Зміст
  • ...Сьогодні я померла...
  • Фобія самотності. Дитинство.
  • І розділ 1. Марина перед пологами. Сон. Літо 1995 рік.
  • 2. Пологи. 10 липня 1995 рік.
  • 3. Після пологів. 10 липня 1995 рік.
  • 4. Перша зустріч з Оленою. Березень 1996 рік.
  • 5. Друга зустріч з Оленою. Вересень 2000 року.
  • ІІ розділ 2015 рік. 1. Свій-чужий.
  • 2. Зустріч з Оленою на вокзалі.
  • 3. Родинні посиденьки Олександра. (Частина 1).
  • 3. Родинні посиденьки Олександра. (Частина 2)
  • 4. Правда. Знайомство Ольги та Олега. (Частина 1).
  • 4. Правда. Знайомство Ольги та Олега. (Частина 2).
  • 5. Каша в голові.
  • 6. Сам на сам з собою.
  • 7. Цікава картина п’янства.
  • 8. Стас і Марина про батька.
  • 9. Після розлучення.
  • ІІІ розділ 2016 рік. 1. Пройшов рік після...
  • 2. Розмова про першу зустріч із Сашею.
  • 3. Марина згадує прожиті роки з Сергієм. Весілля.
  • 4. Пошук у соціальній мережі.
  • 5. Роздуми Олександра.
  • 6. Зустріч Марини й Олександра.
  • 7. Марина й Олена про Михайла.
  • 8. Михайло після зустрічі з Мариною.
  • 9. Олена і Марина. Рік після розлучення.
  • 10. Зустріч із Тимофіє через 26 років.
  • 11. Телебачення творить чудеса.
  • ІV розділ 2017 рік. 1. Залицяння Тимофія.
  • 2. Пробачення за грубощі.
  • 3. Зустріч із Сергієм.
  • 4. Не наважилися.
  • 5. Безкарність винних.
  • 6. Сашкова пропозиція.
  • 7. Маринині клопоти.
  • Епілог. 2018 рік.
  • ІV розділ 2017 рік. 1. Залицяння Тимофія.

    ІV розділ

    2017 рік.

    1. Залицяння Тимофія.

    Події, емоції, люди – це і є невіддільна частина нашого життя.

    – Марино, Ви мені дуже подобаєтеся. Я розумію, що мелю зараз такі дурниці, – чоловік притиснув жінку до стіни.

    – Тимофію, що Ви таке говорите?! – намагалася вирватися з обіймів залицяльника.

    – Так, я добре розумію, що у мене родина, що маю двох уже майже дорослих доньок і красуню дружину, але я нічого не можу з собою подіяти. Ти задурманила мені голову, Марино. Я просто не можу пояснити, що зі мною відбувається?

    – Тимофію, отямтеся. Так, ми познайомилися ще тоді, коли я була дуже юною і наші дороги перетнулися зараз, тільки це не дає нам права переступити через дорогих нам людей. У тебе чудові діти, а щоб не було у тебе з Катею –це ваше особисте. Якщо ми зараз піддамося пориву пристрасті, то завдамо болю найріднішим. Я не хочу потім шкодувати про зроблене, тому змушена тобі відмовити. У тебе надзвичайні доньки.

    – Так-так, я розумію, що у мене сім’я, та й і у тебе є дорослий син. Я заради тебе ладен на все, я можу зректися всього що маю, якщо ти тільки захочеш. Аби тільки з тобою, Маринко.

    – Ну і що ж ти таке говориш? Не потрібно мені твоїх жертв. Та й врешті-решт відпусти мене, будь ласка. Ми давно вже не діти, щоб бавитися такими речами, як: віра, кохання, родина, щастя діточок. Вони безцінні. Родина – це найбільше багатство, а ти так легко хочеш відмовитися від цього? Нас з тобою, Тимофію, окрім офіційних стосунків, нічого не буде зв’язувати! – погрозливо сказала, як відрізала жінка.

