Теплий мед
До міста дісталися швидко — дорога минула без пригод, але в тілі вже відчувалася втома, а коням був потрібен відпочинок. Місто було невелике, запилене, з кам’яними будинками й вузькими провулками, що вилися між ними. Біля в’їзду стояла корчма з вивіскою у формі кухля пива — Теплий мед. Із середини долинали запах тушкованого м’яса, дим і гомін голосів.
Горані відвела коней у сусідню стайню, домовившись із конюхом: вода, трохи вівса. Вона завжди уважно стежила за тваринами, особливо коли знала, що шлях ще не завершено. Рафель залишився біля входу й перекинувся кількома словами з корчмарем — смаглявим, із жирною лисиною, напрочуд добродушним.
Він помітив, як кардинально змінилося ставлення людей. Погляди ковзали повз — можливо, через простий одяг. Він і сам упізнав би себе не з першого разу.
«Горані мала рацію. Я виглядав… страхітливо».
Тепер корчмар навіть усміхнувся, особливо коли Рафель одразу оплатив кімнати та стайню.
За кілька хвилин вони вже сиділи в кутку зали. Жовте світло лампи лише краєм торкалося їхніх облич. Горані навмисно вибрала це місце — видно всю залу, а самі вони в тіні. Вона сиділа навпроти, задумливо перекочуючи монету між пальцями. За вікном стрімко темніло.
— Я думала, коли вирушати, — сказала вона, не підводячи погляду. — Можемо рушити вночі. Менше свідків.
Рафель сплів пальці, нахилившись над столом.
— А може, на світанку? Коли світло м’яке й видно краще. Якщо це… викрадення, — він на мить замовк. — Треба поспішати.
Він говорив тихіше, ніж зазвичай, ніби не хотів вимовляти це вголос. Горані кивнула. В куточках її очей затаїлася втома.
— Добре. Коні відпочинуть — виїдемо на світанку.
Вони замовкли. За сусідніми столами хтось реготав, хтось бренькав на лютні. Біля стійки гучно сперечалися двоє — п’яничка й корчмар.
— Кажу тобі, це затишшя перед бурею! — провокував перший, розмахуючи кухлем.
Корчмар ліниво тер стіл ганчіркою — більше розмазував, ніж прибирав.
— Почалося… — пробурмотів він.
— А ти дарма не слухаєш! — п’яничка хитався на стільці, а голос його скакав то в шепіт, то в крик. — Я ж від самого вартового замку чув!
Корчмар фиркнув, але трохи нахилився ближче. Його очі мимохіть блиснули цікавістю.
— Ги-ги. Цікаво стало, так? Бачу по очах, Ханде, — п’яний витягнув руку, намагаючись тицьнути пальцем у лице корчмареві.
Той відмахнувся, сердито нахиляючись ще ближче:
— Кажи вже. Мене ще посуд чекає!
Горані й Рафель мимоволі почали прислухатися. Дівчина помітила, як напружився король.
— А ти мені наллєш? Ік…
— Ах ти… Ладно, налью, — буркнув корчмар.
П’яничка понизив голос, додаючи собі таємничості:
— Кажуть, у замку готують церемонію… Щоб воскресити королеву-матір.
Очі корчмаря округлилися. Він перелякано притис до вуст брудну ганчірку.
Обличчя Рафеля зблідло. Він стиснув жилетку на грудях.
— Чортівня… Невже таке можливе? — видихнув корчмар.
— Не чортівня. Магія, друже мій, — урочисто прошепотів п’яничка. — Скоро все зміниться!
Він гримнув по столу й розреготався. Корчмар здригнувся й зі злості ляснув його по обличчю ганчіркою:
— Ах ти, шахраю! Чого людей лякаєш?!
— Ну тепер наливай! — закричав той, задоволено витираючи обличчя.
Корчмар із лайкою закинув ганчірку на плече й пішов по випивку:
— Бідна наша королева… Що ж буде…
Між Горані й Рафелем повисла тягуча тиша.
— Вони… про що це? — прошепотів він. — Невже можливо?..
У його очах збиралися сльози. Він дивився на Горані, але ніби крізь неї.
Дівчина одразу підвелася. Спокійно, без розгубленості, взяла його за передпліччя.
— Ходімо, — тихо сказала вона й повела його нагору, подалі від залу, від людей, від слів, що ранили сильніше за клинок.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!