Зміст
  • ...Сьогодні я померла...
  • Фобія самотності. Дитинство.
  • І розділ 1. Марина перед пологами. Сон. Літо 1995 рік.
  • 2. Пологи. 10 липня 1995 рік.
  • 3. Після пологів. 10 липня 1995 рік.
  • 4. Перша зустріч з Оленою. Березень 1996 рік.
  • 5. Друга зустріч з Оленою. Вересень 2000 року.
  • ІІ розділ 2015 рік. 1. Свій-чужий.
  • 2. Зустріч з Оленою на вокзалі.
  • 3. Родинні посиденьки Олександра. (Частина 1).
  • 3. Родинні посиденьки Олександра. (Частина 2)
  • 4. Правда. Знайомство Ольги та Олега. (Частина 1).
  • 4. Правда. Знайомство Ольги та Олега. (Частина 2).
  • 5. Каша в голові.
  • 6. Сам на сам з собою.
  • 7. Цікава картина п’янства.
  • 8. Стас і Марина про батька.
  • 9. Після розлучення.
  • ІІІ розділ 2016 рік. 1. Пройшов рік після...
  • 2. Розмова про першу зустріч із Сашею.
  • 3. Марина згадує прожиті роки з Сергієм. Весілля.
  • 4. Пошук у соціальній мережі.
  • 5. Роздуми Олександра.
  • 6. Зустріч Марини й Олександра.
  • 7. Марина й Олена про Михайла.
  • 8. Михайло після зустрічі з Мариною.
  • 9. Олена і Марина. Рік після розлучення.
  • 10. Зустріч із Тимофіє через 26 років.
  • 11. Телебачення творить чудеса.
  • ІV розділ 2017 рік. 1. Залицяння Тимофія.
  • 2. Пробачення за грубощі.
  • 3. Зустріч із Сергієм.
  • 4. Не наважилися.
  • 5. Безкарність винних.
  • 6. Сашкова пропозиція.
  • 7. Маринині клопоти.
  • Епілог. 2018 рік.
  • ...Сьогодні я померла...

    ...Сьогодні я померла...

    ... Сьогодні я по-справжньому померла...

    ... Сьогодні я просто вийшла зі свого будинку, де на мене вже чекала вона... Тому я по-справжньому померла саме сьогодні...

    ... Сьогодні, здавалося б, день як день і ніщо не віщує трагедії, а лише невеликий дріб’язок, що накопичує в собі масу болю приреченості буття. Тому вона неочікувано з’явилася в моєму житті та вбила мене...

    ... Сьогодні я вперше зрозуміла як це, коли тобі вкарбовують у серце і душу пусті та огидні слова, хоч ти й сам, насправді, розумієш, що вони праві, але що вдіяти, якщо доля не бажає дати пощади знівеченій нещасній жінці, що карає себе у незвичних гріхах уже понад двадцять літ.

    Марина просто вийшла з будинку, щоб відчути свою гірку криваву смерть душі на своєму плечі. Вона огортала її самотністю, забуттям, о Боже, яка бажана ця нестерпна не буттєвість. Але не судилося...

    ... Сьогодні по-справжньому химерне уже тим, що цей день трапився у цю саму пору, але рік тому. Час загоїть пам’ять та спробує все виправити сам, бо він має властивість зцілювати. Зараз, звичайно, уже рани потихеньку перестають кровоточити й виникає надія на знищення хоча б частинки того пережитого дійства, як сну, що охопив та зажадав завершення життя. Але як-не-як цього разу успіх був на моїй стороні й настала миттєвість, коли вже можна розповісти історію, що назавжди зруйнувала “щасливий колорит” мого прийдешнього існування. І для того, щоб розпочати сповідь не вистачає слів, які, як куля, прошивають душу грішниці. У такому випадку не залишається нічого іншого, як промовити занадто звичні слова: “На добраніч. Солодких тобі снів, моя любове. Я просто люблю тебе та наших діточок...”

    Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

    Вподобати!
    Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.