Блукаючі Вогні: Ділогія

Істота знову стала більш схожою на Лію. Ікла, принаймні, зникли. 

Корвін повторив марну спробу сісти зручніше . Він не почув, але відчув тілом, як заспівав стілець під ним. 

 Здоровань роздушив пальцями оболонку йорзу.

"Вона пустить усе шкереберть" 

Думка ледь вловимою іскрою сягнула шерея. 

Фер'єн потис плечима. Але не зводив очей з лисиці. Відбиток її особистості вже танув. Альде, котрий отримає тіло, коли вивітриться Лія - схибив. Тіло - тягар, котрого йому не позбутися. 

Корвін додумався вмостити лікті на коліна. Полегшало. 

 - Вибачте, я трохи вже тут, - Лія зручніше вмостилася у кріслі. Вона пірнула у велетенську чорну подушку. Наче не гарчала щойно.

Крісло під лисицею вигиналося, приймало зручну для неї форму. 

 Отар опустив меча, але ховати його не квапився. 

  - Вона не витримує? - Лія подивилася на спокійні обличчя. Лише Фер'єн похитав головою. - Не адаптується? 

  - Тіло занадто складне для нього, - тихо прошелестів Фер. 

 - Прикро. Але, він знав чим ризикує, - розвела руками Лія. - Впертий був. Може, хоч якісь ознаки розуму?

 - Лише гарчить, - Корвін встав. - Наскільки воно небезпечне?

 - Не більш за білу лисицю, - всміхнувся Фер'єн. 

 - Так-так, - рот Лії розтягнувся. Показав ікла. Обличчя витягнулося. Стало схожим на лисячу морду. 

 Лія простягнула долоню. Їй не довелося нахилятися. Аркуш сам стрибнув до її рук. 

 Вона простягнула його Отарові. 

 - Я не вкушу, - тонка рука з папірцем у долоні зашурхотіла до Отара. По дорозі над столом, вона кинула долу дві чорнильниці. Отар не відсахнувся від руки, що зупинилася біля його носу. Плетіння, що тримали кришечки на них сипали іскри, коли вони стрибали по підлозі. Кожна іскра, котру виловлювали відчуття Корвіна вибухала шипінням у його свідомості. Ледь вловимі іскри. Але, це не надто приємне відчуття, котре деякі "обдаровані" звуть "Шепіт Дикої Магії". 

 Корвін напружився. 

 - Воно тобі купальню відремонтує, - бадьоро защебетала Лія. - Буде як новенька. Ще краще, навіть. Не лише освітлення прив'язала. 

Білий хвіст розкидував папір, котрий закляття так і не дожерло. 

Рука полишила папірець ширяти, та знову почала зменшуватися. 

Отар підхопив його. 

Простір - не проблема, отже, відмітив здоровань. Треба бути обережним з такою дестабілізовано структурою. Рука Лії стала звичною. Більш прозорою, аніж зазвичай, хіба що. 

 - Вирішити головну проблему в моєму домі та знищити загрозу, - Отар тепло всміхнувся аркушеві в руках. - Дякую, - старий похитав головою. 

 - Здивувати тебе не вийде, - підсумувала лисиця. 

 - Лише гарчиш. Чим ти мене дивувати збираєшся? - Отар передав аркуш Корвінові. 

Здоровань кинув оком на закляття, та спробував не вдивлятися. Лише дихання трохи збилося, за ті лічені миті. 

Складний візерунок. Те, що здавалося чорним здалеку - було просто недостатньою кількістю білого. Вона знайшла місце майже для кожного візерунка, котрий могло намалювати її натхнення. Такі закляття не робляться за шаблоном. 

 Лисиця тихо сміялася. 

Корвін поглянув на папірці, котрими шурхотів під кріслом білий хвіст. 

Отар мовчав. 

Або можна. Ті, що на підлозі були більш блідими. Але вони були схожими. Він придивився до порожніх плетінь біля столу. Не більше трьох, доки голова не загуділа. 

Вони були значно простіші, але мали схожі структури. Вона створила сотні, аби просто вивчити одне. Це було чудове та багатошарове закляття. Воно враховувало усе, що можна, аби купальня перетворилася на щось неймовірне. Автономна система, котру не відтворити.

 "Маєш що посмалити?" - думка влетіла у мозок, і легким запамороченням розтіклася по тілу. Потім - легкий удар. Ніби повітря з думок вибиває на мить. Корвін стис зуби, але підвівся, та почовгав до шерея. 

 Той всміхнувся та показав йому оболонку йорзу. 

 Так-так, - тихо мовив Корвін. - Підійду наступного разу. 

"Дякую" - кивнув Фер'єн. 

 - Та зрозумів я, - Корвінові довелося трохи нахилитися, аби його почув лише шерей. - Не розтане? 

 Дзвінкий голос лисиці наспівував оди. Хвалив білу та хвостату. Та Отарові вечори у новій багатофункційній "купальні". Ціла інфраструктура!

 Фер'єн відвів нарешті погляд від Лисиці. Потис плечима. 

 - Ні. Точно ні. - Вогники у його чорних зіницях згасли. Він вдягнув капюшон. - Ходім. Десять хвилин. 

Тонкі пальці Фер'єна легко штовхнули важкі двері. 

 - Довго не ходіть, хлопчики! - голос Лії ледь сягав їх, бо вони вже перетнули бар'єр, що віддачу стримує всередині. 

 А ось і те плетіння. Воно завжди було навкруги. Тепер, під тиском надлишкової магії всередині, він ледь помітно мерехтів. 

 Наче щось прямо у просторі перед ним. Це проекція, чи прямо у повітрі намальовано?

 - Ходім-ходім, - Фер'єн зачинив двері та ковзнув коридором. Шурхіт його плаща відлунням за ним слідував. - Магія душить. Треба свіжим димом подихати. 

Корвін своїх кроків не почув. Лише іскри спалахували там, де сплетіння гасило звук. 

Вона тут усе "покращила"...