Зміст
  • ...Сьогодні я померла...
  • Фобія самотності. Дитинство.
  • І розділ 1. Марина перед пологами. Сон. Літо 1995 рік.
  • 2. Пологи. 10 липня 1995 рік.
  • 3. Після пологів. 10 липня 1995 рік.
  • 4. Перша зустріч з Оленою. Березень 1996 рік.
  • 5. Друга зустріч з Оленою. Вересень 2000 року.
  • ІІ розділ 2015 рік. 1. Свій-чужий.
  • 2. Зустріч з Оленою на вокзалі.
  • 3. Родинні посиденьки Олександра. (Частина 1).
  • 3. Родинні посиденьки Олександра. (Частина 2)
  • 4. Правда. Знайомство Ольги та Олега. (Частина 1).
  • 4. Правда. Знайомство Ольги та Олега. (Частина 2).
  • 5. Каша в голові.
  • 6. Сам на сам з собою.
  • 7. Цікава картина п’янства.
  • 8. Стас і Марина про батька.
  • 9. Після розлучення.
  • ІІІ розділ 2016 рік. 1. Пройшов рік після...
  • 2. Розмова про першу зустріч із Сашею.
  • 3. Марина згадує прожиті роки з Сергієм. Весілля.
  • 4. Пошук у соціальній мережі.
  • 5. Роздуми Олександра.
  • 6. Зустріч Марини й Олександра.
  • 7. Марина й Олена про Михайла.
  • 8. Михайло після зустрічі з Мариною.
  • 9. Олена і Марина. Рік після розлучення.
  • 10. Зустріч із Тимофіє через 26 років.
  • 11. Телебачення творить чудеса.
  • ІV розділ 2017 рік. 1. Залицяння Тимофія.
  • 2. Пробачення за грубощі.
  • 3. Зустріч із Сергієм.
  • 4. Не наважилися.
  • 5. Безкарність винних.
  • 6. Сашкова пропозиція.
  • 7. Маринині клопоти.
  • Епілог. 2018 рік.
  • 4. Пошук у соціальній мережі.

    4. Пошук у соціальній мережі.

    Події, емоції, люди – це і є невіддільна частина нашого життя.

    – Ти, насправді, наважився на це? – невпевнено запитала Іринка.

    – Так, звичайно. Чого мені вагатися? – промовив вголос, а про себе подумав зовсім інше: “Ну і, чорт забирай, що я роблю? Для чого мені це все? Оце у мене мама фантазерка. Уміє мене вплутати в якісь дурниці”.

    – А не пожалкуєш потім? – дівчина намагалася утвердитися у чіткому рішенні Стаса.

    – А що ж мені втрачати? Якщо він, насправді, мій брат, то я б хотів з ним спілкуватися. У цьому немає нічого складного. – Хлопець переконує більше себе, аніж кохану. – Завжди мріяв мати брата, але, на жаль, батьки зовсім не думали про це. Ні, навіть не так сказано. Вони просто не могли наважитися на ще одну дитину. Тому кожен будував кар’єру, а від ідеї продовження роду відмовилися. Ну це їхнє рішення і не нам про це говорити.

    – А ти намагався хоч якось поговорити з батьками на цю тему? Чи хоча б запитував, чи не хотіли б вони ще одну дитину? – запитувала зацікавлено наречена. Іра, як зазвичай, любопитна Варвара. Полюбляє розпитувати про все на світі.

    – Ой, Іриночко, якби ти тільки знала, скільки разів я намагався говорити на цю тематику, але завжди чув лише жарти. У кожного свої погляди та плани на майбутнє, тому батькам тоді явно було не до планування поповнень у сім’ї. Не знаю, може, ще в молодості через свої грандіозні плани на життя мої батьки загубили кохання? Ніжність так повільно випаровується із взаємин двох, що ніхто й не здогадувався, що так можуть занепасти стосунки. А тут раз – і все! Озираєшся і бачиш сухий глечик, що колись звався закоханістю двох сердець. Зараз втішаюся думкою, що в нас з тобою буде все не так трагічно. Як не крути, а буденщина робить свою справу.

