Янгол
Поки Горані ходила по воду, Рафель швидко прослизнув у її кімнату й щільно зачинив за собою двері. Вона не стала перевіряти, просто вмилась і вмостилась зручніше на теплій печі.
Думка про те, які обличчя були б у її друзів, якби вони дізналися, хто насправді ночує в її домі, розвеселила. Сога, почувши, що король особисто простягав йому хліб, точно впустив би щелепу на підлогу. У Того затремтіла б борода - як це завжди бувало, коли він хвилювався. Горані засміялась в темряву. Вона уявляла собі, як кожен із друзів міг би зреагувати, й із кожною новою реплікою, яка могла б прозвучати - так і не помітила, як заснула.
Ранок був спокійним… до вереску.
Горані підскочила від різкого крику й, не розплющуючи до кінця очей, схопила рогач. У самій лише нічній сорочці, з розтріпаним волоссям. Відкривши одне око, вона застигла, втупившись у картину перед собою.
Посеред кімнати, в коротких штанях, босоніж і з голим торсом, стояв Рафель. Він підняв руки, намагаючись показати, що не становить загрози.
У дверях застигла Макоша - з розширеними очима та злегка відкритим ротом. З кошика, яким вона захищалася, по підлозі розсипалися яблука й горіхи.
Горані потерла обличчя, позіхнула й пробурмотіла, ставлячи рогач на місце:
- Макошо, все гаразд. Це не грабіжник…
- Та я вже зрозуміла, - пирхнула подруга, - але це все одно не достатнє пояснення, чому у твоїй кімнаті спить незнайомий чоловік!
Рафель закрив обличчя долонями. По червоних вухах було видно, як йому ніяково.
Горані стало його шкода. Вона схопила плед з лавки й дбайливо накинула його на високу постать. Усміхнулася Макоші й промовила:
- Не сердься. Це мій гість, Лог. Це, - звернулася вона вже до Рафеля, - моя найкраща подруга Макоша.
Рафель випростався, прикрившись щільніше пледом, відкрив обличчя й елегантно вклонився.
- Пробачте, що налякав вас. Доброго ранку.
Навіть у звичайному пледі з грубою вʼязкою він виглядав гідно.
Макоша кивнула, її щоки почервоніли - шок і роздратування поступово стихали.
Горані ковзнула поглядом по його одежі.
«Замалу сорочку не зміг натягнути. Ну Того, жартівник, я тобі це пригадаю.»
Вона нишком глянула на Рафеля й відчула, як у грудях розливається тепло.
Поспішивши змінити тему й якось помʼякшити незручність, вона підштовхнула чоловіка до кімнати:
- Іди, вдягайся й умийся. А ми поки сніданок зробимо.
Потім обернулася до подруги:
- Макошо, здається, ти розбудила усе село.
- Але я стукала, - пробурмотіла та, надувши щоки, - просто подумала, що ти, як завжди, міцно спиш… Відкриваю двері - а там не ти… Я…
Вона опустила очі. - Пробач.
Щоки її були вже яскравіші за яблука, розкидані по підлозі.
Горані нахилилася, швидко зібрала фрукти в оберемок і обійняла подругу:
- Це ти мене пробач. Злякалась за мене.
Макоша розслабилася, усміхнулася й, трохи наблизившись, прошепотіла на вухо:
- Він такий гарний. Я спершу подумала, що це янгол прийшов забрати мене…
Горані тихо засміялася, відсторонилась:
- Ага. Янгол… у штанях Того.
Макоша спершу здивовано завмерла, а потім залилася сміхом.
- Він на одну ніч, - пояснила Горані. - До Вікрі приїхав, не знав, що того немає в селі.
Вони привели себе до ладу й разом узялися за готування. День починався майже звично, якщо не рахувати одного напівголого короля під її дахом.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!