Мандаринки для Маринки

6. Сашкова пропозиція.

Події, емоції, люди – це і є невіддільна частина нашого життя.

Олександр довго вагався перед тим, як наважитися розповісти батькам про зустріч з біологічною матір’ю. Не знав, як мама з татом сприймуть такі дружні стосунки. Але на щастя чи на жаль самим собі, Олег та Ольга не стали забороняти чи бодай відмовляти сина час від часу спілкуватися з тією, рідною родиною. Бо вони ж не винні в тому, що не мали можливості виховувати таку дитину як він. Не залишала ж Марина своєї дитини напризволяще. Саша розповів, як сталося так, що їх розлучили, тільки, що було розказувати, адже батьки й так усе знали. Лікар пологового зробила все як належить, як в кращих будинках Парижа, як то кажуть. Історія покрита таємницями, що ж тут говорити? Усе шито-крито, не підкопаєшся. Самі ж вони боялися, щоб син не дізнався про змову бабусі з лікаркою. Тому й вирішили не втручатися, бо й так накоїли чимало лиха.

Сашко звернувся до Ольги з Олегом з цікавою пропозицією.

– Мамо, тату! – швидко ввійшовши на кухню лементував син. У його очах роїлися бісики, ніби щойно дізнався новину сторіччя.

– Що, синку, трапилося? – першою озвалася жінка. Готувала чоловікові чай із трав, а той сидів за столиком та читав газету.

– Я тільки-но спілкувався, тобто переписувався зі Стасом. Ну, це той... – хлопець зам’явся у висловлені. – Ну, це мій рідний брат, тобто біологічний. – Почервонів, ніби з’їв пучку перцю, підбирав слова для висловлення.

Олег спідлоба глипнув на хлопця, а потім перевів погляд на дружину, відірвашись від преси, а Оля від таких слів ледь не випустила горня зі свіжозавареним чаєм.

– Та не хвилюйтеся ви так. Краще сядьмо всі за стіл, щоб спокійніше було. Я запропоную вам свою пропозицію, а ви вирішите як далі бути? Гаразд?

Оля без слів примостилася скраєчку на табуретку, а Олег відставив газету в сторону. Зосередив погляд на Олександрові.

– Так-то, слухайте. – Вмостився удобніше на стільці. – Ми тут порадилися зі Стасом. Ви не хвилюйтеся, ми давно уже спілкуємося. Я не хотів вас зайвий раз хвилювати, бо ви мої найкращі батьки назавжди й щоб не трапилося я завжди буду з вами. Отож-бо, ми хочемо вам запропонувати познайомитися, нарешті, з Мариною. Вона не погана жінка. Тепер ми велика родина.

Чоловік та жінка оніміли від несподіванки, слів для висловлення бракувало. А син продовжував свою кульмінацію розповіді:

– Я, тобто ми з братом. – Ольгу різало без ножа те слово “брат”. – Хочемо, щоб ми зустрілися всі у Марини дома Новорічної ночі, тобто на Новий рік. Свято, як не як, – це найкраща причина для знайомства. Рано чи пізно дороги ваші все ж перетнуться, тому я вирішив, що найкраще це зробити в такий спосіб. Свято – чудова причина для такого дійства. Що ж нам втрачати? – сказав аби щось говорити, бо, насправді, втрачати дійсно було що. – Я звичайно, поговорю з Ярославою, але думаю, що вона буде тільки за. Мамо, тату, мені важлива ваше бачення на це все і присутність теж. Все буде так, як скажете ви. Ну то що? Ви погоджуєтеся?

– Добре. – Ледь чутно та переляканим голосом промовила Оля.

– Ми подумаємо! – Олег сказав як відрізав.

– Гаразд, ви поміркуйте над почутим, а потім повідомите рішення. – Олександр здавав задки, бо знав, що батька нервувати не потрібно, щоб не було гірше. Після цих слів сказав, що буде в себе й пішов до своєї кімнати, а ці двоє залишилися ошелешено, мов приклеєні до стільців, сидіти за столом та тільки дивилися один на одного, неначе витрішки на базарі купують.

– Ну то що ти думаєш з цієї причини, Олеже? – наважилася першою запитати дружина.

– Ой, не знаю, Олечко, не знаю... Наш син уже такий дорослий, що й сам може вирішувати складні питання.

