяку там охорону. Хай думає, що ми мєстні.

    В гуртожитку торгово-економічного було троє величних дверей. Оскільки ми йшли як свої, то допустили трагічну погрішність. Саша впевнено шарпнув саме ті двері, що були навічно закриті ломиком з тильного боку. Побратим подумав, що він недостатньо приклався, тож рвонув ще раз із усіх сил. Двері тільки здивовано рипнули. Зі сторони могло скластись враження, що ми не козаки з бубликами, а якісь слабаки. Дай-но я. Рвонув двома руками, опершись на східці. Двері благально завищали і посипалися старим лаком. Це зачепило нашу честь і за мить ми дикими псами почали з гарчанням шматувати лихі дверюки. Ломик з того боку вигнувся на дев’яносто п’ять градусів.

    Нажаханий таким скаженим штурмом його фортеці, вахтер, втрачаючи на бігу окуляри і ручку, цуциком відкрив сусідні двері. Що ви робите, хлопці?!!!

    Ми вклякли від альтернативи, що так легко отверзлась поруч. Заходимо! Не бачите, чи шо? – впевнено гаркнув Саша, не розгубившись першим. Далі як по команді кинули скубти нещасні двері, обтрусилися, поправили бублики і гордо промарширували по дівчатам. Мимо їх зомлілого воротаря.

    Навіть через тридцять років, сторожко наближаючись до закладів громадського харчування ресторанного типу з багатьма дверима, я питаю свого дорогенького кума: «Як будемо заходити, Олександре Михайловичу?». І він незмінно відповідає: «Як свої, Сергію Миколайовичу, як свої!».

    Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

    Вподобати!
    Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.