Лисяче братство, або ера Другого Сонця

Заходили в портал вони по одному, та виплюнуло їх всім скопом. Виплюнуло в прямому сенсі. Компанія вилетіла на величезній швидкості, розлетівшись по різним кінцям замку. В нашому світі такий замок описували б, як готичний. Самі герої описали б його, як «чортова діра». Діра прийшла до них прямо з сюрреалістичних картин. Різні вікна, сходи, що ведуть в нікуди та двері без прямого призначення. Тут явно попрацював хворий архітектор. Зараз потрібно було звідси вибратися.

Резерви людських і не зовсім людських сил не безкінечні, і залишки групи, що були в свідомості, використовували останні з них. Альфред, намагаючись при падінні втримати ельфійку в руках, підвернув ногу. Мортімер в спробах приземлитися не на те плече, де лежав юний чарівник, був проштрикнутий одним з поручнів місцевих сходів. Рандольфа від серйозних травм врятував шолом, який він поспішно витягнув з нескінченних просторів порталу. Хто б не підлаштував випробування, він міг би собою пишатися. Шрами та психологічні травми довго переслідуватимуть компанію.

Для початку треба зібратися до купи. З визначенням наступного пункту плану та подальших дій можна і почекати. Досвід попередніх випробувань показував, що очевидна кінцева ціль не завжди вірна.

На вигляд замок мав десь п’ятнадцять поверхів. Десятки, а можливо і сотні сходових прольотів відділяли їх один від одного. Кульгаючи, та намагаючись втримати цінний вантаж, головний шпигун направився до того, кого встиг запримітити. Гном, хитаючись, стояв на три-чотири яруси вище. З таким хаотичним розташуванням сходів важко порахувати точніше.

– Рандольфе, стій там, я зараз прийду, – кричав капітан, в надії на швидке возз’єднання.

Старий, за мірками людей, коваль боровся з дзвоном у вухах. Така незначна дрібниця завадила розібрати слова товариша, тому він рушив на зустріч. І це спрацювало. Правда, так, як задумував хтось інший, а не як мав втілитися план. Використавши прохід, що мав вести до низькорослого товариша, Альфред опинився на вершині замку. Намагання ж Рандольфа привели якраз до успіху. Він опинився на тому поверсі, де до цього був командир. Хоч і стояв на стелі. Але все ж близько.

Морт боровся з дошкою, котра стирчала з плеча. Було б простіше, якби не доводилося балансувати одним молодим чарівником, що висів на іншому плечі. Змій, хоч і знаходився у полоні викидів адреналіну, почав отримувати із закутків розуму чіткі сигнали. Він вже б мав померти від втрати крові і больовий шок тут мало б допоміг протриматися. Усе ж таки пробита плечова артерія. Та крові не видно, лише сильний тупий біль хвилями розходився по тілу і долала невблаганна втома.

Один порив за іншим звільняв чоловіка з полону. Ривок, і обидва летять в провалля. Чергове цинічне нагадування від життя, що треба дивитися під ноги. На волосині від гибелі, долітаючи до першого поверху, Мортімер раптово зрозумів – тут немає підлоги. Замість очікуваного «шмяк» об кам’яну кладку, парочка просто вилетіла згори замку, розгубивши один одного.

Убивця звільнив єдину цілу руку та зміг зачепитися за виступ одного з рівнів. Тепер він знаходився десь між Альфредом та гномом. Річард же продовжував летіти донизу. Рятувало, що юнак був без свідомості. Оговтайся він зараз і точно отримав би серцевий напад. Можливо, навіть не один. Коли молодик проходив черговий дахозриваючий політ між однаковими поверхами, його перехопив Пацифікус. Вчитель піклувався про учня. Безумство старого – не тільки набридлива дрібниця, а й гарна допомога в безвихідних випадках магічного характеру. Здоровий глузд обмежував. Розум шукав підказки, логічні пояснення подій і відповіді. Поки команда будувала маршрути та плани, божевільний чародій йшов напролом, ламаючи всі перешкоди.

Юний чарівник лежав на колінах наставника, що не заважало останньому мчатися на всіх парах. Колісниця порушувала всі можливі закони взаємодій з навколишнім світом. Коляска пролітала між частинами замку, які і близько не здавалися поєднаними. Підлітаючи в повітря, маг долав поверх за поверхом. І хоч заходячи в одні двері, дід виходив зовсім не там, де мав, спостерігати за ним було великим задоволенням.

Кожен з героїв на мить забув, що знаходиться в небезпеці і, як захоплена дитина, відкрив рот. Все закінчилося, коли на черговому поверсі Пацифікус зупинився коло одного з виходів і почав просто стояти. Невловимий жест став сигналом для інших. Ті самі двері, біля яких зупинився чарівник, і є виходом. Попередні рази старий не підводив. Так почався складний шлях. Бо, якщо з’являється ціль, можна не ходити в невідомість, а рухатися до неї.

Мортімер вирішив пограти в найхитрішого і замість руху сходами та поверхами прослідував за набутим досвідом. Молодий чоловік з розбігу полетів в провалля між поверхами. Краще, ніж блукати сходинками, повільно стікаючи кров’ю. План був простим – пропадаєш знизу, з’являєшся зверху і чіпляєшся за потрібний поверх. Досить розумно. Але він не врахував своє плече. Воно і підвело в момент, коли вбивця схопився за виступ. Лишалося тільки підтягнутися. Морту не вистачило сил і в останній момент він встиг злетіти на поверх нижче. Що вже було непогано. Він виявився тим, хто опинився ближче за все до цілі.