– Можливо, нам все ж слідує познайомитися із цією Мариною? Ми маємо прийняти Сашкове рішення, бо ми його родина. – Висловлювала свої пропозиції умовляючи чоловіка.

– Та й сам я розумію це, але не знаю, яке з цього балагану спілкування получиться.

– Давай все ж спробуємо. За це ж нас бити точно ніхто не буде. Бо так ми маємо всі шанси втратити єдиного сина.

– Добре, нехай буде так, як ти кажеш. Може з цього щось хороше вийде, хто його знає. Не такий страшний вовк як його малюють.

– І я такої ж думки. – Погладила чоловіка по плечі.

– Тільки рішення скажеш йому сама. Не хочу зайвий раз хвилюватися. А там уже буду, що буде, хай йому грець. Ми не дізнаємося, як наспавді стане краще, якщо не перепробуємо самі усіх варіантів.

– Зараз піду й скажу те, що ми надумали. – Ольга заходилася вставити зі стільця.

– Ну то йди вже швидше, не ятри душі. – Взявся читати новини з газети, але вже не читалося, тому чоловік спересердя зім’яв її та викинув у відро для сміття. – Ну ти... Не дав спокійно пресу почитати! Це ж треба таке! Олю, де мій чай? А! Уже бачу.

І тільки свіжий аромат чаю розлетівся по всій кухні, навіюючи спокій господарям цього приміщення. В очікуванні, що ним [чаєм], нарешті, хоч хтось посмакує, бо напій уже давно став прохолодним.

Олег засмучений розмовою з сином, підтягнув горня до себе та випив ковток уже холодної лікувально-заспокійливої рідини.

Лист до Станіслава.

Привіт, дорогий Стасе! Я довго думав над тим, що трапилося у моєму житті за ці два роки. Розумію, що не все так легко, як би хотілося. Я вирішив все ж налагодити відносини з Мариною, тобто нашою матір’ю. Звичайно, довго вагався і зважився усі за й проти, щоб зробити хоч якийсь крок. Ну добре, я не буду таїти правди, бо у цьому не простому рішенні мені допомогла мама, тобто названа матір Ольга. Ну ти ж розумієш, що ця родина буде і є для мене на першому місці. Вони зробили мене тим, яким я є зараз. Не буду нікого звинувачувати, що сталося того уже не змінити. Залишається лише виправити помилки та йти далі.

Ми вирішили, що хочемо відсвяткувати Новий рік з вами. Як ти думаєш, Марина буде рада цьому? Сподіваюся, що ми домовимося, як це організувати, а ще краще при зустрічі все спробуємо ухвалити.

Зустріньмося післязавтра у парку. Десь, приблизно, о десятій годині. Я буду у вашому місті у справах. Радітиму зустрічі, брате!!!

Відповідь на досить-таки відвертий лист Олександра, не змусила на себе чекати. Станіслава й самого мучила люб’язність зустрітися з братом, а тут ще й проектується повноцінна розмова про матір. Станіслав добре розуміє переживання мами, тому намагається допомагати будь-яким чином.

Лист до Олександра.

Привіт, Сашо! Я щиро задоволений з того, що ти зробив правильний вибір. Ми не змушуємо тебе відмовлятися від людей, які виростили тебе, і приймаємо твоє рішення. Я впевнений у тому, що мама з радістю чекатиме тебе з Ярославою й не тільки... Я думаю, що матусі буде приємно познайомитися з твоїми батьками.

Щодо зустрічі, то у мене, на щастя, завтра пар не так багато, а якщо й не встигатиму, то відпрошуся. Думаю, що зможу зустрітися завтра о десятій годині в парку біля фонтана.

Брати так прискіпливо описують кожне словечко, ніби хочуть приховати у цьому потоці літер щось по-справжньому важливе. Нам дуже важко розкривати серця для людей, тому намагаємося утаємничити чимало правди за несамовитою річкою з емоцій та слів. Усе буде добре. Потрібно у це лише вірити. Про зустріч домовлено, але обидва юнаки ще добрячих пів ночі будуть рахувати баранців, з надією якомога швидше заснути. А думки, як вредіни, все лізуть і лізуть у голову. Такі зустрічі завжди найважчі.

Ідеальних відносин не існує, але бувають довершені ілюзії! Чи не так?!