Зміст
  • ...Сьогодні я померла...
  • Фобія самотності. Дитинство.
  • І розділ 1. Марина перед пологами. Сон. Літо 1995 рік.
  • 2. Пологи. 10 липня 1995 рік.
  • 3. Після пологів. 10 липня 1995 рік.
  • 4. Перша зустріч з Оленою. Березень 1996 рік.
  • 5. Друга зустріч з Оленою. Вересень 2000 року.
  • ІІ розділ 2015 рік. 1. Свій-чужий.
  • 2. Зустріч з Оленою на вокзалі.
  • 3. Родинні посиденьки Олександра. (Частина 1).
  • 3. Родинні посиденьки Олександра. (Частина 2)
  • 4. Правда. Знайомство Ольги та Олега. (Частина 1).
  • 4. Правда. Знайомство Ольги та Олега. (Частина 2).
  • 5. Каша в голові.
  • 6. Сам на сам з собою.
  • 7. Цікава картина п’янства.
  • 8. Стас і Марина про батька.
  • 9. Після розлучення.
  • ІІІ розділ 2016 рік. 1. Пройшов рік після...
  • 2. Розмова про першу зустріч із Сашею.
  • 3. Марина згадує прожиті роки з Сергієм. Весілля.
  • 4. Пошук у соціальній мережі.
  • 5. Роздуми Олександра.
  • 6. Зустріч Марини й Олександра.
  • 7. Марина й Олена про Михайла.
  • 8. Михайло після зустрічі з Мариною.
  • 9. Олена і Марина. Рік після розлучення.
  • 10. Зустріч із Тимофіє через 26 років.
  • 11. Телебачення творить чудеса.
  • ІV розділ 2017 рік. 1. Залицяння Тимофія.
  • 2. Пробачення за грубощі.
  • 3. Зустріч із Сергієм.
  • 4. Не наважилися.
  • 5. Безкарність винних.
  • 6. Сашкова пропозиція.
  • 7. Маринині клопоти.
  • Епілог. 2018 рік.
  • 6. Зустріч Марини й Олександра.

    6. Зустріч Марини й Олександра.

    Події, емоції, люди – це і є невіддільна частина нашого життя.

    Жінка прийшла до місця зустрічі заранше. Хотіла обмізкувати розмову з сином. Не знала чи миритися він прийде, чи, навпаки, скаже, що більше ніколи не бажає її бачити, бо не потрібна йому така родина і він має набагато кращу. Зайшла до кафе “Мандаринка” (весела назва, так ніби хтось вдало пожартував, як у дитинстві дітлахи з неї дражнилися, називавши Маринкою-мандаринкою). По-дитячому цікава згадка. Примостилася біля вхідних дверей, сподіваючись, що тільки-но розмова піде не так і вона зможе якомога швидше вислизнути із напруженого місця. Не хочеться, щоб Олександр бачив, як бентежно плаче серце матері.

    Ось і Саша підійшов до призначеного ним місця. Ішов впевнено, бо для себе уже все вирішив остаточно. Залишилося повідомити про своє рішення та поквапитися піти, щоб не дай Боже, ніхто не побачив, як теліпає його нажахане сердечко.

    Коли юнак прийшов та підсів до Марини, то жінка вже допивала другу філіжанку кави. Мабуть, хвилюється, що дізнається та що зостанеться від цієї зустрічі: ріжки та ніжки, тобто нічого, чи спілкування, що назавжди змінить долі двох родин?

    Сашко розпочав першим:

    – Привіт, Марино.

    – Привіт. – Невпевнено відповіла жінка.

    – Ви знаєте, я довго вагаюся перш ніж прийти до Вас на зустріч. Чесно кажучи, просто довго не міг усвідомити, що все це відбувається зі мною насправді.

    – Якщо відверто говорити, то я теж не можу прийти до пам’яті. Ніяк не збагну. Як могло це статися саме зі мною, і чому позбавили права бути матір’ю обох синів саме мене? Невже я настільки жалюгідно виглядала? Невже про мене можна було сказати, що я не зможу виховати двох дітей одночасно?! Невже??? – жінка дала волю сльозам. Відвідувачі почали звертати увагу на неї.

    – Усе-усе, заспокойтесь, будь ласка. – Олександр взявся втішати матір, хоч до цього часу вміло тримав себе в руках. Здавалося, що має характер кремінь, але не все так просто, як споглядається на перший погляд.

