Блукаючі Вогні: Ділогія

Мати, що мріяла для сина про велике майбутнє вченого і мага, ніколи не оминала нагоди прочитати Корвіну лекцію про будь-що. У свої тринадцять років він прекрасно знав історію, математику, опанував письмо і магічну теорію, що для його віку було великою рідкістю навіть серед вискородних діточок. Хлопчик навчався із задоволенням і завзяттям, які теж були не частим явищем серед дітлахів. Здебільшого це було заслугою старого мага Грена, який своїми розповідями міг захопити молодий розум на довгі години. Його уроки не були нудними, а скидалися радше на прослуховування старих казкарів біля каміна, якими так захоплювалася замкова дітвора. І як би не почалася розповідь про історію магії, вона завжди неминуче зводилася до одного й того ж імені - Альмея. 

Дитя одного з політичних шлюбів між високошляхетними представниками ще недавно ворогуючих держав, яких десятки було укладено в ім'я зміцнення миру. Її батько був одним із впливових офіцерів, що був далеким родичем правлячої сім'ї Фальгірії, а мати - одним із найвпливовіших Алтанських дипломатів. 

Корвіну завжди шалено подобалося слухати історії про те, як дівчинка його віку, що мала піти стопами матері, в одну мить зруйнувала все уявлення людей про магію. Легенда про те, як пригнічена втратою улюбленця, дівчинка, у якої й ознак дару не спостерігалося, змогла створити собі нового з блукаючого лісового вогника. З нижчого духу, що мешкав на околицях і був відомий лише тим, що не давав подорожнім увійти до священного лісу Сау-Гарм, ваблячи за собою блудних мандрівників і відводячи їх геть із хащі. І хоча нова епоха почалася лише через три роки. Коли Альмея відкрила світові принцип і будову магічних переплетень, зробивши магію доступною для всіх, а не тільки для володарів дару, усі книжки особливо виокремлювали саме створення нею лисиці, як відправну точку. 

- Поводься добре, Корвіне, і не чіпляйся із питаннями, - суворо кинула леді Ферґін, пильно дивлячись в обличчя сина, аби переконатися, що той зрозумів кожне слово і не зганьбить сім'ю.

Корвін серйозно кивнув, але його думки кружляли десь між сторінок прочитаних ним книжок. Альмея мудра завжди була для нього кимось на кшталт казкового персонажа, про якого тільки говорять на кожному розі, але ніхто не бачить і не може підтвердити її існування. Але зараз серце хлопчика тремтіло перед майбутньою зустріччю. Лише прикрашені сріблястим візерунком білі двері, що ведуть на подвір'я маєтку, відділяли його від зустрічі з живою легендою. І варто цим їм відчинитися, як казки, що їх він усе дитинство із захватом слухав, стануть дійсністю. 

Леді Фергін бачила, що син ширяє хмарами, і була не дуже цим задоволена. Вона очікувала від нього стриманості й зібраності, якими вона у ньому так пишалася. Але шляху назад вже не було, і кинувши на Корвіна черговий схвильований погляд, вона обережно торкнулася магічного візерунка, що прикрашав двері, і стала чекати. 

Маленький Корвін нетерпляче топтався, міцно вчепившись у руку матері. Ще мить і він побачить перед собою свого героя! Але леарі, яка відчинила їм двері, не була Альмеєю. Ввічливо привітавши гостей, вона запросила їх увійти і повела за собою через розкішний квітковий сад, аромати якого нагадували хлопчикові вчорашню зустріч із прекрасною представницею лисячого народу - ще одного творіння великого мага. Варто було дверям зачинитися за їхніми спинами, як міський галас одразу ж розтанув. Немов за низьким, заввишки в людський зріст, дерев'яним парканом не кипіла зараз передсвяткова метушня. 

Із кожним новим кроком серце хлопчика тріпотіло дедалі сильніше. Його гуркіт, що молотом бив по вухах, здавалося, заповнив собою все навколо. Аромат квітів п'янив. Похід звивистою стежкою, що вела через сад, тривав лише кілька десятків кроків, але юному Корвіну цей час здавався вічністю. Залишилося зовсім трохи, і він на власні очі побачить того, хто зміг змінити світ. 

