Блукаючі Вогні: Ділогія

З відстані у чотири кроки та з висоти його зросту аркуш здавався Корвінові майже чорним.

Лія сонливо потягнулася у кріслі, та витягнула напівпрозорі ноги під стіл. Рожевий слід від колінки на її щоці швидко почав танути.

Корвін зазирнув глибше у архітектуру плетіння. Обережно, аби не затягнуло.

- А не простіше було використати чорного аркуша та білого пензлика? - Корвін ледь помітно похитнувся, випірнаючи зі структури закляття.

- Це, якщо тобі треба кілька міст віддачею зруйнувати, розумнику, - Лія розім'яла тонкі пальці, котрі сповнили кімнату цілком людським хрумкотом. Чорнила на пальцях та сукня - єдине що здавалося реальним у її примарному обрисі.

- А нам хіба не цього треба? - Корвін зробив крок уперед, аби роздивитися краще. Йому кортіло побачити малюнок. Структуру, котрою досягається ефект.

- Я пообіцяла Отарові спинити сплячого альд, а не нищити міста. Ми узгодили, що я маю владу використовувати свої методи, - її долоня потягнулася до бильція, вимальовуючи команду на срібному плетінні, котре оздоблювало усю поверхню чорного крісла.

Срібне сяйво сповнило кімнату на мить, поки закляття поїдало папір, що купкою розростався від столу, майже сягаючи товстих дерев'яних дверей, з-за котрих вже було чутно кроки.

Трохи не доїло. Отар влетів у кімнату, руйнуючи цілісність проекції. Кілька чорних, з блідими плямами аркушів впали біля його ніг.

- Маємо обмаль часу, - тихо мовив він.

- Часу достатньо, - Лія не звернула уваги на хвилю віддачі що прокотилася, спочатку кріслом, а потім і її блідою шкірою. Вона простягнула аркуш Корвінові.

- Готове? - Отар важко дихав, прямо Лії у щоку.

- А які ти ховаєш таємниці, мисливцю за хвостами? - лисиця не дивилася на старого, її сині очі всміхалися, застиглому від звука свого прізвиська, Корвінові.

Йому не надто кортіло відповідати.

- Ви тут усе лисячою магією пропихтіли, - фер'єн застиг у дверях на мить перш, ніж увійти.

Корвін вдивився у плетіння. Навіть без використання магічного зору, щільний візерунок створював ілюзію рухомої структури. Воно пливло та мінялося перед очима.

Він зазирнув глибше. Обережно, спектр за спектром, аби не перегрузити центри сприйняття.

Минулий досвід роботи з її дивною магією підказував, що краще не поспішати. Триденна кома та роки реабілітації навчають надовго. Пощастило, що цей період минув у академії за лічені години.

Він насилу винирнув із закляття. Але усі його органи відчуттів усе ще дуріли від щільності потоку.

Це було дуже багатошарове та багатоцільове закляття. І воно було дуже йому знайомим. Але набагато складнішим.

- Воно квітне. І ти та, хто у змозі її спинити, лисице, - Отар почав кроками міряти кімнату.

- Це я і зроблю. Але давай, я тебе підсушу спочатку, - гарячий потік линув з її пальців, у спітніле обличчя старого.

Отар відсахнувся.

- Годі тобі, бовдуре. Я ж не нашкоджу, - всміхнулася Лія та показала Отарові долоні.

- Годі гратися, лисице, - Отар почав міряти кімнату кроками, поки дихання вирівнювалось.

- Оченятами туди подивись. - цвірінькнула Лія. Її гострий пазур вказав на Корвіна.

Отар лише тепер помітив аркуша у його руці.

- Воно? - Отар спинився навпроти Корвіна.

- Мабуть... - здоровань трохи нахилився, аби віддати Отарові аркуша з плетінням Лії.

Отар пірнув у нього не вагаючись.

- Не воно, мабуть... - далекий голос Корвіна линув до нього через густі хмари пару, холодні струмені води та через липкий літній туман.

Отар змістив спектр сприйняття.

Плетіння пофарбувалося золотими виблисками старого магічного світильника на пануючій поверхні гарячої води.

Дуже знайоме відчуття. Він плив усередині закляття, намагаючись вловити кожен його нюанс.

- Не воно... - властий голос линув до Отара відлунням, наче у печері. Або у купальні... - Це не те закляття.