– Ваш хід, панове! – крикнув Змій товаришам, розкиданим рівнями будівлі. Тяжко дихаючи, він перетиснув болючу рану і присів на краю сходів, втомлено бовтаючи ногами.

Рандольф, як і всюди, спробував йти шляхом найменшого супротиву. Гном метушився з проходу в прохід і від сходів до сходів. Це зіграло з ним злий жарт. Він опинявся то на стелі, то на стіні. Чергові сходи вели в неочікувані місця. Останнім часом, через шалений тиск, він часто показував безвихідний настрій та не контролював емоції. І метушня теж виводила коваля з себе. Чим ближче до кінцевої цілі приводив черговий прохід, тим далі від неї викидував наступний.

Вбивця просто спостерігав, очікуючи дій від Альфреда. Того також кидало замком з не меншою регулярністю. Хоч рухався він повільніше за рудобородого. На кожному рівні їх чекав важкий вибір. Закручені сходи і десяток дверей, кожні з котрих могли привести куди завгодно. Вихід один – пробувати.

– Я зрозумів, – раптом закричав Мортімер, – намагайтеся іти не до цілі, а від неї.

– Що ти там знову собі надумав? – підійшовши до краю і задерши голову догори, рявкнув командир.

– Не впевнений, але чим більше ми намагаємося опинитися в потрібній точці, тим далі ми від неї.

– Добре, я спробую. Рандольфе, зрозумів? Намагайся думати, що тобі не потрібно на поверх Пацифікуса.

– Гаразд, – десь в пучинах замку почулося відлуння голосу гнома.

Морт почав першим. Він з усіх сил намагався переконати мозок, що йому потрібно не туди, куди він збирається. Наспіх порахувавши поверхи, він увійшов в двері. Ще раз та ще раз, поверх за поверхом, двері за дверима. В один з таких разів, чоловік забіг на потрібний поверх. Щоправда, опинився на стіні. Та він став найближчим до потрібного місця. «Е, ні», – подумав Змій. Чоловік вирішив, що дверей та сходів на сьогодні достатньо і пішов напряму. Відштовхнувшись від стіни, він, не пролетівши і метру, каменем впав на справжню підлогу.

– Так! – вбивця закричав, вскинувши руки в так зване небо. Про що зразу ж пошкодував і скривився від болю в потрощеному плечі.

Наступним добратися вийшло у Альфреда. Знесилений та ледь волочучи зранені ноги під вантажем ельфійки, він зайшов на поверх. Опустивши останню, командир підійшов на край і сів, звісивши ноги в провалля.

Залишився тільки коваль. З присутнім, тільки в нього, напором він влітав у кожен прохід. Але довго не думав над вибором. Так він лише віддалявся від цілі.

– Рандольфе, не думай, що тобі потрібно попасти до нас. Намагайся потрапити на перший поверх, – вбивця старався якомога точніше донести необхідний підхід товаришеві.

Подих розчарування відбився від кам’яних стін. Та рудий гном не закидував спроби і продовжував рухатися вперед.

– Спробуй лівий коридор, – втрутився Альфред.

– Ні, йди в праві двері, – перебив попереднього Морт.

Поради перетворилися в марафон доброти. Коваль розривався на частини, в спробах догодити кожному. І спроби доводили до відчаю. Бо як же ж так, не послухати старого армійського друга, або чоловіка з котрим провів останній місяць плече до плеча. Бажання подобатися всім в таких ситуаціях – останнє, про що треба думати. А особливо, коли воно не приводить до кінцевої мети. З верхнього ярусу, частіше стали доноситися суперечки і обурення змішані з розчаруванням. Такий перебіг подій ще більше вибивав бідолашного Рандольфа з колії.

– Ай, та просто зайди в ті двері спиною вперед, – Змій знуджено махнув рукою і вирішив більше не втручатися. Його відволікала шия, що почала сильно боліти, в спробах стежити за другом, який метався між поверхами.

Помітно спітнілий коваль дослівно виконав наказ, що надійшов згори. І, о чудо, він вийшов і пішов до своєї команди. Та досить скоро помітив, що стоїть на стелі. Мортімер, що знаходився на грані нервового зриву, підійшов до рудобородого максимально близько. Підстрибнувши, він вхопив того за комір здоровою рукою і потягнув вниз.

Старий чарівник, не очікуючи нікого, в’їхав в прохід і миттєво зник. Пробігшись очима по поверхах, ніхто не помітив його появи. Це означало одне – Пацифікус знайшов вихід.

Альфред від втрати сил і ниючих ран потрохи відключався, сидячи біля провалля. Зібравши волю в кулак, він з останніх сил оживився і почимчикував до Фел. Дівчина все ще не приходила до тями. Як власне, і її лікар, котрий лежав десь на колінах у наставника.

– Рандольф візьме її. Чіпляйся за мене, – підставивши здорове плече, запропонував Морт, коли помітив тяжкий поступ командира.

– Так, я…все добре, йдіть. Я наздожену зараз, – гном все ще почувався винним, що змусив чекати інших. А також, мав перевести подих, після довгого бігу.

Головний шпигун оперся на підопічного. Різниця в тілобудові давала про себе знати. В такі моменти факт не найважливіший, проте, все ж. Вони вирішили не заходити в чергову безодню без інших. Коваль розмістив крадійку на коренастих руках і всі разом рушили в пітьму. Ніхто не хотів думати про те, що очікує їх далі. Всі були вимотані. Більшість серйозно поранена. Та якщо є кому протягнути руку допомоги, рухатися стає легше.