Зміст
  • ...Сьогодні я померла...
  • Фобія самотності. Дитинство.
  • І розділ 1. Марина перед пологами. Сон. Літо 1995 рік.
  • 2. Пологи. 10 липня 1995 рік.
  • 3. Після пологів. 10 липня 1995 рік.
  • 4. Перша зустріч з Оленою. Березень 1996 рік.
  • 5. Друга зустріч з Оленою. Вересень 2000 року.
  • ІІ розділ 2015 рік. 1. Свій-чужий.
  • 2. Зустріч з Оленою на вокзалі.
  • 3. Родинні посиденьки Олександра. (Частина 1).
  • 3. Родинні посиденьки Олександра. (Частина 2)
  • 4. Правда. Знайомство Ольги та Олега. (Частина 1).
  • 4. Правда. Знайомство Ольги та Олега. (Частина 2).
  • 5. Каша в голові.
  • 6. Сам на сам з собою.
  • 7. Цікава картина п’янства.
  • 8. Стас і Марина про батька.
  • 9. Після розлучення.
  • ІІІ розділ 2016 рік. 1. Пройшов рік після...
  • 2. Розмова про першу зустріч із Сашею.
  • 3. Марина згадує прожиті роки з Сергієм. Весілля.
  • 4. Пошук у соціальній мережі.
  • 5. Роздуми Олександра.
  • 6. Зустріч Марини й Олександра.
  • 7. Марина й Олена про Михайла.
  • 8. Михайло після зустрічі з Мариною.
  • 9. Олена і Марина. Рік після розлучення.
  • 10. Зустріч із Тимофіє через 26 років.
  • 11. Телебачення творить чудеса.
  • ІV розділ 2017 рік. 1. Залицяння Тимофія.
  • 2. Пробачення за грубощі.
  • 3. Зустріч із Сергієм.
  • 4. Не наважилися.
  • 5. Безкарність винних.
  • 6. Сашкова пропозиція.
  • 7. Маринині клопоти.
  • Епілог. 2018 рік.
  • ІІІ розділ 2016 рік. 1. Пройшов рік після...

    ІІІ розділ

    2016 рік.

    1. Пройшов рік після...

    Події, емоції, люди – це і є невіддільна частина нашого життя.

    Зустрічі бувають різними, але жодна з них (навіть найнеочікуваніша) не буває випадковою. Якщо ми перетнулися з людиною несподівано на вулиці й пройшли холодочком. То це теж у свою чергу є не простий збіг обставин. Все в нашому житті взаємопов’язане. Усе, що трапляється з нами – це все на краще, бо лише так ми можемо навчитися бути сильнішими та долати ще важчі бар’єри. Ми – люди – часто не бачимо, що, насправді, твориться у нас під самісіньким носом, бо намагаємося пригнути набагато вище своєї голови, тобто зосереджуємося якомога більше на даличі, але не дивимося собі під ноги. Намагаємося втрутитися у справи чужих, а при цьому лагодити чимало є свого. Як хочемо розгледіти, що ж там за горизонтом і хто тримає землю на своїх стовпах. Ось так, часто малеча починає йти просто прямо, щоб врешті дістатися незвіданих країв та знань. Так само й дорослі – завжди шукають Бог знає що, хоч вартісне, насправді, завжди знаходиться поряд. Не все в невідомості краще ніж те, що біля нас, бо добре там, де нас немає. Скрізь хороше, а дома найкраще.

    Час від часу у людей буває нестерпна звичка: набридати один одному. І тоді навіть найсолодше життя має здатність перетворюватися на вимушеність та набувати кольору нестерпності. Саме так, а не інакше, трапилося із родиною Марини та Сергія. Чи то доля поставила відбиток на існуванні цих двох, чи просто набридло бачити це обличчя кожного дня поряд? Вони й самі не можуть сказати, що ж сталося з їхніми відносинами. Швидке розлучення зробило свою справу. Довговічний шлюб розбився об каміння криштальними звуками болю. Ніхто з цих двох не намагався склеїти зруйноване щастя. Не намагалися порозумітися.

    Іноді потрібно хоч трішки побути наодинці із собою, щоб осягнути, наскільки рідні та потрібні ці люди один одному. Марина та Сергій зрозуміють, лише коли пройде чимало часу. А зараз кожен залишився при своїх думках.

    “Якщо чесно сказати, то я просто розучилася веселитися та сприймати життя таким, яким воно має бути для мене. Навіть у хвилини, коли здається, що всім весело – мені, навпаки, щось заціпеніло в душі та не відпускає. Думки, переживання чи ще щось... Чомусь, коли з’являється можливість, хоч на хвилинку відволіктися – це не виходить. Чи, може, ця суєта, або навпаки, байдужість світу до тебе, змінює сприйняття дійсності із завжди усміхненої, щирої, відкритої та відвертої – на байдужу до всього, меркантильну, завжди серйозну та іноді навіть злу особистість. Чи це моє єство накриває апатія, чи просто у мене помаленьку їде дах. Нервова, пригнічена, у стані агресії, яка береться з пустого місця. Часто сама не знаю звідки це все наболіле в мені. Ось в такі хвилини хочеться просто загорнутися у ковдру і не висовувати свого носика, допоки не стане легше. Не знаю, мабуть, саме так болить душа. Але, на жаль, завжди знайдуться добро бажаючі люди, які захочуть вишарпнути тебе з цього кокону. І у такі хвилини ти просто змушена захищати свою територію та інтереси. Як наслідок, зриваєш злість на людях, які просто хочуть для тебе щастя. І звідки ж він береться... цей біль душі?! Мабуть, це була основна причина розлучення з Сергієм. Не можливість побути на самоті, й при цьому розуміти, що тебе люблять та підтримують повсякчас!” – Марина складала мозаїку хворої душі й намагалася зрозуміти, що ж, насправді, стало останньою краплею у стосунках з чоловіком. Переживання навалилися, як сніг на голову, а вона просто не змогла з ними впоратися, тому знайшла крайнього у цій біді. Можливо й не даремно...

    Ідеальних відносин не існує, але бувають довершені ілюзії! Чи не так?!

    Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

    Вподобати!
    Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.