Частина I. Вовк

Володар помер. Він не знав чому, як, і коли, він просто знав, як знають про якісь неминучі речі.

Проте, він всеодно дихав, відчував, бачив. Спостерігав.

Його м’які лапи нечутно ступають серед порослих мохом коренів велетенських сосен. Він чує в собі силу і на повні груди вдихає в себе всі пахощі вечірнього лісу.

Хто він? Не має значення. В його пам’яті лишилось тільки його ім’я - Володар і він дійсно володар всього цього: столітніх сосен і зеленої трави. Він – власник цього світу, ніхто не посміє втручатись у його володіння, і віковічні дерева наче в знак згоди зашуміли своїм гіллям. Кілька пташок злякано знялися в повітря - та його це не турбувало, він дивився на своє царство.

Сутінки. Прозорий, легкий вітер, що несе свіжість вранішнього лісу. Велетні-сосни стоять на варті неспокійного сну. Легкий туман наче серпанком окутує землю. Пройшов дощ – і всі відчуття загострилися. Ось знову і знову звук падаючих крапель живильної вологи на листя папороті, звук, що напоює енергією і приховує сліди звіра.

Раптом шум серед лісової хащі, шум людини. Загостреним слухом можна було вчути хльоскіт трави об чобіт і хрускіт мокрих гілок, що ламали чиїсь руки. Чітким зором можна було побачити постаті крізь пелену дощу. Чутливий нюх вловлював їхній запах, запах чужинців.

Поміж дерев промайнули дві тіні. Вони рухались швидко, ось вже пролетіли невеличку галявину і занурились в зарості зеленої папороті, пройшли стареньке болотце і дістались непролазних хащів.

Володар насторожився. Хто вони, ці чужинці? Як вони посміли порушити його мисливські угіддя? Він нечутно ступав по м’якому моху, слідкуючи за цими непроханими гостями. Ось він підкрався настільки близько, що міг відчути їхнє дихання і стукіт сердець.

Ці двоє були дивною парою. Один – високий, згорблений, шкутильгаючи на одну ногу він йшов так швидко, що його супутник, ще зовсім хлопчик, ледве встигав за ним. Змушений раз у раз підбігати, він шкорбав землю своїми завеликими черевиками. Його довжелезний плащ тягнувся за ним по землі, чіпляючи листя папороті та обдираючи насіння з високої трави.

Здавалось, вони кудись поспішають, раз чи два старший – зарослий, бородатий чоловік підозріло поглядав через плече, наче підозрюючи чиюсь присутність.

Врешті, дійшовши до велетенської сосни, вони зупинились і важко дихаючи, посідали на поросле мохом коріння.

Чоловік повернувся до хлопчика:

- Закопаймо його тут.

Хлопчик підставив обличчя дощу, на вигляд йому було років 10, проте він дуже поважно відповів:

- Думаю, його тут ніхто не знайде.

Вони обоє почали уважно обстежувати коріння сосни, з якого щойно підвелися, шукаючи більш-менш примітного місця. Врешті, обравши розгалуження коренів біля самого стовбура, вони почали розгрібати землю своїми худими пальцями з довгими, брудними нігтями.

Відразу було видно, що ці люди вже досить довго в дорозі. Їхнє вбрання свідчило про те ж саме. Широкий чорний плащ хлопчика був наче з чужого плеча, а латані-перелатані рукави, закладені чи не вдвічі, все одно загрібали землю, так що він кожної хвилини мусив їх знову загортати. А його чорні, мов дві вуглини, очі дивились перед собою застигло і непорушно.

І в цю мить наче щось клацнуло в мозку Володаря – ці очі він бачив, він бачив цей вираз обличчя, але де? Хотілось підійти, підкрастись поближче, але трава зрадливо зашуміла, видаючи його невпевнені кроки. Чоловік різко обернувся, оголюючи дуло важкої на вигляд рушниці. Кілька секунд позволікавши, він сховав зброю під плащ і знову взявся за роботу. Малий теж стурбовано спостерігав за тим, що відбулось і в його погляді на мить зник той постійний вираз відсутності, поступившись якомусь дикому переляку, з яким він, проте, швидко впорався.

Чоловік підняв голову і на мить перестав копати:

- Не бійся, це мабуть була якась гілка, нас тут ніхто не знайде.

Малий виклично підняв підборіддя:

- Я й не збирався боятись, - і знову прибравши поважного, майже старчого вигляду, сказав, - краще копаймо далі.

Сутінки все густішали над їхніми головами, що схилилися під велетенською сосною, яка наче сповідувала цих заблукалих, мокрих подорожніх і давала так потрібний їм притулок.

Мокра земля впереміш з корінням піддавалась повільно, поступово оголюючи товстелезні корені дерева. Та через якийсь час вони втомлено посідали коло глибоченької ями.

Потріпаний на вигляд чолов’яга дістав з похідного рюкзака металеву скриньку і передав малому. Той витягнув з кишені старий, пожмаканий аркуш паперу, порухом руки розправив його і якусь частку секунди вдивлявся в дрібні рядочки, якими ряснів лист, а потім, наче схаменувшись від заціпеніння, відкрив скриньку і поклав його поверх паперів, якими вона була вщерть заповнена.

Володарю стало цікаво. Що в тому листі? Складалось враження, наче ці люди – втікачі, вони переховувались від когось, але від кого? І навіщо він тут, чому з такою пильністю спостерігає, наче зачарований, за кожним їхнім рухом?

