Блукаючі Вогні: Ділогія

- Це саме те, що потрібно - посмішка примари стала ширшою.

Важка фігура Корвіна повільно ковзнула у бік дверей. Щось не так, кивнув він фальгіру.

Той, лиш потис плечима та скинув капюшона. Велетенські чорні прогалини його очей почали звужуватися до стану щілин. Лише потім, навколо них вималювався жовтий візерунок.

- Любчику, ти ж прихопив альзена? - Примара абсолютно ігнорувала суворий погляд Отара. - Пане, шерей?

- Лія, поясни... - старий говорив спокійно. Лиш дихання підводило.

- Завжди зі мною, - відповів Фер'єн лисиці, та поглянув на Отара. - Це ж Лія... - потис плечима він. Його блідо-сірий плащ сповнив кімнату шурхотом. - Чекай. Вона зараз усе пояснить. Мабуть...

- Так, - примара підняла зачернилений пазур. - Звісно!

Кімната поринула у тишу. Було чутно лиш шурхіт Фер'єнового плаща та важке дихання старого. Іноді цю композицію розбавляло потріскування залишкової магії.

Події, здавалося, неслися швидше, аніж Корвінові метушливі думки.

Він дізнався багато про протистояння двох стародавніх істот, що стояли перед ним. Більше, аніж йому кортіло знати.

- Чого такий напружений? - істота всміхнулася Фер'єнові.

Ії форми пливли та мінялися. Вона то ставала майже матеріальною, то перетворювалася на щось, чому не даси їм'я одним словом.

- То, я на випадок, якщо ти раптово чудовиськом станеш, - розсміявся Фер'єн.

- Так-так. Роби, шо маєш, - відмахнувся від нього лисиця.

Кілька заклятть ще працювали у кімнаті, але не створювали звичного "шуму" у свідомості.

Лише ледь помітне відлуння та легкий тріск на межі слуху. Ще кілька заклятть у цій кімнаті і може статися розрив.

Плетіння. Корвін ніяк не міг збагнути де третє. Хоч і відчував його.

Це саме те закляття, що тобі необхідно, - шия лисиці витягнулася, та гостра білокура морда майже сягнула носом носу старого.

Той не відсахнувся.

- Ти не вона, - похитав головую Отар. Він дивився прямо їй у очі. - і не кейері.

Отар роздивлявся істоту. Рука з аркушем висіла вздовж тіла. Ліва - лінувато лежала на руківці меча.

- Це не копія. Щось значно складніше, - Корвін вмостився на один за лабораторних стільців, котрі теоретично порахував придатними до сидіння.

Істота подивилася на нього. Її шия знову стала звичайною. Напів-прозора Лія широко всміхнулася здорованеві.

- Чудово, хлопчику. Але навіть на перших колах навчання ти робив і складніші висновки. - лисиця розслаблено пірнула у обійми крісла. - Не бійся. Цього разу - не нашкодить.

- Мені не треба дивитися на тебе, аби здогадатися що ти таке, - Корвін похитав головою. - або вбити.

- Браво! - Лія радісно заплескала у долоні. Вона майже стала тінню на

тлі крісла. Здавалося, що вона зараз розтане, полишивши лише білу сукню.

"І невже я відпустив доньку у такому?" - жахнувся Корвін.

- Ти не Лія, але зараз це байдуже. Що це за закляття? - Отар стояв непорушно.

- Не надто здивований? - на тлі чорного оксамиту блиснули білі ікла.

- Мене важко здивувати, лисице, - Всміхнувся Отар. Його бліді блакитно-сірі очі пильно роздивлялися істоту. - Ти не відбиток, і не копія. А щось середнє. Що ти накоїла, Ліє?

- Нічого такого. Просто, створила копію, що живиться бродячим альде, - розвела руками лисиця, - Я його тут у пустці льодяній спіймала.

- Що станеться, коли він вип'є плетіння, котре тримає тебе тут? - Корвін розстібнув важкого міхового плаща та поклав на сусідній стілець. - Ти це зробила з його згоди?

- Звісно! - обурено пискнула лисиця. - Я б не порушила обіцянки, що дала Отарові.

- Плетіння, Ліє... - тихо нагадав Отар.

- Йой, та ми ще кілька годин базікати можемо, - відповіла вона, в потім зиркнула на Фер'єна, - То ж можеш дупцю розслабити. Моє плетіння не розтане так швидко.

- Як скажеш, красуне, - Відповів він. Шурхіт припинився.

- Ти пообіцяла зробити закляття, що врятує мій дім від сплячого альд та вирішить мою проблему з нею. І це воно, - мовив Отар. - Що це за закляття?

- Звісно ж, купальня, дурнику, - всміхнулася вона. - Дуже багато-функціональне. Дивись. - Лисиця підхопилася на ноги. Похитнулася, але втопилася за край столу. Засміялася - Йой!

- Навіщо мені купальня? І як це вирішить проблему?

- Воно вб'є істоту, що у твоїй купальні зараз. Та позбавить твій дім від проблеми, - Лисиця вирішила, ще посидіти та стрибнула назад у крісло.

- Трясця... - прошепотів Корвін до шерея, - Лисиця зараз усе зіпсує.

- Вже! - Фер'єн розсміявся. - Хіба не бачиш?

- Я знав, що тобі не можна довіряти, - Отар кинув аркуша на стіл, але його голос лунав рівно. - Вирішила свої методи використати?

- Ти ж не вважав, що я буду прихильником твоїх методів, після усього? - очі лисиці знову наздобули майже звичайної глибини. З сірих, виблискуючих на світлі сріблом, вони знов стали синіми.

Зараз, Корвін вже не боявся зазирнути їй у очі. Відбиток - не альд. Щось ближче до нижчих духів, аніж до іншого втілення. Та зазирати у структуру не ризикнув.

Тиша.

Він подивився на Фер'єна. Той лиш всміхнувся.

- Як нам бути зі сплячим богом? - Корвін суворо подивився на Лію.

- О, не хвилюйтеся! - підхопився Отар. - Звісно ж, я маю запасного. Але, мені довелося твій обладунок, зі складу запозичити, коли заражену дівчину привезли.

- О! Це той, в котрому ти сім років тому збирався зі мною голіруч битися? - лисиця плеснула у долоні.

- Не думай, що ти була моїм єдиним планом, лисице. А тепер, - всміхнувся старий. - Розкажи мені про закляття, котре створила. Тобі не врятувати цю істоту, Ліє.

- Врятувати? - дзвінко розсміялася лисиця, в потім додала, коли сміх вщух, та кімната поринула у тишу. - Я сама її вб'ю за потреби.