Блукаючі Вогні: Ділогія

Масивні ворота зачинилися за спинами трійці майже нечутно. Магія поглинала всі звуки, що видавав цей велетенський механізм. Але, на додаток, вона глушила ще й усі звуки навкруги. Тому вони не чули, що саме кричав Корвін зі стіни. Та того й не треба було.

— Мене він так не проводжає, — показово скривдженим тоном мовив Хафен.

Шина не відповіла. Вона скинула капюшон і посміхнулася батькові, котрий усе продовжував щось марно кричати зі стіни.

— Мов та птаха співоча! — щоб вести діалог, Хафенові не потрібно було, щоб йому хтось відповідав. Він помахав Корвіну. — А мені ще й копняка під сраку може дати, задля прискорення.

— Копняки від тата — то твоя особиста привілегія, — Шина хотіла ще щось додати, та порив вітру проковтнув звуки, здійнявши її руді кудрі в шалений танок. Відпльовуючись від власного волосся, вона поквапилася натягнути капюшон.

— Час рушати, — Хафен помахав Корвінові востаннє і бадьорим кроком рушив єдиною стежкою, що вела з гори. Та додав, коли всі рушили слідом за ним: — Схил доволі пологий, але дорога може бути дуже слизька.

— Я останні кілька днів слухала повчання.

— Зрозумів. Далі в нас... — Хафен зробив вигляд, що читає нотатки з долоні. — Квола та невдала спроба зваблення. Потім — нудні бесіди протягом двох днів дороги.

— Можемо одразу до бесід переходити. Ти занадто старий для мене.

— Ще років п'ять-десять, і ти будеш занадто стара для мене. Марнуєш рідкісний шанс! — відповів Хафен, повільно відходячи на безпечну дистанцію.

— Ти більш ніж на двісті років за мене старший, — посмішка Шини стала ширшою. Вона повільно рушила в бік Хафена.

— Ще пара років, і тебе всі будуть плутати з моєю мамцею. Побачать нас та скажуть: "А що це за молодик гарний іде вулицею під руку з рудою тіткою?" — Хафен трохи прискорив крок, намагаючись триматися подалі від довгих ніг рудої леарі. Шина наздоганяла. Раптово він зупинився: — Стривай. Тут краще не махати ногами. Впасти можна!

Шина так і зробила, з розмаху опустивши хвоста у холодну калюжу.

Допомагаючи їй підвестися, Хафен кинув занепокоєний погляд назад. Але стіна, як і фігура Корвіна, вже були сховані від його погляду за густою рослинністю. Шина вперше змогла вирватися до сусіднього міста самостійно, без супроводу батька. Вона б не пробачила, якби Корвін зараз змусив повернутися. Здоровань дуже переживав, відпускаючи доньку.

***************

Шина була страшенно розлючена. Але не на Хафена. Вона тижнями готувалася до подорожі. Та не пройшло й години, як втрапила в халепу.

— Можете обертатися, — вона запхала мокрі речі у водонепроникну кишеню свого рюкзака, зачакловану Ланою. Двоє, котрі останні десять хвилин пильно роздивлялися гірські пейзажі, розвернулися.

— Мовчи, — поквапилася попередити Шина, побачивши, що Хафен уже був готовий відкрити рота. Хоча й знала, що даремно. Змусити дуркуватого мутанта мовчати було не простіше, ніж спинити плин часу.

— Не змерзнеш? — посміхнувся Хафен.

Шина не витримала. Прямий погляд та нахабна посмішка змушували її все більше ніяковіти. Й хвилини не пройшло, як її горда поза "ну і як я вам?" змінилася на "не дивіться на мене". Спроби заховати голі коліна під плащем були марними. Гірський вітер грав не на її боці.

Нехай вона й витягла свою дупу з калюжі достатньо швидко, але гордість та впевненість, з якими Шина ступила за міські ворота, лишилися в холодній воді, змішавшись з дорожньою багнюкою. Вона відпустила плаща, і її руки одразу ж знервовано обійняли мокрого хвоста.

"Дурепа! Навіть рушника забула взяти," — думала Шина.

***************

— Годі вже! — Алан був розлючений. Сайк не змовкав увесь ранок, повністю ігноруючи спроби припинити розмову. Хлопець уже був готовий "заглушити" його. — Я тобі вже все сказав...

