Лисяче братство, або ера Другого Сонця

Західний берег по-справжньому не обжите місце. Території ельфійської держави, що розташувалися в даному лісі, неохоче торкалися володінь океанської води. Сприяла навіть природа, котра відділила берегову лінію прямовисними скелями. Рельєф нагадував характер жителів королівства, що до подій Великої війни намагалися триматися подалі від інших рас та розумних створінь. Навіть в ці часи знаходилася значна частина ельфів, котрі нехтували спілкуванням з іншими народами і королівствами. Радувало, що таких ставало все менше.

Непролазні джунглі створювали героям відчутні перешкоди. Товстезні ліани заповнювали всі навколишні куточки, не даючи навіть маленькій галявинці шансу на появу. Дороги ледь-ледь проглядалися крізь траву та гілки незрозумілих кущів. Шлях доводилося прорубати, докладаючи все більше зусиль з кожним метром вглиб.

Намальована божевільною Медхеттер карта мала лише приблизні координати, що давало невтішні прогнози – доведеться обшукати значну частину лісу. Не те, щоб хтось мав плани і збирався займатися іншими справами, та перспективи не з приємних. Відсутність чітких орієнтирів кінцевої точки ще жахливіша. Рухатися доводилось навпомацки. Одноманітні дерева та непролазні хащі викликали роздратування. Прочісування місцевих ландшафтів обіцяло затягнутися до наступної ери.

Безрезультатні пошуки викликали зневіру. Поки частина групи не наштовхнулася на культистів. Вони були поглинені незрозумілим ритуалом в кордонах необхідної зони пошуку. Рандольф знайшов шабаш і швидко, та як міг тихо, зібрав всіх навколо галявини. З шаленим чарівником на колісниці важко зберігати тишу, та на цей раз вдалося. Дивно, проте, чим ближче до кінцевої точки знаходився старий, тим спокійніше поводився. Ну, майже. Культисти підняли такий галас, що Пацифікус не привертав зайвої уваги торохтінням власного транспорту. Це і рятувало.

– Що вони роблять? Малюче, є ідеї? – доводилося говорити пошепки, щоб не привертати увагу, з чим Альфред блискуче справлявся.

– Поняття не маю. Я навіть не чую, що вони говорять. Та і ви ж не думаєте, що я розбираюся у всіх ритуалах? Я ж не довчився. Не факт взагалі, що це чарівники, може вони якісь монахи і просто моляться, – якщо Річард заводиться, то його важко зупинити. Особливо під час безкінечного потоку роздумів.

У їхню розмову вліз Морт, перетягнувши увагу на себе, що той вмів робити з легкістю. Він просто ліг посеред тих хто розмовляв. У центр кола культистів вийшов монах. Білий одяг прийдешнього значно відрізнявся від оточуючих золотими вставками та чистотою. Розкинувши руки до неба, головний почав щось розповідати братам.

– Нікого не бентежать знаки на їх рясах? Я їх десь бачив. Ах, так, той лист у монаха, що напав на нас. А ще знаки на слідопитах, яких ми вбили. Уявляєте, який спостережливий. Думав, всі такі, а виявилося, тільки я. Так от, вб’ємо їх одразу, чи помучаємо для початку?

– Нікого ми вбивати не будемо. Поки що. Треба дочекатися їхніх подальших дій. Варто зрозуміти навіщо вони тут, – командир поспішив зупинити активність підопічного.

Гул від ритуалу сектантів став наростати. Кущі, в котрих сиділи герої, проглядалися з важкістю, та ніхто і не збирався дивитися в той бік. Ті, хто проводив ритуал, не звертали увагу на все, що відбувалося навколо. Причина відкрилася трохи пізніше. Тільки співи закінчилися, відбувся гучний хлопок, що йшов з центра кола. Рослинність в радіусі кілометру майже повністю зникла, лишивши лише пару голих дерев. Пропало і чудове укриття, за яким ховалися герої. Культисти, помітивши незваних гостей, повернулися в бік компанії і почали повільно чарувати.

– Хто там казав про вбити? Зараз найкращий час. І, будь ласка, залиште бодай одного в живих, нам треба когось допитати, – Альфред віддавав команду, хоч і розумів, що заклик до вбивства зайвий. Всі і так хотіли поквитатися.

Швидко розкривати наміри було помилкою, але коли єдиним укриттям виступає широка спина товариша, то вибір не великий. Зголоднівши за якимись активностями, окрім ходьби, Фелікайт першою пустила стрілу, втрапивши в голову одному з ворогів. Опоненти не відставали і одразу показали, що не за чутками знають магію. Удар у відповідь з сильних струменів повітря полетів на Рандольфа і зніс того на велику відстань.

Далі увсебіч почали летіти блискавки. На відміну від неповороткого коваля, інші спромоглися ухилятися. Навіть молодий чарівник, без бойового досвіду і з проблемною рукою, намагався допомагати. Завдяки чому в повітрі матеріалізувалися ганчірки та швабри, врізаючись в противників. А під ногами сектантів нізвідки з’являлася вода позбавляючи останніх рівноваги і сухості ніг. Мортімер встигав хвалити юнака, в перервах між роздаванням стусанів, що викликало гордість Річарда.

