Лисяче братство, або ера Другого Сонця

Мортімер Гілл стояв посеред білого нічого. Буквально нічого. Не було ні неба, ні землі. Він відчував себе в польоті і в той же час стояв на якійсь поверхні. Або то щось, що могло являтися якоюсь поверхнею. Зникли гори, в яких Змій останній раз себе пам’ятав. А головне, не було поряд товаришів.

– Вітаю, смертний, – голос, схожий на рокіт грому прозвучав у чоловіка в голові.

– Е, доброго дня. Чим можу допомогти?

– Ви звільнили мене, тепер заслуговуєте на нагороду, – слова звучали монотонно та беземоційно, хоча з інтонацій, котрі проривалися то там, то тут, ставало зрозумілим, що то не вибір виступаючого і не є комфортною позицією.

– А, то ти, вуханю. Слухай, а де інші? Що тут взагалі відбувається? Я що, помер? – допитливість, не любов до соціальних ролей та чужих планів – саме ці риси характеру вбивці зараз руйнували всю величність моменту.

– Май повагу, я взагалі то – БОГ! – такі миттєвості, де прослідковувалися крихти емоцій, вже віддалено нагадували того самого хлопчину з лисячими вухами та хвостом.

– До тебе, з повагою? Ти декілька хвилин назад трощив мою планету. Не видумуй. Давай, ближче до справи! – важко слідкувати формальностям, коли стоїш незрозуміло де.

– За те, що ви мене врятували, я дозволяю вам загадати по одному бажанню, котре я одразу виконаю.

Такий метод нагород допоміг уникати зайвих запитань. Але хоч хтось мав поцікавитися «навіщо така кількість перешкод на шляху до звільнення?». Та кому воно потрібно? Якщо дивитися з боку того, хто пройшов шлях, то його завершення вже шикарна новина. А якщо споглядати на всі бар’єри з боку братів та сестер Лиса, то система пасток працювала ідеально. Ну, мала так працювати.

Фішка з тим, що його могли знайти лише ті, хто шукав спеціально, здавалася бездоганною. Метод добре працював в купі з повсюдним забуттям про існування такого бога серед людей. Ось тільки пам’ять народів дивна штука. Людиноподібні раси завжди лишають якийсь забутий міф в далеких закутках даху пам’яті. Саме це і сталося тут.

Ідея з втратою сили та медальйоном могла дійсно вдало вигоріти. Як мінімум, вона звучала непогано. Щоправда, людська впертість і незрозуміла кмітливість навіть тут не лишила шансу.

І того, головним прорахунком в планах інших богів виступили люди, та їхні інші співбрати по планеті. Дрібничка, яку ніхто не врахував, десятки тисяч років придумуючи кроки поневолення. Хоча, треба віддати належне, ті намагалися перетягнути крихітних створінь на свій бік. І будьте впевнені, що десь в кордонах божественного виміру вони отримають плату за прорахунок. Але це буде після того, як врятований нагородить рятівників.

– Зручно. Іншим також? Де вони взагалі? – ніяк не вгамовувався четвертьельф, зі своїм майстерним вмінням закидувати всіх сотнями запитань.

– Там де й ти, потім побачиш. Загадуй давай, поки я добрий. У нас, вищих істот, багато справ. Та й ти не вічний.

Схожі ситуації змушують засумніватися в усіх своїх ідеях та ідеалах. Коли тобі дають одне бажання, ти ніколи не будеш задоволений вибором. Навіть, якщо обираєш те, що хотів найбільше, станеш думати, що взяв замало. Та й загадувати в таких ситуаціях більше бажань зазвичай не дозволено.

І Морт вирішив цю дилему. Лише для себе, але ж вирішив. Звикнувши справлятися зі всіма проблемами власноруч і часто розраховуючи лише на самого себе, чоловік розумів, що як таких бажань в нього немає. Все, до чого Змій прагнув – відкрити власну справу. Гроші на діло йому скоро дадуть, а ні, то він знайде спосіб їх заробити.

– Хочу, щоб столиця перенеслася у Фолкхарт, – після коротких роздумів постановив убивця.

– Точно? В тебе лише одне бажання. Впевнений, що хочеш саме цього? – спокушав Лис.

– Так, давай.

Розрахунок з боку чоловіка доволі примітивний. Свої справи вигідніше вести ближче до королівських палат та столичних перипетій, там і гроші крутяться великі і клієнти кращі. Ну а Фолкхарт дуже милий серцю і взагалі приємне містечко. Такий виверт також позбавляв його заборони на в’їзд до Столиці. Точніше позбавляв чоловіка від необхідності такого в’їзду.

Бажання остаточно затвердили і яскравий спалах залив без того світлу кімнату. Мортімер Гілл так само чудесно покинув її простори. Як і його товариші, в цьому місці, поза часом та простором.