— Добре, — відповів той спокійно. — Зараз у нас інша проблема.

— Знаєш що? Мені вже байдуже! Я просто хочу від тебе відпочити! Можеш помовчати? — Хлопець уже не звертав уваги на те, що саме каже Сайк, продовжуючи сварку. — Стривай! Що?

— Я просто помовчу і дам тобі відпочити, допоки ти мене не покличеш, — дух насолоджувався розгубленістю Алана. — Треба щось зробити з цим.

Алан зробив невелике зусилля, випірнаючи з глибини своїх думок, де й проходила їхня вранішня сварка. Увесь ранок він був цілком поглинений розмовою і зараз йому знадобилося кілька секунд, щоб перебрати свої спогади та збагнути, що коїться навкруги. Він подумки розсміявся, у той час як на його обличчі не відобразилося нічого. Звичка, яку Алан у собі виховав, щоб не лякати оточуючих злими мармизами, коли Сайк його бісив.

— Треба рятувати...

— Ти обіцяв мені тишу, — Алан не дав Сайкові закінчити фразу. — Усе буде гаразд.

— Добре. Буду мовчати, поки не покличеш.

"Але є дещо, що ми можемо вдіяти," — подумав Алан, повертаючись до реальності.

***************

Погода ставала дедалі теплішою, варто було відійти від міста на кілька кроків. Тут було доволі тепло, у порівнянні з промерзлими вулицями Ільфе.

Та у Шини не було настрою на те, щоб порівнювати та насолоджуватися відмінностями. Гірський вітер іклами впивався у голі ноги, видираючи шматки впевненості, цілеспрямованості та радощів, повертаючи молоду жінку до реальності. До стану маленького лисеня, котре змагалося з вітром, намагаючись втримати одночасно мокрого хвоста і поділ короткого білого плаття. Лиш кілька кроків. Лічені хвилини, і вона знову опиниться в теплі батьківської хатини.

Рудий хвіст вислизнув із рук і роздратовано пройшовся по ногам, розплескуючи холодні краплі. Їх з Ланою план, який вони розробляли кілька тижнів, зараз танув, розчиняючись у калюжі під її ногами. Шина стисла зуби.

"План, котрий не враховує адаптивність - пастка, а не можливість", -  якось казала Лана, сміючись, поки вони намагалися затушити пожежу, спричинену невеличким вибухом, на її робочому столі. Вона витратила три тижні на нісенітницю. Сміючись кожен раз, коли стикалася з невдачею. А потім - радіючи, немов дитина, коли досягла успіху і старий музичний інструмент зміг зазвучати.

Шина посміхнулася та стягнула з себе дорожнього плаща, відкриваючи жадібному вітрові ще більше простору для покусеньок.

— Маєш рушника? — звернулася вона до Хафена, котрий завмер, відчувши зміну настрою. Він вже був готовий утішати подругу, щоб та не накоїла дурниць.

— Мутація надала мені суперздібність. — Хафен зробив ковток із фляги, з котрою ніколи не розлучався. Він побачив рух за спиною леарі, та зараз робив усе, щоб вона не звернула на це уваги. — Я можу висихати й без допомоги рушника. Самостійно!

— Ти так кажеш про будь-що! Навіть здібність поглинати батькові м'ясні пироги — це особливість, якою тебе мутація обдарувала.

— Бачиш? Тепер ти згодна з тим, що я напрочуд обдарований!? — Хафен трохи підвищив голос, додаючи йому театральності. Закутана у плаща фігура за спиною рудої ставала дедалі ближчою, а посмішка Хафена - усе ширшою. — "Ще кілька кроків," — думав він, простягаючи Шині фляжку. Кілька сотень років можуть багато чому навчити. Наприклад: простягни людині який-небудь предмет - і це поглине його увагу. Хоч і тимчасово.

Шина вагалася. Ще три роки тому вона пообіцяла собі більше ніколи не пити це зілля. Хафен терпляче чекав, а його посмішка ставала дедалі ширшою. Він щось задумав. І Шина це знала. Мутант і не намагався нічого приховувати, усім своїм виглядом говорячи: "Ой! Що буде!"