Початок бійки демонстрував провалля в здібностях розправлятися з ворогами, між монахами та нашою компанією. Не так дивно, якщо подумати. Люди, котрі професійно вбивали інших, а таких в команді більшість, навряд програють тим, в кого не так багато досвіду. Навіть, якщо вони гарні чарівники. То там, то тут героїв чіпляли вогняні кулі чи блискавки, даруючи незабутні відчуття, але це не заважало виводити культистів зі строю один за одним.

В бій увірвався гном. Розлючений оскал якого супроводжувало неконтрольоване вертіння улюбленою Хельгою. Не зупиняючись ні на мить, цей невеликий, проте важкий чоловік зносив всіх, хто не встиг прибратися з його шляху. Втручання настільки несамовитого гравця тільки додало кривавих фарб в навколишній пейзаж.

Пацифікус у властивій манері та на шаленій швидкості збивав опонентів, приправляючи це дійство божевільними смішками. Дід не зважав на бійки, він просто любив гасати на своєму транспорті. І якщо ти не встигав втекти з його шляху, то це твої власні проблеми.

Вбивця та крадійка використовували делікатніший підхід до справи. Об’єднавшись, вони почали орудувати кинджалами, перетворюючи таку жахливу справу, як вбивство, в дивовижний танець з підтримками та елементами акробатики. Мінусом тактики виявилося лише надмірне зближення з жертвами. Через що Фелікайт отримала поріз плеча, а Морт зловив коліном блискавку.

Випалена земля нагадувала пейзаж незаселених планет і тільки поодинокі кінцівки і калюжі крові надавали тій людський вигляд. Зачистка видалася не такою чистою, як могла обіцяти назва. Один монах все ще залишався доволі бадьорим і стояв в кінці галявини, не нападаючи. Факт давав команді можливість зібратися і обговорити дії.

– Спочатку ми його допитаємо, а потім я запихаю йому цей ніж дуже глибоко, – Змій поглянув на власні руки і додав, – А може, два ножі.

– Ні, братику, я перший, – потираючи сокиру втрутився Рандольф.

– Про що ви, я прямо зараз можу пробити йому довбешку стрілою, – сказала крадійка.

– Тихіше дітки, досить мірятися власними талантами. Спочатку ми поговоримо з ним, – заспокоїв ватагу командир.

Ніхто не помічав те, що знаходилося за сектантом. Стомлені після битви товариші і не хотіли звертати уваги на якісь там деталі. Навіть якщо ці деталі – кінцева мета походу. Зараз перед ними стояв лише схиблений культист і бажання дізнатися, чому він з братами лізе до команди.

Група дружно підійшла до монаха, що стояв біля гіллястого дерева. Той дістав руки з купи шарів своєї ряси і почав виписувати магічні піруети. Іскристе дійство заповнювало навколишній світ, роблячи повітря густим та маслянистим. Поки паси руками не перервав точно кинутий ніж, що прикував долоню культиста до дерева.

– Ви не уявляєте, яке полегшення я відчув, – прошипів вбивця. Його ніж якраз і потрапив у ціль.

Білий одяг почав наповнюватися багряними відтінками. В купі з брудом криваві плями відібрали в нього минулу чистоту та святість. Залишки життя полоненого спробував відібрати Альфред, чия долоня стиснулася на шиї бідолашного.

– Запитаю лише раз, хто ви і що вам від нас потрібно?

– Ви влізли в процеси, яких не розумієте. Вам не варто було втручатися. Не звільняйте Його і не шукайте.

– Питання стояло в іншому. Чи мені попросити товариша надати твоїм рукам симетричного вигляду? – шпигун стиснув долоню сильніше.

– Ми орден, котрий береже таємницю. Ми оберігаємо людство від помилок, що прийдуть, коли ви знайдете того, за ким прийшли.

– Як ви дізналися про наш похід?

– Наші люди всюди. Ми дали обітницю зберігати світ і не допустити, щоб демона випустили.

– Я зрозумів, нормальних відповідей від тебе не отримати. Ти схиблений фанатик.

– Він знищить все, що ви любите, та…

Фразу перебив точний удар в ніс і монах відключився, не завершивши божевільний монолог. Капітан не хотів додавати до числа сьогоднішніх жертв ще одну. Хоча здавалось би – однією більше, однією менше. Але з рішенням ніхто не сперечався. Вирішили прив’язати останнього культиста ордену до дерева. Особистим штрихом, котрий довершував картину, Мортімер зробив проколоту ногу і ракурс, при якому сектант дивився на загиблих братів.

Поки частина команди розбиралася з останнім монахом, інші намагалися зрозуміти, куди рухатися далі. Альфред безуспішно крутив карту, дістаючи з пам’яті всі слова, що почув в лікарні.

Відповідь виявилася такою ж простою, як і неочікуваною – баобаб! Не простий, а Едлуарський баобаб, котрий Енн помилково величала «ельфійським», що ріс коренями до гори. Саме до цього древа побіг останній культист. Саме в ньому знаходився портал в розповіді Медхеттер. На здогадку пішло більше часу, ніж треба, та в точності логіки можна не сумніватися. Хоч виражати сумніви і нікому.