Лисяче братство, або ера Другого Сонця

Дім номер сімнадцять по вулиці Інженерів входив у володіння ночі. Це можна зрозуміти за світлом, що з’являлося у вікнах. Старі гаргуйлі на дверях починали позіхати. Маленька деталь, що додавала їм комічності. Ніхто в світі, а вже тим паче в Фолкхарті не розумів, за яким принципом такі розумні створіння обирають собі дім (хоча достатньо було вічливо поцікавитися в самих гаргуйль). А вже тим більше, чому в деяких будинках вони ще і працюють охоронною системою. Особливо, питання стосувалося гаргуйль в домі Пацифікуса. Вони менші за сородичів і виконували роль чудесного дверного дзвінка. Альфред постукав у двері. Один з дверних вартових вирвався з власного дрімання.

– Другий гість за місяць, щось ви якось часто. А, стоп, це ще один і той же. Ну, це прогрес. Чула Маркхарет?

– А, що? Хто тут? Руки вгору, я слідкую! – друга статуетка заметушилася, роблячи вигляд, що не спала.

– Кажу, гості в нас знову.

– Та і щастя їм. Через таку дрібницю будити.

За дверима почувся шум, серед якого важко розбиралися ознаки руху. За декілька хвилин вони відчинилися і на порозі з’явився Річард. Хлопчина і сам слідував прикладу кам’яних охоронців, очевидно, тільки-но прокинувшись. Він виглядав пом’ятим і досі намагався поправити щойно накинуту сорочку.

– О, містере Альфред, сер, вже час? – надію в очах молодика можна було фасувати і продавати на ярмарках, що принесло б багацько прибутку.

– Так, завтра зранку, ось за цією адресою. Збери щось, дорога буде довгою.

– Добре. Їжу брати? Чи що? Вибачте, вперше займаюся чимось схожим.

– Візьми те, що вважаєш необхідним, головне – не перевантажуйся. Якщо потрібно, можу дати грошей.

– О, ні, дякую, в нас все є.

– Звідки, старий же не працює, а ти всі дні витрачаєш, щоб його опікати?

– Ну, Пацифікусу платять за моє навчання. А ще я продаю його реліквії, – Річард посоромлено опустив очі в підлогу.

– Дивися сам. Якщо що, то звертайся. Чекаю на тебе завтра.

Не дослухавши подяки від юнака, Альфред розвернувся і пішов вулицями нічного міста. Він досі не розумів, чому погодився взяти з собою цих двох. Користь від мага недоучки та діда з ментальними проблемами може була, та не те що багато. Але незрозумілі внутрішні почуття не давали змогу відмовити учню чаклуна. Капітан відчував, що часто став віддаватися емоціям, а холодний розрахунок почав втрачатися. Можливо, на нього так впливала невідомість, можливо, старість, а може, не все повинно бути під контролем. Одне Альфред знав точно – зараз не потрібно думати про наслідки. Вперше за довгий час, майбутнє чоловіка було неначе в тумані і це його влаштовувало.