Обсесивна компульсія
Сповідь психотерапевту, яку дівчаткам краще не читати, бо я не сексист.
В психіатрії є нав'язливі стани, а мене є нав'язливе перехрестя. І це особливо тяжкий випадок. Треба буде якось доктору показати.
Почалося це три роки тому, коли я пішов на зелене світло. На перетині проспекту Миру і Першого травня в місті Чорноморську Одеської області.
Саме тоді і вона пішла мені назустріч. Живе уособлення жіночої краси. Ноги - во, волосся - во, спідничка - під ноль, а бюст взагалі ого-го! Лєнін би позаздрив. І на лиці красива, як зараза. Вся вулиця зглядається.
Вона також знає, що зглядається, тож не йде, а несе себе. Як милість людству. Жаль, Єлизавета Друга її не бачила, а то б повчилася бабця ходити. Каблучками і шпильками.
А назустріч я човгикаю. Очей не відірву. Явно у дружини на скандал напрошуюсь. Іду та переживаю, що старий. Що жонатий. Що ще хочу і що Сєргєй. А не просто тобі гєй. Чесно, думаю так було б легше ходити по переходам.
Сходимося посередині і я посковзуюсь очима по її спині. Щоб уточнити, як там нижче.
Диявол з'являється нізвідки в образі кримінального курдупля в кепочці. Плівся розхитаною ходою позад неї. Милувався, розбійник. Аж тут ця шпана обгонить красуню і тягне руку до святого. З камінною мордякою. Безбожно і з підвивертом щипаючи її феноменальну задню округлість. А що, так можна було? Там же амплітуда хитання страшна була. Не менш сорока сантиметрів і то тільки в одну сторону.
В мене вилазять очі. Богиня зойком підскакує і розвертається в повітрі. Прямо-таки винищувач вертикального зльоту. Сумочка свистом ріже повітря на шматки. Дика вогнедишна фурія готова роздерти подразника.
І впирається, сердешна, в мої очі на півнеба. В яких написано великими буквами жирним шрифтом. Це не я, не вбивайте! Одразу повірила, богу дякуючи. Почала роззиратися в пошуках іншого підходящого гада. Тримаючи ручкою пошкоджену філейку.
Але де там. Справжній подразник вже закінчує перехід і не оглядається. Нічим себе не видає. Хтиві грайливі руки і ті в кишенях. А мене тим часом особиста жінка з переходу волочить. Машини сигналять. Зелене світло кінчається.
Отак воно з тих пір і повелося. Як тільки підходжу до цього клятого перехрестя, так і згадую ту прекрасну форму, яку знагла вщипнули. Як жива перед очима хитається. У всіх своїх несамовитих подробицях. Ще жодного разу за три роки не забувся пригадати.
Отже ж розбійник! Щоб тобі ті руки повідсихали.
Точно треба доктору показатися…
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!