    – У нас з тобою, Стасе, буде все зовсім по-іншому. – Посміхаючись запевняла дівчина.

    – О, до речі, я нещодавно спілкувався з батьком. Він дуже шкодує, що в них з мамою все так складно. Розкаюється. Не знаю чи вірити в такі переживання, чи ні. Але я думаю, що якщо він все ж забажає налагодити відносини з матусею, то обов’язково цього досягне. Тільки йому тоді буде не солодко, бо прийдеться позбутися своїх пристрастей до алкоголю та азартних ігор, а це, ой, як не легко. Хто хоче, той завжди досягає успіху. Мама у мене м’якосерда жінка та легко піддається впливу, тому сподіваюся, що в татуся вистачить сміливості помиритися, бодай, щоб обходилося без сварок при зустрічі. – Стас висловив свої думки, бо кому ще, як не коханій Ірині розповісти наболіле.

    – Так, я теж надіюся, що твої батьки зможуть налагодити стосунки. Марина Андріївна має чуйне серце, тому якщо добре постаратися, то можна все ж досягнути її прихильності. Яка жінка не хоче, щоб її підкорювали, як Говерлу (гора на Закарпатті)?

    “Так можна й до ночі теревенити”, – подумав хлопець, а потім додав у голос:

    – Ой, ну добре, а то ми щось заговорилися. Поменше перемиваймо кісточки батькам, а побільше працюймо! – пролунало як заклик. – То ти кажеш, що найпростіше буде знайти його у соціальних мережах? Якщо, звичайно, він там зареєстрований.

    – Саме це я й маю на увазі.

    – Ну то що? Розпочнемо?! – переконував не то себе, не то дівчину. – А з якої почати: Вконтакті, Однокласники, Твіттер, Фейсбук, Інстаграм?

    – Почнемо, мабуть, з Фейсбук, а потім, якщо нічого не знайдемо, облазимо й інші соціальні мережі. Подумаймо, що ж ми про нього знаємо? – запитала Ірина.

    – Ім’я і прізвище.

    – Так, добре. А ще що? Бо цих даних може бути замало.

    – Рік та дату народження. – Відповідав, як у школі біля дошки.

    – Так, це дуже добре. Вписуємо в пошук. Ой, ні, потрібно, мабуть, взяти функцію розширеного пошуку, щоб зменшити кількість людей. Й уведемо тепер: Олександр Іванничук. Ось так. Ні, я думаю, що все ж краще просто прізвище написати та вибрати країну, щоб воно не знайшло нам мільйон користувачів з такими даними. Ще можемо вписати вік, ну якщо це допоможе, бо сучасна молодь частенько приховує цю інформацію.

    – О, так багато користувачів з таким прізвищем.

    – Нічого страшного. У нас часу багато. – Підбадьорювала Ірина.

    Врешті-решт тривале клацання мишкою та клавіатурою, заходячи на сторінки різних осіб, вони все ж знайшли славнозвісного Олександра Іванничука. Цей легень так схожий на Станіслава, що Ірина не втрималася і вигукнула.

    – Коханий, дивися, це ж твій брат. Оце так схожість! Він і ти – це ніби одна й та сама людина.

    – Так, я уже й сам бачу. Я, дурень, мамі не вірив і не розумів, як можна було сина переплутати з іншим хлопцем. Тепер бачу, що матуся мала слушність.

    – Може покликати Марину Андріївну?

    – Тільки мамусю сюди звати непотрібно, бо зараз почнуться нестримні емоції та переживання. І тим більше ти бачила, що вже одинадцята вечора і мама відпочиває.

    – Ну, ми знайшли цього Сашу, а що ж далі будемо робити? – поцікавилася дівчина.

    – Звичайно, напишемо йому лист. Сподіваюся, що все ж він знає хоч крихту правди про своє усиновлення. Якщо так, то я думаю, що Сашко обов’язково відповість на повідомлення.

