Зміст
  • ...Сьогодні я померла...
  • Фобія самотності. Дитинство.
  • І розділ 1. Марина перед пологами. Сон. Літо 1995 рік.
  • 2. Пологи. 10 липня 1995 рік.
  • 3. Після пологів. 10 липня 1995 рік.
  • 4. Перша зустріч з Оленою. Березень 1996 рік.
  • 5. Друга зустріч з Оленою. Вересень 2000 року.
  • ІІ розділ 2015 рік. 1. Свій-чужий.
  • 2. Зустріч з Оленою на вокзалі.
  • 3. Родинні посиденьки Олександра. (Частина 1).
  • 3. Родинні посиденьки Олександра. (Частина 2)
  • 4. Правда. Знайомство Ольги та Олега. (Частина 1).
  • 4. Правда. Знайомство Ольги та Олега. (Частина 2).
  • 5. Каша в голові.
  • 6. Сам на сам з собою.
  • 7. Цікава картина п’янства.
  • 8. Стас і Марина про батька.
  • 9. Після розлучення.
  • ІІІ розділ 2016 рік. 1. Пройшов рік після...
  • 2. Розмова про першу зустріч із Сашею.
  • 3. Марина згадує прожиті роки з Сергієм. Весілля.
  • 4. Пошук у соціальній мережі.
  • 5. Роздуми Олександра.
  • 6. Зустріч Марини й Олександра.
  • 7. Марина й Олена про Михайла.
  • 8. Михайло після зустрічі з Мариною.
  • 9. Олена і Марина. Рік після розлучення.
  • 10. Зустріч із Тимофіє через 26 років.
  • 11. Телебачення творить чудеса.
  • ІV розділ 2017 рік. 1. Залицяння Тимофія.
  • 2. Пробачення за грубощі.
  • 3. Зустріч із Сергієм.
  • 4. Не наважилися.
  • 5. Безкарність винних.
  • 6. Сашкова пропозиція.
  • 7. Маринині клопоти.
  • Епілог. 2018 рік.
  • 9. Олена і Марина. Рік після розлучення.

    9. Олена і Марина. Рік після розлучення.

    Події, емоції, люди – це і є невіддільна частина нашого життя.

    – Ось і промайнув уже цілісінький рік після розлучення з Сергієм. Чи стало мені легше після такого рішення? Навряд чи. Не можна так легко викреслити зі свого життя величезну кількість прожитих років. Ми були разом в горі та в радощах. Із самісінького маличку розділяли разом усі емоції, переживали різні події, звичайно, по-різному, але все ж разом. Після розлучення щось неначе обірвалося в серці. Ніяк не можу збагнути, як же ми так низько опустилися, що не вберегли наші, здавалося б, міцні відносини. Я не свята, бо маю теж чимало провин на собі, але до останнього десь у глибині душі вірила, що зможу подолати цю нескінченну прірву, яка підкралася так несподівано та увіп’ялася своїми великими котячими кігтяками в найцінніший орган людського буття – серце. І де ж тоді візьмуться сили вимолити, хоч крихту послаблення. Розлучення не знає пощади. – Розповідала Марина подрузі наболіле.

    – Марино, не картай себе. Ти зробила все, що могла. Хіба можна жити з таким як Сергій? Ніколи не думала, що він опуститься до такого! Я завжди брала приклад з вашої сім’ї. Пишалася та раділа, що хоч комусь у цьому житті пощастило більше, аніж мені. – Олена намагалася підбадьорити подругу.

    – Так, пощастило... ще й як. Ворогові не побажаєш такого щастя. Все настільки дістало, ти просто не можеш собі уявити. Ці постійні п’янки й гулянки, азартні ігри, які живуть на зарплатню Сергія. Я просто втомилася тягнути все на своїй шиї. Іноді хочеться побути звичайною жінкою. Слабкою по-дитячому м’якосердечною леді. Але, як показує практика, більшості з нас цього почуття не вдається відчути навіть до кінця днів.

    – Тільки ти, подруго, забуваєш враховувати те, що сучасні жінки просто не дають чоловікам шанс бути сильною статтю. Бо як каже одна моя знайома: “Якщо я візьму цвяхи й молоток та піду забивати їх у стіну самостійно, то навіщо тоді мені чоловік?”

    Наші міледі нинче звикли самі виконувати чоловічу роботу, щоб показати, що вони все можуть. От і домоглися, що сильна половина людства починає звикати до того, що всю найважчу роботу виконують за них, і навіщо тоді щось робити? Якщо все рівно буде все не так. Вона ж зможе зробити це набагато краще, оскільки знає, що потрібно.

