Власник чорної маски

День видався теплим і сонячним - ідеальний час, щоб прогулятися з подругою по пагорбах, порослих поодинокими деревами, і просто насолодитися миттю.

Макоша сиділа, відкинувшись на стовбур яблуні, й ліниво перебирала густе волосся подруги. Вона тихо наспівувала мелодію. Горані лежала головою на її колінах, заплющивши очі - намагалася впіймати втікаюче відчуття спокою. Думки її пливли, як хмари, повільно перекочуючись і зникаючи, але одна темна, вперта хмаринка ніяк не зникала. Маленька, але наполеглива - то був лист, якого вона так і не відкрила.

Минуло вже два тижні з останньої зустрічі, і весь цей час Горані намагалася відпустити почуття, що стиснулися в ній у щільний клубок.

«Туга, тривога - кому вони потрібні, коли в тебе, здається, є все?»

Вона глибоко зітхнула, і в цей момент Макоша випадково смикнула її за пасмо, заплутавшись у ньому пальцем.

- Ой! Вибач. - Вона заглянула їй в обличчя. - Все гаразд?

Горані прикрила очі, але усміхнулася.

- А тобі колись було страшно, що після прочитаного… вже не зможеш жити, як раніше?

- Ти про лист?

- Так.

Горані одразу пошкодувала, що заговорила про це. Усі друзі давно знали, що вона листується з Рафелем. Важко було приховати це, коли його посланець на гачок допитливого Соги.

Макоша, все ще замислена, м’яко сказала:

- Вважаю, краще прочитати. Життя вже змінилося - якщо ти вже переживаєш. Здогадками можна зробити гірше.

Вона нахилилася й змовницьки прошепотіла:

- Лист від короля?

Горані прикрила обличчя долонями.

- Знала ж, що не варто було тобі казати.

Макоша погладила її по голові:

- Все добре. Я відчуваю, він щирий із тобою. Може, варто дати йому шанс? Хіба що це не взаємно?

Горані розвела пальці й, не відводячи рук від обличчя, пробурмотіла:

- Йому потрібна аристократка, яка знає, як бути королевою - це по-перше. А по-друге, я не зможу все життя сидіти в тому замку, як в клітці. Він їздитиме, а я чекатиму. Його почуття зміняться. Він закохається в іншу - кращу, красивішу, багатшу, розумнішу…

Її голос затремтів - страх боровся з роздратуванням, образа з невпевненістю.

Їй було дивно бачити, як змінилася подруга. З появою звʼязку з тим юнаком, емоції Горані набирали дорослої зрілості. Але за цим тягнулися і нові грані особистості. Обличчя Макоші стало серйозним:

- Ран. Ніхто не може обіцяти бути поруч завжди. Так не буває.

- Диви, яка ти стала мудра у сердечних справах. Твоє весілля було всього пів року тому.

Макоша розсміялася:

- Ти права. Але це не тільки моя думка. Вікрі теж так вважає.

- Знайшлися розумні. Один - самітник, інша - вся червоніє від слова «поцілунок».

- От, знову! - Макоша з усмішкою потерла рожеві щоки. - Коли ти повернулася, я думала ти подорослішала. А тепер бачу: серце твоє не на місці - от і думки розлітаються.

- І де ж серце, на твою думку?

- Десь поруч із ним.

Дівчата замовкли. Розмова змусила замислитись. Горані не хотілося визнавати, що подруга має рацію. Макоша раптом оживилася й легенько ляснула Горані по щоці.

- Добре. Уяви, що ти - смілива піратка. Підкорюєш море зі своєю відважною командою.

Горані засміялася, але насторожилася - занадто це невинно.

- Уявила.

- А тепер - ти лісорубка. Живеш у лісі, маєш чотирьох дітей.

- Ого, загнула. Чотирьох?

- Це неважливо.

- Ну… уявила.

- А тепер - торговка…

- Так, Макоша, що це за перелік? Ремесло мені вибираєш?

Макоша примружилася, зловила її погляд і хитро всміхнулася:

- Ти можеш уявити себе ким завгодно. Піраткою, розбійницею, ковалем… А чи можеш ти уявити себе королевою?

Горані підскочила і з розмаху вдарилася об лоба з Макошею. Обидві ойкнули й заходилися їх терти.

- Ти з глузду з’їхала!

Макоша розсміялася, витираючи сльози від болю:

- Ран, ти завжди вибираєш складний шлях. Стати королевою - хіба не найважча і тому найцікавіша ціль?

Горані ненадовго замовкла. Потім зібралася і різко відповіла:

- Чим далі, тим більше розумію: життя надто складне, щоб жити за чужими порадами.

Макоша вщипнула її за руку - та засичала, але розсміялася. Вони почали лоскотати й штовхати одна одну, аж поки не впали в м’яку траву, дивлячись у небо. Ще з пів години вони спостерігали за хмарами й балакали про дрібниці. Макоша більше не поверталася до теми.

Пізніше, зібравши опалі яблука, Горані провела Макошу і вирушила до коваля. Останнім часом у нього було багато замовлень, і він майже не показувався в селі.