Блукаючі Вогні: Ділогія

Крок...

Муна вчепилася лівою рукою у книжкову полицю.

Ще один.

Вона повільно рушила, намагаючись не втратити рівноваги. Ноги ледь тримали.

- Воно поглинає мене.

- Не зовсім, - Нер'я стояла трохи попереду, чекаючи. Муна не помітила, коли і як альд замінила просте сіре плаття на розкішне біле. Ніколи не помічала. Варто відвести погляд, як її подруга вже у іншому вбранні.

- Отже, симбіоз, - альде продовжувала повзти, намагаючись не послизнутися. Навіть, знявши чоботи вона полишала по собі вологу слизьку стежину.

- І на цьому твій словник розумних слів закінчився, як мені бачиться. - Нер'я притримала пишний білий поділ плаття, аби Муна не забруднила його. - Але, то байдуже. Тебе знищать раніше, аніж вона щось встигне з тобою вдіяти. І мене.

Ще крок.

- Отже, він має способи це зробити без магії...

Руки тремтіли. Тонка біла сорочка наскрізь промокла.

- Так. Кілька, як мені відомо. Та вони не надійні, - Нер'я, не обертаючись, рушила далі.

До вікна, з котрого до темної бібліотеки линуло ранкове проміння, лишалося зовсім трохи.

Ноги не втримали.

- Знов розплесталась. Ти, мов кейері у сплячці, Муно, - Нер'я не спинилася.

Муна дочекалася поки кольорові кола у голові не згаснуть. Відліпила себе від підлоги, аби знов пірнути обличчям у пил.

Її важке дихання здіймало у повітря снопи блідих іскор. Вони згасали ледве торкаючись слизу на підлозі.

- Муно, зосередься. Ти розпливлася. - Нер'я сягнула важкого дерев'яного підвіконня. Та завмерла.

- Нічим дихати, - просипіла вона. Її слова здійняти нові хмари пилу.

- О! Ти досі потребуєш кисню, - ранковий вітер увірвався крізь вузький проєм вікна.

Муна дихала. Жадібно вдихала сухі іскри бібліотечного пилу, зігріті Суманою.

- Вони потребували відсутності зовнішнього впливу, - Нер'я зробила вузький проєм ширшим. Кисень увірвався до бібліотеки - Вибач, я забула.

Шурхіт розсипався кімнатою.

Муна розплющила очі. Пилова хмара проковтнула усе навкруги. А ранковий вітер, здіймав її усе вище.

Вона спробувала підійнятися.

Перша пуста обкладинка зірвалася долу.

Падаючи, вона зачепила ще кілька книжок.

Руки затремтіли. Але втримали.

Пальці розтікалися. Дерев'яні дошки під ними, задріботіли шалене стакато.

Було важко утримувати форму.

Нер'я мовчки спостерігала, як стає пилом те, що вона зберігала тисячі років.

З кожним подихом старої бібліотеки, сотні книжок перетворювались у пил.

Муна підвелася на ноги.

Обережно, тулячись до надійної стіни праворуч, рушила у бік вікна. Поки ліворуч линули водоспади з пилу та обкладинок.

Вона почула тихий видих Нер'ї.

Стіна позаду Альд зникла.