Блукаючі Вогні: Ділогія

"Алане, ти у небезпеці", - голос Сайка у голові змусив його відірвати очі від споглядання блискучої краплі. Вона повільно повзла по рівній поверхні склянки, лишаючи по собі вологу стежину.

- Хто ти, чудовисько? - Замість слів пролунав тихий видих.

Стіл перед очима ледь гойдався. А голова намагалася здійнятися угору. До неба. Алан зосередився, аби цього не допустити.

Ледь відчутно щіпало язика. Солодкий післясмак плівкою обліпив горло. Трохи нудило. Теплі хвилі розповзалися спиною, поколюванням пробігаючи до кінчиків пальців.

Повільний ритм мелодії колисав, гойдаючи на вітрах остінато, наче на хвилях.

"Прокинься, дзеркальна Йодса! Ти вже перетнула межі людського!" - прогуркотів Сайк.

Аланові було не до того, аби глушити нападника.

Ранковий промінь Сумани, втомився сповнювати краплю магією, та полишив її звичайною водою. Лизнувши дерев'яну поверхню столу, одразу ж почав ліниво нею розповзатись. Сягнув блискучого боку фелірмету. Аланова рука потягнулася до нього. Кінчики пальців ледь відчутно поколювало.

Руде пасмо промайнуло у полі зору.

- Шино, ти не проти, якщо я мелодію перемкну? В мене від цієї зараз голова злетить. - хихнув він, повертаючись до реальності.

Його тонкі пальці завмерли над фелірметом. Шина мовчала.

Алан трохи повернув голову, чекаючи на відповідь.

"Мозок увімкни, краще. Вона тебе не чує на цьому спектрі." - Сайк почав говорити спокійніше.

Алан кліпнув очима і повіки лишили на очах сяючі іскри. Кліпнув ще раз, проганяючи їх геть.

Рудий хвіст ліниво спочивав, згорнувшись калачиком на майже оголеному стегні. Погляд Алана зачепився за кілька майже чорних пасм, що китицею зустрічалися на його кінці.

Він спробував зібрати думки до купи. Вони розліталися.

Кольори. Чому вони такі яскраві, питав себе він, спостерігаючи за озером світла, що розливалося столом.

Швидше, з кожною новою миттю.

Ранкове проміння впало зі столу, розтікаючись рудою калюжею по сірому килиму.

"Алане, готуйся", - спокійно попередив Сайк.

- Та, я вже готовий, - тихо видихнув Алан, всміхаючись.

Розлив сяючого озера пришвидшився, вичавлюючи похмурі тіні з закутків кімнати. Червона крапля зірвалася з кінчика пальця та поповзла по дзеркальній поверхні фелірмету.

- Як ти? - зашурхотіло плаття по килиму.

- Я у нормі, - тихо видихнув Алан, спостерігаючи як червона крапля малює криву на блискучій поверхні. Друга впала недалеко від першої.

Він всміхнувся, впізнаючи ці стежинки.

- В тебе кров, Алане. - Теплі долоні огорнули його бліді пальці. Шина нахилилася аби зазирнути йому у очі.

"Браво! Ти ще й порізався", - пролунало у голові.

- То й що? - Алан перегорнув руку. Вона човником впала у долоні Шини. Крові не було. Рожева западина, тремтячи заростала на очах.

Шина тихо засміялася, пригортаючи його руку до своїх грудей, наче іграшку.

- Я знала, що ти не просто мутант, - тихо сміялася вона, знову ловлячи його погляд. - Це ж твою руку батько носить на шиї, щоб бандитів лякати? - відблиски вогню у її зелених очах сліпили.

- Моя, - Алан розміявся. Гучні звуки обпекали горло та невпинно рвалися назовні. Він закашлявся, що дало йому змогу вирвати долоню з полону. - Я заберу. Про всяк випадок. Знаючи твого батька, я краще буду руки від тебе подалі тримати.

"Та й сам тримайся подалі", - гиготів Сайк. - "Вона теж випила. Я б не підпускав її ближче, аніж на пів столу від себе".

Його погляд зустрів тисячі вогнів у її очах, варто було знов підняти голову.

Алан трохи відхитнувся, аби бачити усе обличчя Шини.

- Ти що замислила, пухнастику? - Всміхнувся він, намагаючись зібрати думки до купи.

- Ти дух? Скільки тобі років? Чи давно ти знаєш Лану? - питання сипалися одне за одним. Її очі наближалися з кожним новим. Ранкові промені пофарбували її руде волосся у ніжно-персиковий колір. Хвіст, з тихим шурхотом підмітав килим позаду Шини. - Хто така Лія? Може, ти мутант?

Відступати було нікуди. Алан впав на лопатки. Килим прийняв його у свої обійми з тихим видихом. Зелені очі нависли над ним.

- Якби я був Альд, ти б вже давно постраждала за свій допит, - всміхнувся Алан, намагаючись вгамувати танцюючі перед очима іскри.

- Слушно. - Її очі невпинно наближалися.

" - Я попереджав, Алане!" - Сайк майже припинив реготати. - "Вона тебе зараз живцем з'їсть."