Блукаючі Вогні: Ділогія

Буря минула, і маленьке містечко по троху прокидалося. Приземисті масивні дерев'яні хатини одна за одною відчиняли свої роти, випльовуючи назовні мешканців, які сонно мружилися. Мине не більше півгодини до того, як єдина вулиця заповниться дітлахами, що скучили за товариством одне одного.

Але на відміну від інших дітей, радість Сігрена була іншою. Він цілком комфортно почувався, проводячи дні в запиленій батьківській коморі за читанням книжок або грою з магічними штуками, що їх батько постійно приносив, йдучи на полювання в долину. Його не приваблювала миттєва можливість погуляти, ні навіть довгоочікувана зустріч із друзями. Усі думки були зайняті зовсім іншим. Якщо буря минула - значить, скоро батько знову спуститься в долину і принесе щось цікаве. А ще за кілька днів прийдуть торговці, щоб купити всі ці магічні штуки. І якщо Сігрін зможе домовитися з ким-небудь, то зможе виміняти одну, або кілька, своїх старих іграшок на щось справді захоплююче! 

Минулого разу він зміг виторгувати дошку, малюнки на якій починали рухатися, варто було лише доторкнутися до чарівного символу на зворотному боці й побажати, щоб вони ожили. Навіть зарозуміла Шина заздрила цій його іграшці, постійно прагнучи виміняти в нього цей скарб. Але шансів не було навіть у неї, адже Сігрену довелося віддати за дошку два своїх найдорогоцінніших артефакти. М'ячик, що повертався до нього, знаходячи шлях, хай як далеко хлопчик його не закинув, і гарний ніж. Батько розповідав, що раніше цей ножик був живим і навіть міг говорити з тим, хто тримав його в руках. Але, дух, що мешкав у ньому, вже давно покинув лезо, і ніж став лише предметом. Хлопчик був радий новому здобуттю, яке дісталося йому дорогою ціною. Він міг годинами сидіти невміло перемальовуючи зображення з книг, а потім ще довгі години дивитися на те, як вони чарівним чином оживали, показуючи йому сцени з давніх битв і казок. 

Зараз Сігрен передчував нові скарби. Адже він зміг вторгувати в батька цілих два ящики різних магічних штуковин в обмін на гарну поведінку і допомогу по дому, відмовляючись навіть від можливості погуляти з друзями.

Він уже відклав у свою колекцію те, що його зацікавило. І додав у коробку з надписом "для шаа" те, що йому більше не потрібно. Ну кому в його віці буде цікава кулька, яка може зависати над долонею нескінченно довго? Такі іграшки - для малечі. 

 Він бадьоро крокував містечком, час від часу вітаючись з, поки що рідкісними, перехожими. На хвилину зупинився на великій базарній площі, котра ділила навпіл єдину міську вулицю, але незабаром продовжив свій шлях, так і не знайшовши, кого шукав. Будинок дядька Корвіна був трохи далі. Найбільша хатина в місті. Але не тому, що дядько Корвін був багатий, а тому, що в маленькій він би просто не помістився.  

Хатина була справді величезною. Її розчинені двері нагадували хлопчикові роззявлену пащу якогось казкового звіра.

- Дядько Корвін! - вигукнув він у темряву, не наважуючись увійти без дозволу. Та відповіді не було. У темній порожнині казкового звіра було мовчазно. Сігрен зробив крок вдивляючись у темряву коридору, що вів у глиб будинку. - Дядьку Корвін!

- Чого репетуєш!? - пролунав позаду роздратований голос - Він за будинком, у коморі.

Шина поставила на порозі два відра з водою і кинула сердитий погляд на галасливого хлопчиська. - Підеш до нього? - кінчик рудого хвоста, якого було ледь помітно з-під довгого плаща, з яким Шина не розлучалася, нетерпляче хльостав її по нозі, доки вона чекала на відповідь.

- Ага - кивнув Сігрен, дивлячись на неї знизу вгору. - Тато попросив це занести - на підтвердження своїх слів він дістав з кишені маленький мішечок, підносячи його до очей Шини. 

- Добре - широко посміхнулася Шина, забираючи обличчя подалі. - Тоді й це занеси, будь ласка. - вона кивком вказала на відра з водою і зникла в темній пащі будинку, не дочекавшись відповіді. 

- Дурепа - ображено буркнув хлопчик собі під ніс, але слухняно взявся за ручки відер і, йдучи протоптаною стежкою, приготувався оминути будинок. Послизнувся і впав би дупою в багнюку, якби величезна рука вчасно не підхопила його за шкибарки. Відра з гуркотом впали на землю, розплескуючи воду.

- О! Вітаю, Сігрене! - широко посміхнувся Корвін, ставлячи хлопчиська на землю. - Кликав?

- Привіт, дядьку Корвін! Тато просив передати - хлопчик простягнув маленький мішечок, який у руці ведмежо-подібного Корвіна здавався зовсім крихітним.

