Зміст
  • ...Сьогодні я померла...
  • Фобія самотності. Дитинство.
  • І розділ 1. Марина перед пологами. Сон. Літо 1995 рік.
  • 2. Пологи. 10 липня 1995 рік.
  • 3. Після пологів. 10 липня 1995 рік.
  • 4. Перша зустріч з Оленою. Березень 1996 рік.
  • 5. Друга зустріч з Оленою. Вересень 2000 року.
  • ІІ розділ 2015 рік. 1. Свій-чужий.
  • 2. Зустріч з Оленою на вокзалі.
  • 3. Родинні посиденьки Олександра. (Частина 1).
  • 3. Родинні посиденьки Олександра. (Частина 2)
  • 4. Правда. Знайомство Ольги та Олега. (Частина 1).
  • 4. Правда. Знайомство Ольги та Олега. (Частина 2).
  • 5. Каша в голові.
  • 6. Сам на сам з собою.
  • 7. Цікава картина п’янства.
  • 8. Стас і Марина про батька.
  • 9. Після розлучення.
  • ІІІ розділ 2016 рік. 1. Пройшов рік після...
  • 2. Розмова про першу зустріч із Сашею.
  • 3. Марина згадує прожиті роки з Сергієм. Весілля.
  • 4. Пошук у соціальній мережі.
  • 5. Роздуми Олександра.
  • 6. Зустріч Марини й Олександра.
  • 7. Марина й Олена про Михайла.
  • 8. Михайло після зустрічі з Мариною.
  • 9. Олена і Марина. Рік після розлучення.
  • 10. Зустріч із Тимофіє через 26 років.
  • 11. Телебачення творить чудеса.
  • ІV розділ 2017 рік. 1. Залицяння Тимофія.
  • 2. Пробачення за грубощі.
  • 3. Зустріч із Сергієм.
  • 4. Не наважилися.
  • 5. Безкарність винних.
  • 6. Сашкова пропозиція.
  • 7. Маринині клопоти.
  • Епілог. 2018 рік.
  • 8. Стас і Марина про батька.

    8. Стас і Марина про батька.

    Події, емоції, люди – це і є невіддільна частина нашого життя.

    – О, привіт, мамо! Ти щось сьогодні зарано повернулася? Я думав, що ти з тіткою Оленою залишишся теревенити на довше? Давно ж не бачилися і тому подібне. Зазвичай, люди у таких випадках не в змозі розпрощатися, а в тебе якось навпаки виходить.

    – Ну цього разу в нас не вийшло поговорити довше. Нас чекають пригоди на кожному кроці. Тому повернулася я саме вчасно. Ти знаєш, зі мною сьогодні на вокзалі трапилася незвична подія та ще й тато масла у вогонь доливає.

    – О, а, до речі, де він? Казав, що буде дома.

    – Тато сьогодні ночуватиме не тут. І завтра та післязавтра теж. І взагалі... – не вистачало сили договорити відверту розмову до логічного кінця. Не вистачало духу. Як важкуча брила звалилася на стілець, щоб хоч якось перевести дух, бо важко в першу чергу зізнатися собі у тому, що змогла зробити такий вчинок.

    – Ви що посварилися? Коли ж ви встигли? Я так розумію, все цього разу дуже серйозно?

    Марина кивнула головою у знак підтвердження синової думки.

    – Зрозуміло. – Засмучено промовив хлопець, а потім підійшов та обійняв матір за плечі. – Ти тільки не хвилюйся. Ти зробила все правильно. Батько занадто довго знущається з нас. Я, звичайно, люблю його таким, яким він є, але ці дві згубні звички руйнують наше життя просто до не можу. Мамо, я не розумію, навіщо програвати усі гроші на футбольних ставках, а потім запивати усі невдачі алкоголем. Та й кому потрібні такі гроші? Ми з тобою, наприклад, не маємо від них ніякої користі, бо те, що легко приходить, так само легко і йде.

    – Ну ти й сказанув, – жінка намагається перевести тему на зовсім інше. Не хоче, щоб син тримав на батька зло. Який він не є, але все ж батько для Станіслава, і нікуди від цього не подітися.

    – Я говорю правду. Кому потрібні виграші саме такою ціною, і чи можливо взагалі виграти у таких системах? Це хвороба, тому без бажання та великих зусиль від неї не позбутися. Ти правильно вчинила. Мамо, я тебе підтримую. Ти завжди можеш розраховувати на мою допомогу. Я, й справді, вважаю, що давно потрібно було його вигнати звідси, нехай спробує пожити самостійно, тоді й, може, замислиться над тим, чи потрібно так безглуздо витрачати свої молодечі роки? Сподіваюся, що такий вчинок з нашої сторони до батька, хоч якось його підніме з того дна, у якому він зараз. Мамо, ти злого не подумай, я його теж дуже люблю, але все з часом має здатність набридати. У нього тепер буде незвичний вибір: або змінитися заради родини, або здохнути нікому непотрібним немічним створінням. П’янтюга, ось його реальне сьогодення майбутнього. Бо, окрім як остограмитися та винести останнє з домівки до ломбарду, він більше нічого не хоче і не прагне робити.