    Чоловік відпустив Марину. Та кинувся до виходу. Злості його не було меж. Озирнувся з порога та промовив:

    – Я все рівно тебе доб’юся! А зі своєю родиною розберуся без повчань.

    Марина стояла остовпілою. Жінка притиснулася до стіни так, що здається, ще мить і вивалить цеглу. Неначе обухом по голові вперіщили слова Тимофія. Як же ж він тільки може так говорити про свою сім’ю? Марина просто не розуміє, чому ж він обрав саме її, адже по вулиці ходить чимало молодих красунь, які були б не проти завести собі багатого коханця, а вона ж не входить у ці рамки моделей. Вона ж просто звичайнісінька нічим не примітна жіночка майже за сорок. Як тільки може такий статний чоловік зацікавитися нею? Або цьому чоловікові, дійсно, байдуже на доньок і все рівно, що про нього подумають найрідніші, або він повний бовдур, бо не усвідомлює, що коїть зі своїм життям. Ми маємо задовольнятися меншим, але прагнути найкращого. А не навпаки.

    Марина не розуміє, що ж коїться у голові її залицяльника. Невже він думає, що попри давнє знайомство вона зможе переступити через дитячі почуття. І байдуже, що у неї немає сильного плеча чоловіка, але з родиною Тимофія вона не зможе так вчинити. На чужому нещасті своє щастя не збудуєш. Ну що ж тільки собі думає це й нахаба? Такі як Марина, насправді, знають, скільки коштують сімейні відносини, і навряд чи зможе знехтувати такими цінностями. А Тимофій, як не прикро це звучить, за свої уже не дуже юні роки так і не зміг зрозуміти, що ж, насправді, є цінністю родини.

    Що ж з ним коїться? Невже він думає, що відносини з такою жінкою як Марина зможуть дати йому поштовх до створення нової родини? Такому як він уже запізно будувати щось новеньке, а варто зміцнювати те що є.

    Ось так і закінчилася розмова про успіхи Сабіни у підготовці до Зовнішнього незалежного оцінювання з географії. Марина та Тимофій не знайшли спільної думки для вирішення клопітливих спогадів.

    Але плани в нього набагато інші. Намагається Марина відмовити непотрібному залицяльнику, хоч чоловік їй подобається. Відчуває потяг та налаштовує його на примирення з дружиною, бо Сабіні та уже дорослій Ліні потрібна батьківська турбота. Нелегко рідним кровиночкам пояснити, чого їхні батьки розлучаються? Чому життя не таке сяюче та барвисте, як здається на перший погляд, а в більшій кількості своєї вуалі воно сіре, прозоре, буденне і таке, що потребує пояснень та дій.

    Тільки від нас з вами залежить настільки сірість проковтне нас і чи зможемо ми розгледіти серед туману веселку, що сяє різними барвами людської душі. І не потрібно говорити, що зараз двадцять перше століття і все уже вирішено, як то повідують: велосипед уже винайдено. Ні, все далеко не так. Моралі нашого життя залежать від нас, бо ми будуємо своє існування і тільки нам вирішувати, якою дорогою йти: намальованим шляхом, який своїм пензликом вправно пише доля як художник, хоч митець – це теж є витвір повелительки людського живого дійства.

    Ми часто шукаємо щось захмарне і дивилось в небо, намагаючись розгледіти примарні мрії, та при цьому навіть не думає про те, що слід опуститися собі під ноги і відразу знайдемо потрібне. Ми часто дивимося в далечінь так і не осягнувши, що найкраще та найрідніше ходить біля нас, ось тут близенько. Так і Марина чи той самий залицяльник зараз просто не розуміє, що він може втратити щось набагато цінніше, аніж просто пристрасть чи миттєвість симпатії, бо це все ніщо в порівнянні з тим, що по-справжньому чекає його в дома. Діти – це найкраще, що, насправді, є чи може бути у нашому житті. Цінуйте це і воно повернеться до Вас сторицею.

    Ідеальних відносин не існує, але бувають довершені ілюзії! Чи не так?!

    Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

    Вподобати!
    Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.