Розділ 10 Частина 1: Відголоски
В місті Гандвік в далекому північному королівстві Валльхагар відкривалися сотні вирв. З отворів у землі нещадно сунув пісок, що був незвичним аксесуаром для даного кліматичного поясу. З порталів на місто сипалися сотні скорпіонів та скарабеїв, залітаючи за комір і без того панікуючим жителям.
Дружина місцевого коваля спішила сховати дітей в безпечне місце. Брунгільда працювала вчителькою для юних Гандвікців, тож ті радо слідували її наказам. Така рішучість жінки надихала інших жителів і ті почали самоорганізовуватися.
З місцевої лікарні кулею вилетів знервований старий. Він метався від жителя до жителя з криками «Я ж казав, це не вигадки, ви всі дізнаєтеся!». Чоловік мав би розповідати це лікарю, що визнав його божевільним, та бідолаху якраз доїдав здоровенний варан.
***
Адегаба славилася розміреним порядком та небувалим спокоєм, проте, не сьогодні. В прикордонному містечку нізвідки взялася величезна гідра, що в дев’ять голів атакувала торговців. На виручку купцям поспішила варта. В спробах здолати потвору вони використовували всю майстерність в розпихуванні мілких торговців та затримуванні злодюг. Працювало так собі. Як мінімум, гідра штовхала у відповідь і не реагувала на крики про порушення законів.
– Хто насмілився порушувати спокій в моєму місті? Що за шум? – його Адегабська святість намагався знайти відповіді у власних солдатів.
– Монстр, ваша Високорозумносте, – командир міської охорони спробував описати події, зробивши це максимально очевидним способом.
– Закувати в кайдани і до мене в кабінет. Потім вирішу, що з ним робити, – довга сукня правителя мелькнула і почала віддалятися від епіцентру подій.
Головний вартовий ще довго намагався зрозуміти – «як йому закувати здоровенну тварюку в кайдани, а головне, де взяти такі кайдани?». На вирішення проблеми пішло хвилини дві. Далі страж порядку, перекушений навпіл, мало що міг обдумувати.
***
На Фолкхартських вулицях все було спокійно. Так, тут щось підривалося, а врізнобіч летіли шматки будинків. Та для колишньої столиці Леорії то звичайний собі вівторок. Місцеві люди, не напружуючись, не звертали уваги на монстрів, котрі виринали з порталів і творили безчинство. Розчаровані почвари образилися, що їх не помічають і дружно пішли геть, з’їдаючи всіх на своєму шляху. Цей перформанс також не отримав жодного глядача. А гаргуйлі з дахів ще й примудрилися закидати нападників камінням.
***
Повсюдно континентами розходилися портали. Виверти природи виринали то там то тут. У купі зі всюдисущими монстрами, це сильно попсувало життя та день людям континенту. Проте, якби вони знали що очікує їх в подальшому, то точно обрали б монстрів і аномалії.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!