- Саме вчасно! - посміхнувся мисливець й одразу потягнувся у кишеню за люлькою, взявшись її набивати. Закінчивши, він дістав з іншої кишені маленький камінчик і обережно торкнувшись магічного символу, поклав його на люльку, яка одразу ж пустила тонку ниточку диму. Зробивши кілька затяжок, він обережно підчепив залізною лопаточкою камінчик і поклав його назад до кишені. 

- Два дні вже як не смалив, - видихнув здоровань, розпливаючись у задоволеній усмішці. - А через бурю носа на вулицю не покажеш - одразу ж відірве! Скажи папці, що з мене причитається. - Корвін присів навпочіпки і потріпав хлопчика по голові, а потім перевів погляд на два порожніх відра, що безпорадно лежали по обидва боки від стежки.

- От тюхтій! Нічого не можна довірити! - Шина з'явилася на галас, і тепер стояла на ґанку, роздратовано дивлячись на хлопця.

- Авжеж, недотепа! - погодився Корвін, встаючи на повний зріст. Сігрен же стояв, опустивши очі й не знаючи, куди подіти погляд.

- Два відра води довірити не можна, - підбадьорилася Шина, вганяючи нові голки в і без того уражене сумління хлопчиська. 

 - Я ж тебе просив, - тихо додав він, виділивши слово "тебе". - Шино, ти ж старша. Головою думати треба.

Ось тепер Сігрен волів би зникнути. Одна справа отримувати прочухана. Інша - бути присутнім при цьому. Якби був вибір - Сігрен не замислюючись вибрав би перше. Хоча... Не в цьому випадку. Почуття провини за розлиту воду і брудні відра відступало, і на зміну прийшло інше. Зараз розумницю поставлять на місце!

Але цього не сталося. Корвін вже був відкрив рота для серйозної розмови з донькою, але його зупинив звук, що пролунав з боку долини. Тихий і рівний. Схожий на виття вурхів, але набагато тонший і пронизливіший. Звук сягнув свого піку і затремтів на високій ноті, не припиняючись і не перериваючись. Хлопчик дивився в зблідле обличчя Корвіна, що так і застиг із відкритим ротом.

Здорованю знадобилися миті, щоб скинути з себе заціпеніння і почати діяти. 

- Шино, до будинку! Хутко! - гаркнувув він, і та одразу ж сховалася в темряві хатини, не сміючи сперечатисяся. - Сігрен, біжи додому! - Корвін знову присів перед хлопчиком, пильно дивлячись тому в очі. - Передай батькові, щоб прийшов якомога швидше. Зрозумів? 

Сігрен ствердно кивнув. І тут же розвернувшись, пустився майже бігом вулицею. Тривожність, що була чітко відчутна в погляді й голосі сильнішого з міських мисливців, змусила хлопчика віднестися до діла з усією серйозністю. 

Дорогою назад ніхто не махав йому привітно, ніхто не кликав. Ніхто не звертав уваги на хлопчиська, що стрілою мчав вулицею, дедалі прискорюючи і прискорюючи біг. Він уже бачив таку метушню в місті. Люди так само снували вулицями буквально тиждень тому, коли насувалася буря, прагнучи встигнути якнайбільше і нічого не проґавити. Вони тихо і зосереджено перевіряли запаси, робили останні закупівлі, перевіряли, чи замкнені ставні. Але зараз усе було трохи інакше. Хлопчик бачив, як дорослі заганяють додому репетуючих дітей, які щойно повиповзали на світ після тижня сидіння під замком. Місто було сповнене не метушні, а страху та тривоги.

Сігрен зіткнувся з батьком одразу за ринковою площею, мало не проскочивши повз. 

- Тату! - окликнув він одноокого чоловіка, який мало не пронісся повз нього. - Тату, що сталося?

На поясі батька висів меч, з яким він завжди виходив на полювання, спускаючись у долину. Але полювання мало розпочатися завтра. Сьогодні - ще зовсім рано. 

- Усе добре, синку, - промовив мисливець, присівши навпочіпки так, щоб син міг бачити його обличчя. Сігрен лише одного разу бачив батька настільки стурбованим. Це було коли до міста увірвалися розбійники, котрим потрібні були всілякі магічні штуки. Тоді батько так само тихо і спокійно говорив йому, щоб той ішов додому і замкнув двері, нікому не відчиняючи їх. Голос батька був тоді так само спокійний, але вираз його обличчя і погляд хлопчик ніколи не забуде. І знову те ж саме. - Не бійся. Біжи додому. Зачини двері і не відкривай нікому, крім мене, або дядька Корвіна. Добре?

Сігрен кивнув. Так він і вчинить. І його не потрібно вмовляти. Страх, що хвилею накрив місто, і зараз немов хвороба розносився його єдиною вулицею, вже просочився до серця хлопчика.