Лисяче братство, або ера Другого Сонця

Молодий, повний надій хлопчина покидав стіни Школи офіцерів Столичного військового університету. Очі горіли від відчуття продуктивного майбутнього і блискучої кар’єри. Його мозок нарешті звільнився від навчальної напруги. А направлення на місце служби, що стирчало з кишені, позбавляло від зайвих думок про майбуття.

Навчання дало чоловікові не тільки кар’єру, але і чудову другу половинку на додачу. Меррилін випустилася на декілька місяців раніше, з того ж університету. Тепер солдат та майбутня шпигунка йшли відсвяткувати випуск.

Знайомство почалося банально. Як і всі великі стосунки, не важливо то дружба чи любов, вони почалися з неприязні. Поступово, пересікаючись та псуючи одне одному настрій, в пари пробудилися почуття. Крім обов’язку перед батьківщиною їх почало об’єднувати кохання. Далі все переросло в міцний союз. Підтримка ставала допомогою, а любов проявлялася рушійною силою для розвитку. І навіть, коли кожен отримав перші доручення на посадах, що віщувало довге розставання, це тільки підсилило вогонь в їхніх серцях. Що вже казати, навіть війна тоді не стала на заваді їхнім почуттям.

Підтримка в регулярних листах розбавлялася робочими курйозами та новинами про підвищення. Він вихвалявся тим, що йому довірили власний підрозділ, а вона, що їй стали довіряти складніші завдання. Юнак почав підлаштовувати власну відпустку під її місії, щоб проводити більше часу разом. Передостання така закінчилася пропозицією руки та серця. Щастю не було меж, не тільки через майбутнє торжество, ще вона носила його дитину. Правда, Меррилін не зважала на хвилювання свого чоловіка, та продовжувала працювати і служити на благо Леорії. Альфред знав, що жінку не відмовиш, хоч і дуже старався. Але це продовжувалося не довго. Живіт, котрий ріс, змусив перейти спочатку до паперової роботи, а пізніше взагалі додому.

Переживання солдата почало рости, коли він не отримав листа з дому. Всього один день, що тут такого? Та після першого був другий, а пізніше і третій. Відсутність звісток підштовхнула його відправитися додому.

Просто дезертирувати здавалося неправильно. Якщо точніше, то найпростіший варіант шляху, шо також мав невтішні наслідки. Хлопчина відправився до командира і відпросився для дуже секретної розвідувальної операції. Перший досвід маніпуляції для власної вигоди ще довго допомагатиме чоловікові в майбутній роботі. Та зараз він не зважав на ті дрібниці і поспішив відправитися в дорогу.

Прибуття виявилося нищівним. Вдома зустріла лише гнітюча тиша та труп дружини. Несамовитий крик заповнив стіни колись веселого сімейного гніздечка. Він тримав тіло в руках, зроняючи сльози на давно холодні щоки. Злоба заполонила розбитого молодика. Неспинна лють готувалася вирватися назовні і знести все на своєму шляху.

Він провів так добу, горюючи та втішаючи себе. Часу було достатньо, щоб серце перетворилося на шмат граніту, а очі, втомившись проливати горе, втратили будь-який відблиск емоцій. Поховавши її, чоловік підійшов до власного будинку та підпалив той. Кожен тріск палаючого помешкання луною відбивався всередині. Остання симфонія колишнього життя. Будинок мрії розвалювався, як втім, і мрії загалом. Тепер сенс життя Альфреда складався з помсти. Залишалося дізнатися, кому мститися.

Спершу, юнак вийшов на зв’язок з колишніми однокурсниками коханої. Не пояснюючи нічого, він спромігся вивудити інформацію про останню справу дівчини. Молоді шпигуни отримували інформацію про власні завдання дуже малими порціями. Їхню лояльність та майстерність довго перевіряли, перед тим, як довіритися повністю. Тож отримана інформація була схожа на решето з фактів в суміші зі здогадками. Не дуже допомогло, але змогло просунути його вперед та дати напрям руху.

Наступним кроком стало вибудовування зв’язків з прошарком людей, котрі знають все – з жебраками. Цей прошарок міських мешканців тямив про навколишнє життя набагато більше, ніж могло здаватися на перший погляд. Прохачі мали розбиратися в усьому, що стається навколо. Інформаційна обізнаність дозволяла зрозуміти де та як краще заробити. А знання про справи інших, давали змогу уникнути зайвих проблем. Тож саме вони і вказали на виконавця вбивства.

Знайти вбивцю виявилося не складно. Зазвичай ті сидять в тавернах і пропивають зароблене, або очікують нове замовлення. Цим і скористався молодик, щоб піти на контакт, а точніше захопити злодія. Після короткого допиту, довжиною в три відрізаних пальці, та декількох маніпуляцій, знайти людину не зможе ніхто.