Корвін багато знав про магів. І той факт, що вони живуть довго, майже вічно, був йому добре відомий. Чуючи розповіді та легенди, він уявляв собі Альмею мудру, наче немолоду жінку з теплою посмішкою і добрим поглядом, таким самим, як і в старого Грена. Але особа, що з'явилася перед його очима, миттєво вщент розбила цю іллюзію.

Вона здавалася тонкою, тендітною, хворобливою. Золотоволоса дівчинка, якій на вигляд було не більше п'ятнадцяти, виглядала крихітною на тлі масивного дерев'яного столу, за яким вона розташувалася. Раз у раз піднімаючи руку, щоб тонкими дещо тремтячими пальцями перегорнути сторінку книги, до якої був прикутий погляд її сірих, майже безбарвних, очей. На тлі тонкого білого сарафана хлопчик не одразу помітив таку ж білосніжну лисицю, що мирно спала на колінах дівчини. Друга рука її рука зарилася у густе хутро, уже ставшого легендарним духа. Альмея була настільки захоплена читанням, що відірвала погляд від свого книги лише після того, як їх руда провідниця, покликала її на ім'я. Ще якийсь час вона нетямущено дивилася на них, сонно моргаючи, але за мить на її обличчі розквітла дружня усмішка. 

- Вітаю, леді Фергін. Нехай полум'я Фареї вічно світить вашій оселі та зігріває ваших близьких, - привітала вона гостей, - Даруйте мені, що не можу привітати вас, як годиться, - Альмея кивком вказала на білий клубочок хутра, що лежав на її колінах, а усмішка стала ще ширшою.

- Для нас честь бути прийнятими у вашому домі, леді Альмея. - після цих слів Фергін повторила благословення Фареї, хоч і не шанувала велику матір. Пристойності завжди слід дотримуватися. Цю істину вона міцно і назавжди викарбувала у пам'яті свого Корвіна.

- Ваш син? - погляд дівчини звернувся до хлопця, змусивши його зніяковіти. - Я багато чула від майстра Грена про здібного юнака, що став для нього учнем. Зараз я маю змогу на власні очі переконатися, що його слова були щирою правдою.

Корвіну здавалося, що пильний погляд цих сірих очей пронизує його наскрізь, заглядаючи в найпотаємніші глибини його душі. Альмея лише зовні нагадувала дівчинку, але варто було придивитися, і він бачив у ній відображення своєї матері. Таку саму жорстку жінку, що звикла плести слова, здатну змусити тебе замовкнути, лише поглянувши. Посмішка Альмеї здавалася йому ввічливою, але не більш ніж того потребувала ситуація.

Лише тепер, знайомий з математикою, Корвін почав рахувати. Альмеї було тринадцять, коли вона створила лисицю, і сталося це двадцять п'ять років тому. Через чотирнадцять років після підписання миру між Фальгірією і Алтаною. Вражений результатами своїх обчисленнь, хлопчик застиг з відкритим ротом, вже не звертаючи уваги на неспішну ввічливу бесіду, що тривала між двома жінками. І навіть, коли Альмея запросила їх присісти біля неї на лавку, що утворювала півколо навколо білої альтанки, він так і лишився стояти, доки його думки продовжували свій шалений біг. Істина, яка весь час навчання була на поверхні, але неминуче вислизала від його юнацького розуму, зараз із кожною новою думкою звалювалася на його незміцнілий мозок усе з новою силою. У нього є дар. А отже, майбутнє мага - ось те, що на нього чекає. А з ним -  майже безсмертя.

- Тобі зле, Корвіне? - стривожено запитала мати, вдивляючись у зблідле обличчя сина, вириваючи його з виру думок, що затягував хлопчика дедалі глибше.

- Пити хочеш? - одразу ж спитала Альмея мудра, і зустрівши її погляд, Корвін зрозумів - вона розуміє, які саме думки зараз крутилися у нього в голові.