    – Ой, сину, я розумію, що ти ображений на батька за те, що він такий, але непотрібно про нього так говорити. Як не є, але саме він твій батько, а мій чоловік. Не завжди ж Сергій був таким. Та й у всіх сімейних незгодах винні, як мінімум, двоє. Я не знаю, можливо, мені теж потрібно бути трохи стриманішою, або навпаки, впертішою, бо іноді просто не вистачає духу зізнатися навіть самій собі у тому, що слабка та багато в чому дійсно завинила перед Сергієм. Чи, може, просто поки ростила тебе, то забула про все. А татові нашому не вистачало підтримки та уваги. Люди, пам’ятайте, сім’я існує лише тоді, коли у ній є місце не лише для дитини, а й для чоловіка. Я просто не давала собі навіть промайнути думці про те, що можна бути не тільки матір’ю, професіоналом своєї справи, господинею, а просто коханою жінкою.

    – Все, мамо, заспокойся і не картай себе. Іди краще відпочивати, у тебе сьогодні, й справді, був важкий день.

    – А... – Марина хотіла щось зауважити у знак протесту.

    – Ніяке “А”. Я сам підігрію собі вечерю, а ти ні про що не хвилюйся. Йди відпочивай! – наказав Стас.

    – Ну якщо ти наполягаєш, то добре. Мені, удійсності, не завадить відпочинок, – підкорилася умовлянням сина.

    Марина вирішила нічого не говорити Стасові про зустріч із його двійником. Може пізніше. Досить на сьогодні неприємних сюрпризів. Тут потрібно оговтатися від цього тягаря, що звалився каменюкою на плесі всіх трьох.

    Коли все ж прислухалася до вмовлянь сина та уже рушила до спільної кімнати, залишивши всі буденні справи на потім, Станіслав промовив у спину:

    – Мамо!

    Марина озирнулася.

    – Що, синку?

    – Мамо, знай, ти все вчинила правильно. Не хвилюйся та не думай ні про що. Я про тата говорю. На добраніч. Солодких тобі снів.

    Посміхнулася... Збентежена...

    – На добраніч! Солодких тобі снів, моє сонечко!

    Жінка вийшла з кухні, а син заходився сам порядкувати біля плити.

    Ідеальних відносин не існує, але бувають довершені ілюзії! Чи не так?!

    Станіслав – син Марини й Сергія.

    10 липня 1995 р. – народився у місті Христигород, що на Черкащині, у родині вчительки та агронома. Молода родина безмежно рада синові.

    1996 р. – з батьками переїздить до міста Умань.

    1998 – 2001 р. р. – відвідував дошкільний навчальний заклад міста Умані. Розумний та вихований хлопчик.

    Швидко засвоював повчання вихователів та прагнув спілкування з однолітками.

    2001 – 2011 р. р. – навчався у місцевій загальноосвітній школі. Хлопчик вчився не погано, хоч найбільше любив математичні предмети. Він просто марив цією наукою, бо в голові роїлися тільки логічні вирішення поставлених завдань. Планував усе завчасно і дуже не любив, коли справа виходила з під його контролю, бо мати чітку послідовність дії – це значить бути озброєним. Веселий та вправний у більшості справах підліток. Батьки гордилися такою дитиною. Самостійність – це стало його кредо.

    З 2011 року навчається в Уманському національному університеті садівництва на спеціальності “Фінанси, банківська справа та страхування”. Сам зумів спрямувати свої сили на досягнення навчатися в такому закладі як цей, тому прагнув бути одним із кращих на факультеті. Встигав бути скрізь і завжди, та ще й до всього цього у вільний час працював у місцевому кафе, щоб бути якомога незалежнішим ні від кого. Власні кошти розкривають можливості мрій.

    З 2014 року зустрічається з Іриною. З перших хвилин знайомства зрозумів, що вона саме та дівчина, на яку можна чекати вічність. Взяв ініціативу в свої руки, тому зараз щасливий поряд із такою красунею, бо створення серйозних відносин несе на собі великий тягар відповідальності, але для юнака це, в першу чергу, прояв власної стриманості та віри в те, що він зможе цю дівчину зробити по-справжньому щасливою.

    Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

    Вподобати!
    Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.