    – Я не знаю, як вимолити у тебе пробачення, синку? Я не з власної волі, розумієш... Не з власної волі тебе залишила! – де й поділася Маринина впевненість, яку вона здобувала протягом цілісінької ночі перед зустріччю і того часу, який просиділа у цьому незвичному закладі з чорно-білим і помаранчево-мандариновим забарвленням дизайну.

    – Знаєш, Сашо, я молодою тоді була. Не віддала, які наслідки можуть бути від необдуманості. Наївність дозволила ошукати мене. Я занадто сильно вірила в чемність людей у білих халатах.

    – Я Вас не звинувачую, але хотів би знати вашу історію, причини мого перебування в іншій родині.

    – Я ніколи не подумала б про те, щоб віддати свою дитину не зрозуміло куди й кому.

    – Але якщо це не Ви таке вчинили, то кому ж це було потрібно? – хлопець не міг збагнути, про що жінка намагається йому розповісти.

    – Добре. Розпочну все спочатку. За декілька місяців перед пологами я домовилася зі своїм лікарем-гінекологом, щоб вона приймала пологи. Звичайно, ми оплатили та обговорили всі умови заздалегідь. Але, мабуть, за мою дитину хтось дав набагато більше. У мене мало народитися двійко хлопчиків. Загалом, так і трапилося. Народжувала я дуже важко і тому, коли мені сказали, що одна дитина померла під час пологів, то я не змогла зорієнтуватися, бо була у важкому стані. А ставлення було таке, ніби це не ми оплатили особистого лікаря, а навпаки, нам дали декілька тисяч.

    – А чому ж Ви не намагалися побачити тіло дитини?

    – Бо перед тим мені підсунули документ про те, що мертве дитя утилізують як біологічний відхід. І ще один документ про те, що ми з чоловіком не маємо до медичних працівників ніяких претензій.

    – І Ви так легко попідписували усе, що Вам давали? Я не розумію, невже Ви настільки безвідповідальна людина? Про Вас зразу такого й не скажеш.

    – Наслідки відповідальності за свої вчинки на той час не йшлося, бо у стані ефекту і не таке утнеш. Я ж коли опам’яталася і почала вимагати свого другого сина, або бодай побачити його ангельське тільце, то мене дуже добре поставили на місце. За допомогою заспокійливого це, доволі, легко зробити. Я так розумію, що лікар тебе просто продала твоїм нинішнім батьком. Я, звичайно, не хочу нічого нав’язувати тобі, а тим більше говорити прикрості про твоїх рідних, але, як нестерпно це звучить, мабуть, це вони позбавили нас спілкування один з одним.

    Хлопець не вірив, що ця історія може бути правдою, але все ж вирішив не говорити батькам про таку гнітючу та нестерпну правду. Він занадто сильно любить Ольгу й Олега. Минуле почуто і тепер залишається тільки зробити висновок щодо майбутнього. На щастя, перший крок уже зроблено.

    – Все добре. Заспокойтеся, будь ласка. – Юнак вмовляючи взяв жінку за руку. – Не хвилюйтеся так. Я прийшов поговорити про те, що не тримаю на Вас зла. Я хочу спілкуватися з усією вашою родиною. І мати моя, Ольга, тільки буде рада тому. Це вона дала мені слушну пораду. Моя родина – це й ваша родина. Все буде добре, мамо.

    Жінка немов скам’яніла, бо очікувала всього, окрім таких слів Олександра. Без слів кинулася пригортати сина до себе. Обійми були по-щирому справжніми та вистражданими. Юнак червонів і соромився таким діям, бо ще майже рік тому, тільки Марина була для нього незнайомою жінкою, а тепер біологічна матір.

    – Гаразд-гаразд. Пройде трохи часу і ми домовимося, щоб я завітав до Вас додому, щоб познайомитися із нашою сім’єю. Бо зараз я поспішаю і мені потрібно ще багато чого обдумати. Ну добре, мені уже час. Зі дзвонимося. До побачення. – Марина не встигла й блиснути очима, як Олександр чмокнув її у щічку і кулею вилетів із кав’ярні. Уже й слід простиг.

    А жінка допила свою уже четверту чашечку з кавою і пішла бродити вулицями бентежного міста.

    Ідеальних відносин не існує, але бувають довершені ілюзії! Чи не так?!

    Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

    Вподобати!
    Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.