Дочекавшись ствердного кивка, вона потягнулася до глечика, що зненацька з'явився на столі, і тремтячими пальцями обережно торкнулася візерунка. Той, відреагувавши на дотик, здійнявся над столом, наповнюючи три порожні келихи, яких ще мить тому там не було.

- Усе добре, мамо, - тихо мовив Корвін, зробивши ковток солодкого ягідного соку. Його думки вже відмовилися від спроб охопити безодню, що відкрилася перед ним, звану вічністю, поступово повертаючись до "тут і зараз".

- Хлопчик тямущий - Корвін не відразу визначив джерело голосу, що нагадав йому про бадьорий брязкіт прикрас, заплетених у хвіст прекрасної Рі-Рі. І лише відстеживши погляд матері, зустрів погляд двох темно-синіх світлячків, що спалахнули на білому покривалі, яке лежало на колінах дівчини. Погляд Лисиці був не менш пронизливий, ніж самої Альмеї. Хлопчику здалося, що ще мить, і він провалиться в ці прірви безповоротно. Але навадження розтануло за мить, і світло в очах великого духу потьмяніло, а очі стали майже звичайними. 

- Сестрице! - у теплому й рівному голосі Альмеї зазвучали грайливі дзвіночки. Зараз її голос цілком нагадував голос схвильованої п'ятнадцятирічної дівчинки. А її ввічлива усмішка, змінившись, засяяла промінчиками щирості. - Складеш компанію молодому магу, поки нудні жінки вестимуть світські бесіди?

- Із задоволенням - дзенькнула у відповідь лисиця, зістрибнувши на підлогу і сонно потягнувшись, бадьоро задріботіла до Корвіна. Котрий споглядав за один день вже другого героя з казкового світу, що був збудований у його розумі книжками й оповіданнями. - Мене Лія звуть. А тебе?

Вкотре за два дні ледве вимовивши від хвилювання своє ім'я, Корвін рушив слідом за лисицею в глибину саду, що був сповнений ароматами квітів і фруктових дерев. Сад, у якому він проведе три години, ведучи з лисицею бесіду про книги, казки та легенди. Магію та її роль для духів і людей. Про створення леарі. Героїв, імена яких були давно забуті людьми, але назавжди залишилися викарбувані на каменях, що височіли у серці великого лісу Сау-Гарм. Про минуле і майбутнє. І великий дух буде не тільки говорити, а й захоплено слухати розповіді хлопця про його рідний край, що у роки війни був однією з перших ліній оборони, та казки старого Грена. 

А почувши, як мати кличе його на ім'я, він побачить, що день уже закінчується. І не одразу зрозуміє, куди поділося стільки часу.

Через годину він опиниться у вирі свята, що полонить його великою кількістю фарб і вогнів. А коли вщухне музика і смолоскипи запалять полум'я великої матері Фареї, біла лисиця підніме голову до неба й завиє. Проте виття це буде більше схоже на тонкий дзвін, що розколе тишу І сотні голосів рудих леарі приєднаються, наспівуючи мелодію, що відома лише лисячому народові, сповнюючи серця всіх присутніх невимовним захопленням.

Корвін почує цю пісню знову, лише за сорок з гаком років після того моменту. Через десяток років по тому, як він, на зло матері, кине кар'єру мага, взявши в руки духовний меч і вступить до лав Фальгірійської армії. Ця пісня знову розколе небо за два дні після того, як прекрасний Лірен буде стертий з лиця землі одним лише ударом Фальгірійських військових магів. І вий білої лисиці перетворить звичну йому реальність на криваве пекло, руйнуючи своїм шляхом усе, що йому дороге.

Але тоді, ще будучи дитиною, він не знав усього цього. І його серце тремтіло від захвату, підкорене високими нотами, та ритмом, котрий поступово прискорювався. А захоплений погляд був прикутий до багаття, що палало на головній площі, виблискуючи усіма можливими кольорами. Навкруги якого вже починали свій чаруючий танок гнучкі леарі.