    – Ти розумієш, Олено, влучно сказано. Я така ж. Та й і ти від мене не далеко втекла. Я так намагалася показати, що з усім можу вправитися самостійно, бо сильна та незалежна, що зараз, дійсно, стала сильною як Геракл, але кому від цього легше? Сильна і нещасна – ось уся характеристика такому протиборству. Не знаю, але думаю, що Сергій через мою надмірну самостійність почав заглядати до чарки та захопився грою на гроші.

    – Можливо, ти й права. Я теж ніяк не можу віднайти кохану людину, бо просто не довіряю нікому. Звикла бути сильною та самостійною. Жінкам це не йде на користь. Марино, ось що я тобі скажу: все в твоїх руках. За кохання потрібно боротися. Якщо хочеш бути жінкою, то просто будь нею. У тебе ще є шанс, незважаючи скільки часу промайнуло, бо головне – результат.

    – Просто, коли все летить шкереберть, то тоді не встигаєш озирнутися, як позаду тебе вже прірва непорозумінь, образ, мовчанок, алкоголю, зневаги, і, в кінці кінців, ненависті. Коли ви проживаєте чимало часу разом, то буденщина просто засмоктує, як вермішель до рота, чи як болото, і кричи-не-кричи, а порятунку чекати нізвідки. Так і у нас з Сергієм, безжально зжерла одноманітність. А були ми колись завжди усміхнені та закохані один в одного до нестями. Я хотіла б змінити чимала, але мій потяг пішов.

    – Так, у тебе цей рік видався насиченим не на жарт.

    – І не кажи. Ти, як завжди, права. То розлучення, з’ява сина, а тут ще й ці шанувальники не дають спокою, як не Михайло, то ще хтось – все щось є. І де тільки це береться на мою голову? Я якась щаслива на такі перепитії існування. Як зазвичай десь влипну. І що ж їм всім від мене потрібно?

    – Так, ще і я прибавила тобі клопоту. Не думала, що Міша зважиться намагатися щось повернути. І як він тільки може дивитися спокійно у вічі Неонілі та Ярославі? Оце чоловіки нинче пішли! – підсумувала надавши відповідні аргументи Олена.

    – Я уявлення не маю, що тільки це й ловелас собі думає. Не можу зрозуміти, невже Мишко згадав минулі відносини й палке коханнячко отямилося від вічного сну, чи, може, з дружиною неполадки, тому й намагається знайти собі запасний аеродром або хоча б розраду на деякий час?

    – Все може бути. Ти знаєш, люди різне говорять, а ти прислухайся до свого серця і не бери дурного до голови, а важкого в руки.

    З таких втішань засміялася Марина.

    – Ой, добре-добре, а то ти вже починаєш говорити фразеологізмами. І хто ж тільки тут у нас учитель? Ти чи я? – переводить розмову на веселу тональність.

    – Я говорю як є. Ти, Марино, перше для себе виріши як бути, а потім турбуйся про весь світ. Бо всесвіт великий, а ти одна, гляди, спину надірвеш.

    – Я думаю, з чоловіками якось владнаю сердечні справи, а то як доступитися до Олександра, ось це вже інше питання. Мене ж не було поряд у найнеобхідніші хвилини його життя, а тепер припхалася зі своїм материнством. Я Сашу розумію... Навіщо йому така мама, тим більше, що у нього є інша. Ця жінка дала йому набагато більше, аніж слово “мама”.

    – Ти так не хвилюйся. Усе налагодиться. Час допоможе не збитися з дороги. Потрібно лише трішки зачекати, а там побачиш, що рани образ загояться. Олександр все зрозуміє сам. Ти ж не з власної волі відмовилася від сина? Точніше, у тебе ж його просто-напросто вкрали.

    – І знову ти маєш рацію, мене позбавили права називати Сашка сином. Сподіваюся, що винних буде покарано.

    – Ми прикладемо до цього чимало зусиль. Я тобі обіцяю, що все буде добре, головне вірити в це. Віра продовжує життя. Основне не здаватися та вперто йти до мети.

    Ще чимало часу провели подруги на кухні за чашкою ароматного чорного чаю. Усе розмірковували про буденне та наболіле. Намагалися утішити одна одну та порадити, як вийти з нелегкої ситуації. Бо й Олені не завадить тепле слово в її починаннях з одним інтелігентним чолов’ягою.

    Ідеальних відносин не існує, але бувають довершені ілюзії! Чи не так?!

    Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

    Вподобати!
    Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.