Блукаючі Вогні: Ділогія

Нескінченна безліч відчуттів одразу ж линула до свідомості, ще більше плутаючи безладний хід думок. Він прислухався до них, приймаючи, вбираючи та аналізуючи.

Алан шкірою відчув дотик холодного вітру. Глибоко вдихнув, і морозне повітря приємною свіжістю обпекло ніздрі. У голові трохи прояснилося.

Перша спроба розплющити очі закінчилася невтішно. Алан насилу розліпив повіки, і яскраве світло одразу ж увірвалося крізь свіжу прогалину, розплескавшись по думках тисячами нових спалахів та іскор. Він негайно знову заплющив очі, намагаючись угамувати шум у голові.

Друга і третя, втім, були не кращими. Усе, що хлопець встиг розгледіти, перш ніж знову замружитися - божевільний танець білого і червоного із вкрапленням чорних цяток. Здавалося, промайнула вічність, перш ніж він зважився на четверту спробу. Той самий танок кольорів, від якого голова пішла обертом, але він не заплющував очей. Ще одна вічність - і кольори стали обрисами.

Снігова рівнина іскрилася у денних променях, сліплячи і намагаючись змусити знов замружитись. Алан не міг цього допустити, продовжуючи вдивлятися в білизну. Через якийсь час він почав розрізняти чорні шпилі дерев, що вістрями дивилися у небо. Більшість з них були рівні, немов голки. Інші нагадували самотні людські фігури. Деякі були усіляко вигнуті, набуваючи найнеймовірніших форм.

"Одне з них послужливо підпирає мою спину", - здогадався Алан.

Вдалині виднівся білий, як і усе оточення, гірський хребет. Настільки далеко, що був би непомітним, якби не контрастував з блакиттю безхмарного неба.

А навколо сніг був червоним, подекуди майже чорним.

Кров! Багато крові!

Серце рушило галопом, а в ніздрі увірвався важкий аромат. Алан глянув униз, на своє тіло. І насилу придушив паніку, що була готова полонити його розум, пройшовши маршем важкої кінноти його думками, лишаючи по собі лиш спустошення.

"Це моя кров!" - дзвоном лунало в нього в голові.

"Тихше, хлопче" - колисав голос у голові, знов повертаючи Алана до реальності, коли здавалося, що його думки от-от пустяться в божевільний галоп, услід за шаленим ритмом його серця. - "Придивись," - додав голос.

Алан послухався, повільно опустивши погляд на своє тіло. Те, що здалося йому спотвореною і подертою плоттю, було лиш скривавленим лахміттям. На яке, судячи з усього, перетворився його одяг. Алан був цілий, якщо не брати до уваги дивно спотворену і деформовану ліву ногу. Але на ній теж не було помітно відкритих ран.