    – Добре, тоді збирайся з думками й починай спілкування з братом.

    – Гаразд. – Наважується надрукувати хоча б декілька стрічок.

    Лист для Олександра.

    Привіт, мій дорогий брате! Я знаю, що ти будеш спантеличений таким листом. Бо я не знаю, чи тобі відомо про те, що ти живеш у прийомній родині. Пробач, що говорю без підбирання слів пом’якше.

    Та жінка, що підійшла до тебе на автовокзалі майже рік назад – це була моя мама. Ну як ти уже здогадався, що вона є й твоєю матір’ю. Ти ж бачиш, що ми настільки схожі з тобою, що навіть мамуся не змогла розпізнати. Маму звуть Марина, щоб ми не говорили з тобою абстракціями.

    Мама тамувала в собі цей біль здогадок протягом року й ось, нарешті, все ж відкрилася мені. Ти не гнівайся на те, що ми розпалили вогнище вашої родини. Пробач, що порушив спокій свого життя, але я не можу дивитися так легко на те, як мама картає себе і через це марніє просто на очах.

    Саме тому я вирішив тебе знайти. Звичайно, без своєї коханої Іринки мені це так легко не вдалося б, але це уже зовсім інша історія.

    Сподіваюся на відповідь. Ми з мамою хочемо налагодити стосунки, бо як би не склалася доля, але все ж ти наша кровиночка.

    У дитинстві я дуже хотів мати брата. Надіюся, що мої сподівання будуть почуті.

    До зустрічі, брате!

    Надрукував ніби на одному диханні. Зупинився тільки тоді, коли лист уже було завершено.

    – Хух, я зміг це зробити. – Стас пишався вчинком.

    – Я рада, що ти переборов себе. Ти неперевершений. Сподіваюся, що Сашкові вистачить сміливості розпочати спілкування з біологічною родиною. – Іра підбадьорувала хлопця.

    – Твої слова та до Бога. – Адреналін забрів за шкалу найвищої позначки. Станіслав ходив по кімнаті прокручуючи в голові варіанти розгортання подій.

    – Оце, Марина Андріївна зрадіє.

    – Ні, розповідати мамі про лист зараз не потрібно. Хвилювати даремно не будемо.

    – Добре, це буде наша маленька таємниця. – Посміхнулася по-змовницьки Іринка, юнак відповів взаємністю.

    Лист до Стаса.

    Привіт. Ого, оце ми однакові. Ніколи не думав, що колись зможу побачити свого двійника. Але життя непередбачувана річ.

    Після зустрічі з цією жінкою, тобто Мариною, батьки мені чимало розповіли. Якщо чесно кажучи, то я навіть не знаю, як реагувати на таке відкриття. Мені дуже важко про це говорити. Я маю все обміркувати та вирішити в першу чергу для себе, чи потрібна мені таке спілкування? Я в паніці щодо таких реалій мого існування. Тому не можу сказати напевне, що мені робити з цією правдою? Але для себе вирішив остаточно одне: я маю почути правду з обох сторін, щоб зробити правильні висновки. Тому я не буду наперед обіцяти вам дружби, але зустрітися з Мариною все ж мені потрібно.

    Якщо вже розкопувати відвертість залежності минулого, то потрібно це робити з початку й до кінця. До речі, я теж завжди мріяв про брата.

    Стасе, я попрошу тебе тільки про одне, щоб ти дав мені номер телефону твоєї матері. Зустрітися з нею мушу. Я не хочу вселяти вам великі надії, бо батьки у мене одні: Ольга й Олег – але спробую зрозуміти ваше ставлення до цієї драми.

    Бувай!

    Тремтячими руками відповів на лист Стаса. Олександр не очікував побачити у повідомленнях таке незвичне послання. Тому дуже довго наважувався відповісти на розмову.

    Ідеальних відносин не існує, але бувають довершені ілюзії! Чи не так?!

    Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

    Вподобати!
    Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.