Блукаючі Вогні: Ділогія

Старий Отар витратив щонайменше півгодини на те, аби зняти з себе хутряний обладунок, який вірою і правдою захищав його від підступних укусів тутешнього холоду. Він кинув занепокоєний погляд на хлопчиська, який відключився майже одразу ж, тільки но-присів, спершись на одну зі стін біля каміна. Закривавлені лахміття відтавали й тепер клаптями падали на підлогу з вологими плямкаючими звуками.

- Він просто спить, - тихо пискнула лисиця, простеживши за напрямком його погляду.

Отар із недовірою подивився на чималого розміру темно-червону калюжу, що розтікалася під хлопцем. І нехай він і не був таким сильним, як колись, але йому вистачило сил і досвіду, щоб одразу визначити, що на хлопцеві немає відкритих поранень. Маг сфокусувався, щоб переконатися, що внутрішніх кровотеч теж немає. Їх не було. Єдине пошкодження, яке зміг виявити - спотворена ліва нога. Вона зберегла свою форму, певною мірою, але структура була безповоротно змінена. Чим бице не було, але плоттю його вже не назвеш.

- Хлопець втрапив у мелір? - запитав він пошепки, намагаючись не розбудити Алана.

- Мелір? - лисиця запитально схилила голову набік. - Крутячка ота! А-га! - вигукнула вона після того, як старий пальцем вказав на ногу хлопця. Лисиця підстрибувала на місці при кожному слові. - Нас би туди затягнуло, якби не небесний кулак, котрий по нас вдарив! Я так злякалася! А Алан! Він був увесь у крові!

- Тихше. Розбудиш... - пригальмував Отар захоплену розповіддю Лію.

- Йой, - тявкнула вона, продовживши вже тихіше. - Мені довелося поселити в його тілі блукаючого духа, аби той не дозволив Аланові померти.

Старий задумався. Мелір - лише одна з багатьох пасток, які оберігали фортецю. Хлопцеві пощастило, що зачепило лише його ногу. Це закляття було створене для того, щоб змінювати структуру матерії. А "небесний кулак", про який говорила лисиця, без сумніву, альват - ще один релікт із часів війни. Варто потрапити в зону дії, як на тебе звалюється неймовірної потужності удар, який можна порівняти з падінням на голову скелі. Магія не з витончених, але свою роботу виконувала. Альвари мають доволі велику площу дії і використовувалися для того, щоб в один момент знищувати великі натовпи супротивників. Мало хто з живих міг би похвалитися тим, що пережив зіткнення із однією з таких пасток. Магія, створена з метою вбивати, була надзвичайно ефективною. Хлопцеві неймовірно пощастило.

- Твоя допомога в обмін на мою історію. Такою була домовленість. Зваблення не допоможе тобі витягнути з мене більше інформації, - єхидне зауваження лисиці вирвало старого з роздумів. Він тільки зараз усвідомив, що вже кілька хвилин стоїть в одному спідньому, тримаючи в руках хутряні штані й втупившись у стіну. Отямившись, маг не одразу усвідомив, що та з нього глузує.

- Я віддаю перевагу брюнеткам, - мовив Отар, кинувши на масивний стіл останній елемент свого обладунку. Витягнув зі скрині штани та сорочку з тонкої матерії, одразу ж взявся одягатися. - Та й тебе не завадило б для початку відмити, - посміхнувся старий.

- Не завадило б... - задумливо протягнула лисиця, дивлячись на злиплу від крові шерсть на хвості.

- Це можна влаштувати, - старий маг закінчив обряд вбирання у щось, "у чому можна приймати гостей". Узявши одну зі шкір, які лежали складені в кутку кімнати, він вкрив нею Алана. - Але спочатку потрібно перевірити захисні візерунки. Буря обіцяє бути сильною. Я давно не відчував такої концентрації залишкової магії тут. Допоможеш? - запитав він лисицю.

- Не можу, - відповіла Лія, ставши на задні лапи й піднявши передні. - Рук немає. Бачиш? Лапки! - вона продемонструвала рожеві подушечки, й першою почала тихо сміятися зі свого ж жарту.

Отар теж не став відмовляти собі в такому задоволенні. Не часто в нього бувають гості, з якими можна поговорити та посміятися від душі. Самельська долина небезпечне місце, де повно магічних реліктів, більшість з яких було створено з однією метою - вбивати. Не так багато було охочих відвідати це гибельне місце. Поле бою, що всіяне пастками та магічною зброєю. І один з найсмертоносніших витворів магії зараз тихо сміявся разом з ним, намагаючись не розбудити мирно сплячого біля каміна парубка.