Вийти на замовників виявилося складніше. Все, що Альфреду вдалося довідатися під час допиту – вони мали високе положення в суспільстві. Майже два тижні він шукав місце їхніх зустрічей. Довелося багато розпитувати та слідкувати за різними особами та служками. Наодинці то робити зовсім не зручно, та вибору не було.

Місцем зустрічі виявився маєток одного з господ. Поки сильні світу цього засідали на другому поверсі, наш герой неспішно розібрався з охороною і наказав слугам покинути приміщення. Прислуга не мала відношення до скоєного, тож зайві жертви ні до чого. Божевілля в очах давало зрозуміти, що виказувати супротив та сперечатися немає сенсу. Забарикадувавши виходи з маєтку, чоловік прийнявся чекати слушного моменту. А чекати довелося недовго. Коли хтось із присутніх вельмож покликав обслугу, месник легким помахом руки закинув в спільну залу зілля з сонним ефектом, заздалегідь куплене в алхіміків. Він зайшов в кімнату і всіх зв’язав.

Зілля діяло не довго і всі швидко прокинулися, проте, вже знерухомлені. Прохання про милість, натяки на хабар та навіть погрози не допомагали. Він прийшов сюди для іншого. Усе, що залишалося – терпіти таку участь, вислуховуючи прокльони, розбавлені філософськими зауваженнями.

Доля у того збіговиська високопоставлених людей відтепер була не з приємних. Альфред мстився їм в кращих традиціях інквізиції, намагаючись тримати жертв притомними якомога довше. Інших він змушував дивитися на бідолашного, очікуючи своєї черги. Вони билися в агонії, а маєток ставав їхньою могилою. Того, хто знайде будинок, очікувала неприємна картина. Помістя перетворилося на криваву баню, а кожна кімната нагадувала музей різноманітних катувань та вбивств.

Помста не принесла хлопчині жодної радості та спокути, але з чистою совістю він повернувся до власної служби. Весь час, коли не виконував службові зобов’язання, юнак сидів у власному шатрі. Результат ще одного процесу маніпуляції. Дуже успішного процесу, варто зазначити. Альфреду вдалося перекласти всі свої обов’язки на інших. А сам він дивився на медальйон, котрий зняв з шиї Меррилін, і занурювався в думки так глибоко, що з цієї ями допомагав вибратися тільки чай.

Чоловік сильно схуд та змарнів, оскільки майже нічого не їв і не спав. Не дивлячись на спроби місцевого кухара йому допомогти, той залишався в такому стані довго. Юнак не бачив сенсу вибиратися з кокону власного горя та страждань. Поки в один прекрасний день за ним не явилася дипломатична карета і невеликий конвой. Він підозрював, що таке станеться. Усе ж таки на справі було забагато свідків. Та молодик не переживав. Йому було байдуже, що на нього чекає страта і не збирався чинити супротив. Та доля розпорядилася дещо інакше.

Альфреда привели в особистий кабінет короля і всадили в крісло. В приміщені лишилися тільки він та правитель.

– Дивовижний захід сонця, чи не так? – Роланд перервав незручну павзу, вказуючи на вікно.

– Гарна нагорода для злочинця! Може, ще дасте мені обрати, як я вмру?

– Злочинець, о ні, синку. Ти – герой! Хіба що злегка заплямував репутацію надмірною жорстокістю та імпульсивністю в рішеннях, та все ж герой.

– Ні, ви щось плутаєте. Упевнений, вам сказали, що і як я зробив. Наскільки знаю, за законом, мені мають відтяти голову.

– Я ціную, що ти дотримуєшся законів і поспішаєш привести вирок в дію, та доведеться тебе засмутити, – він встав перед власним підданим та прийнявся говорити, – Альфреде Гудвін, я – король Роланд, дякую вам за розкриття змови проти корони. Також глибока подяка за запобігання державному перевороту, збереження життів моєї сім’ї і вбивство змовників.

З коробки, що лежала на столі, дістали золотий орден і вклали до рук героя. Той не розумів, що відбувається і мовчки сидів, втупившись на нагороду. Король продовжив:

– Мені шкода, що так вийшло. Сказали, що вона майже викрила змову, за що і була вбита. Звичайно, вартувало провести судове слухання і зробити все за законом, та все ж, що зроблено, те зроблено. Можу повернути тебе до твоєї частини та хотів би, щоб ти зайняв посаду Меррилін.

Альфред дістав з внутрішньої кишені камзола її медальйон. Все, чого вони хотіли в житті – бути корисними власній державі та жити поруч одне з одним. За що і поплатилися. Вона – своїм життям, а він – розбитим серцем. Різна ціна з однаковим підсумком. Солдат згадав її посмішку, і голос прозвучав в його голові, промовивши «погоджуйся». Внутрішня підказка нагадала про дивний борг перед ненародженою дитиною та власною дружиною. Вони б бажали йому саме такої долі. Тому чоловік негайно погодився.