"Тільки спробуй," - попереджав його погляд рудої. Розуміючи, що пхає голову у пастку, вона простягнула руку, аби узяти флягу. Шина чекала будь-якої пакості. Та небезпека була не перед її обличчям, а за спиною. Несподіваний дотик змусив Шину підскочити на місці.

***************************************

Хафен заплющив очі, і посміхаючись, насолоджувався незвично високими нотами, що луною пронеслися горами. Він зробив ще один великий ковток та продовжив вслухуватися, насолоджуючись хвилями тепла, що сонливо повзли його тілом.

— Завжди ти немов привид підкрадаєшся! Я тобі дзвіночка до ноги приладнаю скоро, — голос Шини поступово зменшував оберти, повертаючись до звичного діапазону. Майже звичного.

Розплющуючи очі, він побачив леарі саме такою, якою і чекав побачити. Коротке біле плаття. Рожеві щічки, що кольором зовсім скоро порівняються з рудим волоссям. Широко розплющені від подиву зелені очі. Та рудий хвіст, дбайливо загорнутий у сухого рушника, котрого тримав Алан.

Лія не знала, ані сорому, ані будь-яких особистих меж. Хлопець звик до цього. Звідки ж йому було знати, що краще не чіпати леарі за хвоста? Але Хафен не квапився його жаліти.

Але він вже почав усвідомлювати. На його обличчі, як завжди, не відобразилося жодної зайвої емоції, але руки, що ще мить тому вправно займалися сушінням рудої шерсті, збилися з ритму. А потім і взагалі завмерли. Алан зустрів погляд Шини.

— Вибач, — мовив хлопець, прибираючи руки. Новий порив вітру дбайливо підхопив рушника та поніс його купатися до найближчої калюжі. Уся трійця мовчки стежила поглядом за його короткою подорожжю. Повисла тиша.

— Квола та невдала спроба зваблення. — Щоки Шини загорілися трохи яскравіше. А Хафен зробив вигляд, що викреслює зі списку на долоні один з пунктів його уявного плану. Зробивши третій ковток, він знову простягнув Шині флягу. — Тепер, можна й до бесід переходити.

**************************

Шина ще деякий час стояла, то відкриваючи, то закриваючи рота. Вона не знала, що відповісти. Усе пішло шкереберть. Вона поглянула на Алана, котрий так і стояв зі своєю незмінною посмішкою на обличчі. На відміну від Хафена, вона не помітила, що хлопець не знає, що робити зі своїми руками та куди їх подіти. Зараз він вирішив сховати їх за спиною, щоб ще чого-небудь не вчинили.

Шина й не помітила, як він став більше її й Хафена другом, аніж другом батька. Якби не її невеличкий зріст, той, кого вона ще п'ять років тому називала "дядько Алан", зараз виглядав би молодшим за неї. Вона лиш з двома друзями поділилася тим, що їй стає ніяково від згадок про те, як вона вмощувалася на його "дерев'яній" нозі, щоб краще розгледіти магічні візерунки, котрі Лана наносила на реліквії. І що сни про випадок дворічної давнини, коли Аланові довелося зрізати з неї скривавлений після поранення одяг, закінчуються зовсім не так, як то було насправді. Розповідаючи Хафену, вона не сумнівалася, що він збереже це у таємниці. Але під впливом моменту, вона не врахувала дрібничку. Одненьку.

Шина поглянула у сяючу переможною посмішкою пику свого друга та стрімким рухом вихопила флягу.

— Стривай, — знервований голос Хафена став для неї винагородою за перенесені страждання.

Шина зробила обережний ковток, чуючи, як Хафен відпускає набране у груди повітря. Вона дозволила обпікаючій солодкій краплі виконати короткий танок на її язиці перед тим, як проковтнути. А Хафен поквапився забрати флягу, поки вона не вирішила зробити ще ковток.

Тепер вона змусила Хафена нервувати, повертаючи борг та свою гордість.

— Час рушати, — мовила Шина, ховаючи дорожнього плаща у рюкзак. Не забувши попередити Хафена поглядом, щоб той відмовився коментувати.

Наступна суперечка пройшла всі стадії від "а тобі личить це платтячко" до розмов про заморожене філе. Але Алан не втручався, насолоджуючись тишею у голові та спостерігаючи, як дуркують друзі.