Розділ 5 Частина 1: Подалі від Фолкхарту
Фолкхарт в світанковому світлі був дивовижним. Здавалося б, дев’ята ранку, який світанок? Але природні аномалії продовжували наростати і сьогодні сонце, що весною і так досить ліниве, ще й трошки запізнилося. А що до дивовижності його впливу на місто, то вона проявлялася у сяянні сонця, що відбивалося від Діамантової башти, закриваючи своєю яскравістю всі жахи міста. Ховалися принади та страховиди міста через здатність яскравості засліплювати всіх, хто невдало подивився на будову. І як би маги не намагалися подавляти світіння університету, де-не-де виринав один приїжджий, що в кращому разі травмував очі.
Група вийшла після цієї краси, тому місто застали злегка розхристаним та активним. Основний вантаж помістили на коляску Пацифікуса. Чарівне походження транспорту дозволяло запхнути в нього вагон усіляких дрібниць. Рішення дозволило розвантажити решту команди.
Шлях лежав на південь. Через пів року після погодних аномалій, Альфред нарешті майже дійшов до суті. Ціль все ще здавалася туманною, але він мав команду, та хоч якусь кінцеву точку на мапі. Спочатку здавалося, що дорога легка, але все не так однозначно. На просторах континенту можна зустріти різних небезпечних створінь, бандитів та іншу патороч. Нашим героям все ускладнював факт, що окрім напрямку, цілі, як такої, не було.
Дорога з’являється під кроками того, хто йде. І ця дорога починалася в порту, де знаходилася єдина переправа на протилежний берег річки. Не те, що люди і інші мешканці міста не пробували збудувати міст. Просто природа не приймала жодну споруду. А часто пробувати будувати переправу довжиною не в один кілометр – величезна морока. Доводилося задовольнятися найзвичайнісіньким магічним поромом.
Можна оминути водну гладь по мосту, котрий лежав східніше (там ширина річки не перевищує восьми сотень метрів), або піти ще далі через Східні гори, там течія не така бурхлива і ширина річки в рази менша. Але на такий шлях немає зайвого часу. Краще постраждати десять хвилин на хиткій платформі, ніж зайвий місяць йти в обхід.
Ця водна перешкода була гордістю та прокляттям Леорії. З одного боку, ріка допомагала напувати землю, розвиваючи сільське господарство. Вода розвивала судноплавство, наповнюючи скарбниці прибережних міст грошима, а ринки переповнювала їжею. Бурхливий потік, котрий сходив з гір являвся захистом столиці та частини держави. І такий щит, врятував всіх в часи Великої війни народів від навали Ельфів, підштовхнувши Леорію до перемоги. Але ж, наскільки незручною виявлялося пересування з півночі на південь і навпаки. В кожному прокльоні подорожуючого переправою, чи того, хто об’їжджав широкі води крізь Східні гори, нівелювалися всі переваги того природнього дару.
Не враховуючи загальне мовчання та недовіру, йшли вони бадьоро. Вже до полудня компанія мала опинитися на протилежному березі. Річард гальмував колісницю вчителя, тикаючи палицею в колеса. Мортімер просто підкидав ніж. Фелікайт же ховалася за капюшоном, на відстані від решти групи. Якщо це не найкращий початок командної роботи, то що тоді?
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!