Зміст
  • ...Сьогодні я померла...
  • Фобія самотності. Дитинство.
  • І розділ 1. Марина перед пологами. Сон. Літо 1995 рік.
  • 2. Пологи. 10 липня 1995 рік.
  • 3. Після пологів. 10 липня 1995 рік.
  • 4. Перша зустріч з Оленою. Березень 1996 рік.
  • 5. Друга зустріч з Оленою. Вересень 2000 року.
  • ІІ розділ 2015 рік. 1. Свій-чужий.
  • 2. Зустріч з Оленою на вокзалі.
  • 3. Родинні посиденьки Олександра. (Частина 1).
  • 3. Родинні посиденьки Олександра. (Частина 2)
  • 4. Правда. Знайомство Ольги та Олега. (Частина 1).
  • 4. Правда. Знайомство Ольги та Олега. (Частина 2).
  • 5. Каша в голові.
  • 6. Сам на сам з собою.
  • 7. Цікава картина п’янства.
  • 8. Стас і Марина про батька.
  • 9. Після розлучення.
  • ІІІ розділ 2016 рік. 1. Пройшов рік після...
  • 2. Розмова про першу зустріч із Сашею.
  • 3. Марина згадує прожиті роки з Сергієм. Весілля.
  • 4. Пошук у соціальній мережі.
  • 5. Роздуми Олександра.
  • 6. Зустріч Марини й Олександра.
  • 7. Марина й Олена про Михайла.
  • 8. Михайло після зустрічі з Мариною.
  • 9. Олена і Марина. Рік після розлучення.
  • 10. Зустріч із Тимофіє через 26 років.
  • 11. Телебачення творить чудеса.
  • ІV розділ 2017 рік. 1. Залицяння Тимофія.
  • 2. Пробачення за грубощі.
  • 3. Зустріч із Сергієм.
  • 4. Не наважилися.
  • 5. Безкарність винних.
  • 6. Сашкова пропозиція.
  • 7. Маринині клопоти.
  • Епілог. 2018 рік.
  • 8. Михайло після зустрічі з Мариною.

    8. Михайло після зустрічі з Мариною.

    Події, емоції, люди – це і є невіддільна частина нашого життя.

    Ось і настало те завтра, на яке Михайло очікував багато років. Уже донька доросла. Тапер можна й про себе подбати. Скільки ж можна жити з Неонілою і розуміти, що втратив у своєму житті найдорожче – свою Марину. Очікував від цієї зустрічі чимало і на що тільки сподівався, знає лише Бог? Думав, дурень, що його кохана кинеться на шию, як частенько бувало у підлітковому віці, й ніжно прошепоче на вушко: “Ти тільки мій. Я так довго на тебе чекала. Нікому тебе не віддам і нікуди не відпущу!” – але ж ні, бо не все так відгадано, як замріяно наперед.

    Зустріч з Мариною не закінчилася нічим добрим. Чому тільки вона згодилася зустрітися? Михайло дійсно не розумів. Він, знатний чоловік, удостоїв її, звичайнісіньку вчительку, своєю увагою, щоб легко й просто “отримати копняка під зад”.

    – Яка цяця, бачиш-но! Не кохає мене більше! А я для неї готовий був прихилити небо, а вона... Як тільки спало мені на думку зацікавитися цією нездарою? Ставить з себе не зрозуміло що! Думає, що я довго залицятися буду! А це вже дзуськи! Не на того натрапила. Я хотів подати їй руку допомоги, бо всім самотнім, тобто розведеним жінкам, потрібен чоловік. Мораль-мораллю, а фізіологія бере своє. – Бурмотів сам до себе сердитий Михайло.

    Залишився ні з чим, або з носом. Бо не все можна купити за гроші, й багаті частіше плачуть, аніж бідні. Там, де є кохання та взаєморозуміння, сльозам не місце.

    – Розумна виявилася! Хоча я ж не повний ідіот, як не подумав раніше, що таку як Марина обдурити не легко. Не повірила, що переймався все життя тільки нею, а як дізнався, що самотня, то відразу взяв ініціативу в свої руки. Не подобається їй бути у ролі коханки, ти диви! Горда занадто, зараза. А що ж тоді їй подобається? Місце дружини посідає Неоніла, бо треба було не крутити хвостом, коли я млів за нею, а погоджуватися бути саме зі мною, а не з цим немічним Сергійком, трастя його матері. Еге ж ні! Сергія цього їй закортіло. От тепер має алкоголіка. За що боролися – на те й напоролися. І кому тільки потрібні такі як вона. От і здохне старою гримзою. – Пінився ідучи вулицею Мишко. Ніколи б не могла подумати, що у такого смиренного чоловіка, таке величезне болотисько замість душі. Зовні наче й нічого: красивий і буяє зеленню, а в середині нічого хорошого. Болото є болото, і нікуди від цього не подітися. “Тільки даремно витратив гроші на бензин та час, вештаючись цим містом” – думки переповнювали Михайла.

    Автівка запищала під руками такого монстра, бо якщо із вигляду красивий чолов’яга, насправді, всього-на-всього перевертень у людській подобі. Кохання буває жорстоким, але не таким, як байдужість та сміливості достаток для того, щоб топтати людську гідність. Ми лише люди.

    На щастя, Міша навіть і не звернув уваги на те, що Марина намагалася хоч щось вивідати про Олександра, нареченого Ярослави, бо, мабуть, не залишився б осторонь цієї тематики, щоб збити з ніг остаточно цю жінку. Кожна відмова у Мишкову сторону жорстоко карається ним же.

    Ідеальних відносин не існує, але бувають довершені ілюзії! Чи не так?!

    Михайло – батько Ярослави та чоловік Неоніли.

    Впливовий бізнесмен, власник декількох ресторанів. Відома людина у певних колах. У молодечому віці був до нестями закоханий у Марину, але доля зробила свої корективи у стосунках. Пара розлучилася. Відносинам прийшов крах.

    Хлопця забрали до армії.

    Відслуживши, коли повернувся, то на зло

    Марині привіз із собою юну красуню – Неонілу. Тільки коханням там не пахло. Що робиться заради помсти, те й не йде на благо нікому.

    13 липня 1970 р. – народився у с. З. Христогородського району. У три роки переїздить з батьками до міста Христигорода. Там проживає й до цього часу.

    У дев’яності роки після армії, спромігся піднятися та започаткувати власний ресторанний бізнес.

    1994 р. – одружився з Неонілою.

    1996 р. – у молодій сім’ї народилася донька Ярослава.

    Після народження дитини, змусив Неонілу зробити все, щоб Ясочка була у них єдиною дитиною. Не хотів, щоб нащадки обмежували його свободу, та і яке може бути кохання, якщо зроблене задля помсти.

    Для родини робив чимало добрих справ, бо донька – це найкраще, що може бути у його житті.

    Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

    Вподобати!
    Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.