Доки він так розмірковував, хлопець упав навколішки з скринькою в руках і обережно поклав її в викопану ямку, засипавши вогкою землею. Старий нахилився і підвів його, міцно тримаючи за плечі, а потім обняв і промовив:

- Поплач, Радеш, поплач.

Та й без цих слів сльози текли по його обличчю, здригаючись всім тілом він ридав, хапаючи ротом повітря, якого наче не вистачало. Радеш упав на коліна і гіркі сльози орошували щойно закопаний спогад про когось дуже важливого. І в цю мить він був лише маленьким хлопчиком у великому лісі, звичайною дитиною, чия самотність вражала серце і душу.

Не зводячи очей з місця, де щойно була закопана скринька, старий сказав:

- Минулого не повернеш. Нехай минуле залишиться тут, - і глянувши на малого, додав, - навіть не думай про помсту, друже, помста не допоможе, не зніме тягар.

Хлопець востаннє схлипнув і витер заплакане обличчя брудним рукавом. Чоловік, прийнявши це за згоду, повів далі:

- Колись давно, ще до війни, мій батько казав мені: «сину мій, в прощенні вся сила, ібо яко прощаєш гріхи ближнього свого, так і тобі прощається». Не держи зла на обітчиків своїх, бо кожен отримує по заслузі. Господь Бог подбає про справедливість.

Радеш хмикнув:

- Справедливість? Що ви знаєте про ту справедливість?

Старий погладив свою кошлату, з сивиною, бороду:

- Я, як ніхто інший, розумію тебе, - здається, він ретельно зважував кожне слово, - коли в наше село прийшли радяни, давно те було, що й казати, то зібрали вони весь народ перед церквою і привселюдно закололи штиками священника і всю його сім’ю, брата, сестру… її малих синів… всю. А знаєш, що він казав перед смертю? Він благав. Ні, не цих нелюдів, не щоб вони пощадили його життя, він просив Бога простити їм цей гріх. – Чоловік замовк. Тяжкі спогади гнітили його душу.

Малий обережно спитав:

- Той священик, то був ваш батько?

Старий повільно кивнув:

- Так.

- Тому ви теж стали священником?

- Думаю, так.

- Тоді, - Радеш уважно подивився старому в очі і якийсь дивний вираз з’явився на його обличчі, а його очі запалали диким полум’ям ненависті, - тоді я помщуся їм і за вашу сім’ю і вб’ю того, на чиїх руках кров моїх рідних. І я звільню мою матір, чого б це мені не коштувало.

Священник повільно і тяжко зітхнув:

- Послухай, твоїй матері допоможуть, а за мою сім’ю їх вже покарав Бог. А зараз краще не робити поспішних кроків, повір, дитино, це зло засяде в твою душу і знищить її зсередини, - потім, трохи помовчавши, додав, - я знаю, ти багато пережив, але пообіцяй мені, що не робитимеш ніяких необачних вчинків, пообіцяй.

Малий не відповідав. Сидів, зсутулившись, і дивився в якусь безмовну порожнечу, але врешті тяжко і повільно кивнув.

Для священника цього явно було достатньо. Він з полегшенням оперся об стовбур сосни і оглянувся навколо:

- Потрібно якось позначити це місце.

Малий спантеличено поглянув на нього:

- Це ж і так, мабуть, найбільша сосна в лісі.

- Вона може впасти від бурі, або її можуть спиляти.

Трохи подумавши, він зробив велику засічку на найпримітнішому корені.

Щось майнуло в кущах і старий озирнувся.

- Що там? – Стурбовано спитав хлопець.

- Та нічого. Мені на мить здалося, що там ходить вовк. В цих місцинах досить небезпечно ходити по ночах. Я знаю одне місце неподалік. Там було колись село.

Володар причаївся.

- Чому «було»?

«А хлопець явно допитливий».

- Було та й не стало, - старий трохи занервував. Сутінки густішали, перетворюючись в нічну темряву і він все частіше поглядав в темну хащу, - треба іти далі.

Але малий явно не хотів так просто здаватись.

- Чому не стало?

Священник ще більш похмурнішав.

- Тут нічого розповідати. Згоріло півтора роки тому. Дійдемо до просіки, а там уже й недалеко.

Радеш неохоче підвівся.

«Що ж, все таки, змушує цих двох подорожніх іти вперед, що змушує їх тікати, і не зупинятись, ні вдень, ні вночі». Володар був заінтригований. Він знав – тепер не відставатиме від них ні на крок, і дізнається, будь-що дізнається…

- А чому ж його не відбудували?

- Бо нікому було.

Здається, священник втрачав терпіння, було ясно, що він не хоче чути ніяких питань.

- А яке то було село?

- Звичайне.

- Ні, а яка була його назва?

- Проста назва.

- То його німці спалили?

- То було ваше село?

- Годі запитань. Побережи сили, нам ще досить іти.

Вони ще трохи постояли під прихистком велетенського дерева і побрели далі, шукаючи просвіту між віттям дерев.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Avee Delmonico
21.03.2022 18:15
До частини "Частина I. Вовк"
Атмосфера просто вау😍 Чесно, читала, мабуть, рік тому, ніц не пам'ятаю, але здається, ніби повернулася з далекої подорожі до рідних героїв. Хлопчина зі своїми сльозами то просто удар по серцю 😩🤌 А старий чоловік ніби виплив із роману Куліша. Тільки зрячий 😅 Перше речення — «Володар помер» — це те, чого не очікуєш побачити на самому початку 😂
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Олі Гнатс
    21.03.2022 18:59
    ААА, дякую. Переписувала початок кілька разів. А до чоловіка з хлопчиком ще повернемось.. вони тут не просто так.
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше